Хто прискорив Терренса Маліка?

Розбираємося, чому за останні роки режисери зняв більше, аніж за всю попередню кар’єру.

У цьому році у Терренса Маліка має вийти цілих два фільми, і це при тому, що у 2016-му він також видав дві стрічки. Таку плодючість важко пояснити, адже раніше фільми режисерові давалися непросто: наприклад, задум «Дерева життя» він виношував ще з 1978-го, аби втілити його у 2010-му. І це не поодинокий випадок.

Крім того, Малік починає демонструвати вельми дивну поведінку для режисера-відлюдька, якого прозвали Селінджером від кінематографу – нещодавно він особисто представляв фільм «Пісня за піснею». Щоб ви розуміли, той же Малік усього сім років назад не прийшов на церемонію вручення Золотої пальмової гілки у Каннах.

Це, до речі, скидається на стиль ще одного письменника-соціопата – Томаса Пінчона. Так, Пінчон колись підіслав замість себе коміка на отримання престижної нагороди. А ще – Пінчон теж не з’являється на людях і при цьому нарощує темпи випуску нових книжок. Тут саме час припустити, що Малік і Пінчон – одна і та сама людина, але цей матеріал написаний задля дещо інших теорій. За першою, Малік прискорився, бо віднайшов справжню…

…МУДРІСТЬ

Чого не скажеш про людей навколо нього. Раз-по-раз Малік славить у своїх фільмах Творіння, фільмує кадри на межі реального і трансцендентного, досліджує шлях особистості з усіма її чеснотами і вадами. Що характерно, реальні індивіди не прагнуть тих цілей, котрі ставлять перед собою його персонажі. Тож не дивно, що Малік надає перевагу спогляданню птахів, уникаючи спілкування із людьми.

Життєва некомунікабельність вчувається і на екрані: режисер видає персонажам лиш поодинокі фрази, що подекуди нагадують мало не вислови семи мудреців Платона. Досі не до кінця зрозуміло, чи це банальності, промовлені з розумним виглядом, а чи справжні істини, які можна передати лише простими словами. Як ми знаємо з Гайдеггера та Вітгенштейна, мова є найгіршим інструментом для передачі глибинних сенсів. Тож не дивно, що здебільшого Малік висловлюється через мовчання, вибудовуючи власну…

…ІДЕАЛЬНУ СТРУКТУРУ

Без якої вже не уявити останні фільми маестро. Палкі шанувальники ранніх робіт не розуміють останні стрічки Маліка через їхню подібність між собою, в інших глядачів просто не витримує вестибулярний апарат, а декого бісить підкреслена мозаїчність. А ще є ті, хто від цього просто у захваті – і, здається, жодним із перерахованих немає ліку.

Взагалі ж логічно припустити, що Малік використовує одні й ті самі прийоми, вибудовує схожим чином структуру своїх фільмів, бо знайшов довершений спосіб втілення своїх думок. Як результат, роботи режисера ніби послідовно перетікають одна в іншу: дехто стверджує, що «Дерево життя», «До дива» та «Лицар кубків» утворюють трилогію, а дехто – що це один і той самий фільм. У будь-якому випадку, це значно пришвидшує роботу.

Загалом, доведення обраної форми до абсолюту притаманне великим майстрам, що послідовно еволюціонують в межах однієї й тієї самої теми. Згадати того ж Германа-старшого, який, створивши формально довершений «Хрустальов, машину!», довів стилістику до крайнощів у «Складно бути Богом». Малік рухається тим же шляхом – можливо, йдучи назустріч…

…ПОКЛИКУ СОВІСТІ

За Гайдеггером, совість промовляє своїм мовчанням. Той, хто слухає совість, не розчиниться у людях (що є чи не найбільшим гріхом для гайдеггірянця), крім того, знаходиться у рівновазі в момент обрання власного шляху. Тож Малік, знаходячись на полі нескінченних можливостей культового режисера, повсякчас відповідає на поклик совісті власними фільмами і, здається, все ніяк його не вгамує. Втім, час від часу йому все ж випадає порозчинятися у людях, про що свідчить те саме публічне представлення «Пісні за піснею».

Можливо, життя відлюдника, сповнене самотніх екзистенційних викликів, дещо втрачає привабливість під…

…СТАРІСТЬ

Це може видатися найтривіальнішою теорією, але і найбільш вірогідною. Дійсно, чим старішим стає режисер, чим більшої ваги він набуває, тим охочіше із ним працюють голлівудські зірки і так само охоче видають гроші продюсери. Згадати хоча б «Королеву пустелі» Вернера Герцога – критики делікатно зробили вигляд, ніби цього фільму ніколи не існувало, у той же час там відмітилися Роберт Паттінсон, Джеймс Франко та Ніколь Кідман. На Герцога і раніше працював колишній авторитет: наприклад, у 2006-му він зняв фільм «Рятівний схід сонця» з бюджетом у 28 мільйонів доларів – одним з найбільших проектів у своїй кар’єрі, що розпочалась ще наприкінці 60-х.

Звичайно, старість приносить і випробування, головним з яких стає час. Аби сказати усе непромовлене, 73-річному режисеру й справді варто прискоритись. Може здатися, що з часів «Дерева життя» Малік не сказав нічого нового, проте кожен з його останніх фільмів – ніби частина особистого «Расьомону»: ми бачимо схожі ситуації, але щоразу з іншої точки зору. Цьому сприяє і постійна зміна альтер его, чому неабияк сприяють…

…АКТОРИ

Мабуть, можна навіть і не казати, що будь-який голлівудський актор прагне знятися у Маліка. Але от халепа: їх надто багато, тож всіх в одному фільмі Малік зняти не може. От і доводиться йому постійно змінювати акторський склад, щоби кожна зі стражденних зірок бодай раз попрацювала з легендарним Маліком.

Цілком має право на життя припущення, що саме актори змушують Маліка творити швидше, аби всі встигли засвітитися у його фільмах. При цьому сам Малік ніколи не полював за зірками. Вони в нього на екрані ніби самі по собі, як частинки вибудованої мозаїки, конкуруючи не між собою, а з природою та пейзажами, виступаючи римами і тропами його поетичного почерку.

Сама манера зйомки фільмів Маліка перетворює будь-якого актора на рольову модель, функцію на кшталт тих, які колись використовував у своїх роботах Робер Брессон, а нині полюбляє Андрій Звягінцев. Моделі належить бути на своєму місці, але то клопіт режисера. Розкривати свій акторський потенціал вона зовсім не повинна – пригадайте хоча б Бена Аффлека у «До дива».

Знеособлення підкріплюється відокремленим від актора голосом, який зовсім не допомагає ідентифікації, натомість творячи альтернативні варіанти сприйняття екранної дійсності. Виступаючи інструментами, актори все одно прагнуть отримати бажану роль, що, скажімо, Жаком Лаканом могло би трактуватися як мазохізм. Втім, не більший, аніж публічні виступи славетного режисера-самітника і значний приріст його кіновисловлювань.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: