«Твін Пікс». Обернена перспектива Девіда Лінча

Чому перегляд славетного серіалу – це медитація, та в яких асанах його варто дивитися

Протягом усієї історії образотворчих мистецтв сформувались два основних типи просторових відношень між зображуваними об’єктами – це пряма перспектива і обернена. Зрозуміти, що це означає, дуже легко, якщо розглянути живопис епохи Відродження. У просторі картини предмети зображуються таким чином, що об’єкти, котрі знаходяться до глядача ближче, виконуються більшими за розміром, а ті, що далі – меншими. Таким чином, об’єкти змінюються від більших і ближчих до менших і віддалених. Віддаляючись від глядача, простір звужується й сходиться до однієї точки.

Цей метод є головним на сьогодні, але так було не завжди. Окрім прямої перспективи, у мистецтві розвивалася традиція оберненої. Візуальною її особливістю є те, що, віддаляючись, простір не звужується, а навпаки – розширюється. Такий підхід був характерним для доби Середньовіччя (хоча, можливо, ви з тих, хто ще вважає його «темним»), первісного мистецтва etc. Справжній європеєць, втілюючи ідею світового прогресу й постійного покращення, сприймає зображення з прямою перспективою як більш реалістичне й таке, що відповідає дійсності. Все інше розглядається як еволюційні етапи на шляху до єдино істинного. Але ці типи просторової перспективи не просто різні – вони дають відмінні картини світу і базуються на різних ідеологіях.

А тепер час пояснити, до чого ж тут Лінч. Трагедія жодного з персонажів серіалу не спричинена соціальними або економічними факторами, вони страждають від таємничих затінків людської душі, символом яких є зло, що криється в лісі. Якщо Лінч і не звертається до оберненої перспективи як до певної системи організації простору, то сюжетно вона виявляє себе у містичній зосередженості серіалу. У «Твін Піксі» людина стикається з чимось більшим, аніж звична побутова злочинність. У кожному з випадків мова йде про зло метафізичне. Кожен рух у цьому світі є проявом чогось більшого й темнішого.

Звісно, розкривати злочини містичного характеру треба також особливим методом. Звичайні спостереження й пошуки доказів заведуть в абсурдний глухий кут, подібний до того, що зобразив Булгаков у «Майстрі й Маргариті», де органи влади притаманними їм банальними засобами намагаються впіймати тих, у чиєму існуванні взагалі не впевнені (кхм, здається, актуально й досі). Тож для розслідування вбивства Лори у провінційному містечку Твін Пікс потрібен саме такий агент, як Дейл Купер, чий професіоналізм поєднується зі здатністю мислити масштабніше й розраховувати на обернену перспективу деяких речей… тобто розуміти, що «сови – не те, чим здається».

Розслідуючи щось містичне, пов’язане із затінками нашого світу, треба й самому вийти за його межі, а це ладен зробити не кожен, не завжди й не в будь-якому місці. Тут немає чіткої методології або інструкції – треба лише вдало підставитись для прозріння. Цю тактику придумав ще Вінні-Пух, котрий розумів, що ідея не виробляється людиною десь там у мозку, а приходить звідкись іще, тож від людини (чи ведмедя) залежить лише, чи стане вона в правильному місці, в яке ідеї приходять частіше. Щось подібне відбувається і з коханням – але це вже інша історія. Хоча Куперу повністю вдається обрати правильну тактику і щодо видінь, і пророцтв, і того ж кохання.

Так от, тактика Купера полягає в тому, щоб увійти в медитативний стан, довіритись сновидінням чи певним випадковостям під час гри (згадайте епізод, де вбивцю визначали, кидаючи камінці) і, отримавши певні образи та підказки, дійти правильної відповіді. Це не означає, що всю «силу розуму» й «самодостатність людини» він проміняв на непевний світ марень. Ні, агент Купер поєднує логічне мислення з ірраціональними інсайтами. Він не відкидає логіку зовсім, але чітко розуміє її межі. Нею можна користуватись у вельми незначних життєвих ситуаціях – визначити, хто в кого закоханий (актуальна для Твін Піксу проблема!), чи більш-менш детально описати ситуацію злочину… та для розуміння причин її недостатньо.

Тому Купер починає діяти не як класичний слідчий, а більше як поет, художник, тобто переходить до світу образів, символів, видінь, їх інтерпретацій.І те правда – кому ще сьогодні займатись розслідуваннями, коли не митцям? Нині весь світ працює за естетичними законами дизайнів, сценаріїв, спектаклів, перфомансів та шоу, і розібратись в цьому здатен лише митець.

Сучасний філософ і куратор Борис Гройс, розмірковуючи про експерименти в мистецтві XX століття, згадує елементи християнського богословського дискурсу, де підіймалося питання, наскільки рай буде відмінним від нашого життя зараз. Зокрема, питання стосувались фізіологічних потреб людини – цю аналогію Гройс пояснює тим, що музей сприймається як чисте, святе й виняткове місце відбірного мистецтва, тобто своєрідний естетичний рай, отож все, що до нього потрапляє, також освячується і перетворюється на мистецтво. Потенціал «святості» музею затято перевіряли на міцність художники XX століття, що обумовило всі ті навіжені рішення з пісуарами й різним мотлохом.

MV5BMTc3Mjk1MzM1M15BMl5BanBnXkFtZTgwOTQ1Mjg0MDE@._V1_SY1000_CR0,0,999,1000_AL_
MV5BMTQ0ODE0NDMxMV5BMl5BanBnXkFtZTgwMTU2NDMwMjE@._V1_SY1000_CR0,0,1330,1000_AL_
MV5BOTI3OTIyNDg0Nl5BMl5BanBnXkFtZTgwMzIyNDk0MDE@._V1_SY1000_CR0,0,1320,1000_AL_

В контектсі цього дискурсу можна вважати, що Лінч взявся до перевірки «святості» фігури художника. Якщо у сьогоднішній культурі це настільки важливий персонаж, то треба перевірити, на що він здатен і як далеко може зайти в опануванні світом. Виявляється, таки далеко. Колись багато неодностайних емоцій викликало відкриття того, що бібліотека Ньютона на 70% складалася з окультної і містичної літератури, а це ж був вчений із вчених. Потім виявилось, що Леонардо да Вінчі, великий технік і винахідник, полемізував про важливість науки для мистецтва живопису – отож чи не можна вважати весь наступний процес їхнього розвитку великим художнім проектом і глобальним гепенінгом? А в XX столітті один художник і взагалі став диктатором…
Лінч же звертається до художника як до детектива, бо ця фігура символізує потяг до правди, віднайдення реальності, тобто пошук чогось справжнього. І зробити це без чутливості художнього сприйняття світу виявляється просто неможливим. Здатність по-справжньому оцінити чорничний пиріг, милуватись деревами, пригадати сон чи побачити велетня більш ніж необхідна.

Мало не весь світ довкола – це світ символів, знаків, кодів, тексту, які раз по раз до нас промовляють. В цьому й полягає принцип оберненої перспективи – людина не творить кожного разу світ з нуля, а приходить й існує в уже готовому, кожного разу стіл вже накритий і банкет у розпалі. Щоб влитись у цю всесвітню тусовку, треба сприйняти символи, які нас оточують і наполегливо хочуть щось передати, та це відбувається не через вивчення книжок і читання текстів (навіть цього конкретного), а через певний перформанс, ритуальну дію. Світові треба дати знак, що ти готовий його почути і, можливо, одного разу щось таки станеться. Купер щоранку стає на голову, ігноруючи навіть рану, а древнім іудеям довелось сім разів обійти довкола стін міста Ієрихон, аби мури врешті-решт погодились впасти.

Та чого далеко ходити – адже і сам Лінч вже більше трьох десятиліть вдається до трансцендентальної медитації. Тож цілком можливо, що й сам серіал «Твін Пікс» простим переглядом не здолати. «Твін Пікс» треба дивитися догори ногами.

Twin Peaks
1990-1991, 2017
жанр: містична драма
у головних ролях: Кайл Маклахлен, Шеріл Лі, Рей Вайз, Шерилін Фенн

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: