Боббі Перу
Віллем Дефо, «Дикі серцем»
Цей фільм став кульмінацією «лінчеманії» 90-их. Ще не вщух захоплений галас довкола «Твін Піксу», як Лінч отримав «Золоту пальмову гілку» за картину, котру зняв неначе між іншим. Персонаж Дефо примудрився не загубитися серед яскравих образів Ніколаса Кейджа у піджаку зі зміїної шкіри та Ізабелли Росселліні в амплуа мексиканської вбивці (чий колір волосся неначе виїдає очі), хоча йому було відведено близько 15 хвилин екранного часу та всього одна яскрава сцена.
Боббі Перу майже спокушає героїню Лори Дерн, та потім йде, не заподіявши їй фізичної шкоди (гаразд, майже), проте повністю зламавши морально. Гріхопадіння та його спокута відіграють важливу роль у філософії Лінча, тож цей момент можна вважати кульмінаційним для розуміння головного жіночого образу. До речі, постать Перу у романі, який ліг в основу «Диких серцем», дуже сильно відрізняється від свого екранного втілення, тож дякувати за чергового харизматичного маніяка варто лише Девідові. Ну й Віллему Дефо, звісно.
Боб
Френк Сільва, «Твін Пікс»
Боб
Френк Сільва, «Твін Пікс»
Пам’ятаєте тезу щодо спокути, з попереднього абзацу? Знову повертаємося до неї – адже вона практично є лейтмотивом культового серіалу «Твін Пікс». У шістнадцятій серії, де ми нарешті дізнаємося ім’я вбивці Лори Палмер, містичний прихильник танцю у найнеочікуваніших місцях Ліланд сам виглядає жертвою, бо за його злодіяннями постає моторошна тінь Боба. Демонічний мешканець Чорного Вігваму не має власного тіла, та натомість вміє заволодівати душами, на що добровільно зголосився агент Купер у похмурому фіналі.
Взагалі-то Френк Сільва не був професійним актором – лише робочим зі знімального майданчика. Під час підготовки до зйомок Лінч був вражений зловісним виглядом Френка, який, соваючи меблі, припав до підлоги у темному кутку біля комоду. Так і народився Боб, який, можливо, ще досі являється уві сні особливо вразливим глядачам.
Френк
Денніс Гоппер, «Синій оксамит»
Френк
Денніс Гоппер, «Синій оксамит»
Гоппер отримав роль оригінальним чином: прочитав сценарій, проникливо заглянув Лінчеві у вічі й мовив: «Девіде, я не гратиму Френка. Я і є Френк!». Якщо пригадати епоху Нового Голлівуду, для якої гопперівський «Безтурботний їздець» став мало не сакральним символом, повірити в його слова буде неважко. «Їздець» на той час був чи не єдиною перемогою Денніса, зате особистих та професійних поразок через перманентне наркотичне сп’яніння вистачило б і декільком невдахам.
Отже, Гоппер отримав роль – а далі ви знаєте. Френк Бут, тиран витонченої та збоченої Ізабелли Росселліні, став одним із найяскравіших мерзотників в історії американського кіно. Акторська майстерність Гоппера тут сягнула апогею, адже в образ Френка він дійсно вклав чимало власного досвіду ницості. Цікавий нюанс пов’язаний з газом, який постійно вдихає негідник: Лінч пропонував звичайний гелій, проте Денніс наполіг, аби в його складі була речовина, що посилює хіть. Щоправда, через декілька років Гоппер визнав, що ідея режисера була цікавішою.
Таємничий Чоловік
Роберт Блейк, «Загублене шосе»
Таємничий Чоловік
Роберт Блейк, «Загублене шосе»
Cценарій до цього фільму Лінч писав разом із Баррі Гіффордом, автором роману «Дикі серцем». Картина свого часу була сприйнята вкрай неоднозначно, заплутаний сюжет видався критикам формалізмом та недолугим самоцитуванням минулої величі. Виконавець найзагадковішої ролі «Загубленого шосе» Роберт Блейк згадує, що сценарію не зрозумів і думав, що грає диявола. Та, звісно ж, актор помилявся.
За ствердженням авторів, Таємничий Чоловік став першим симптомом дисоціативної фуги Фреда Медісона, внаслідок якої за декілька годин до страти він вигадав собі нову особистість – втім, та не витримала зіткнення з жорстокою реальністю. Така сюжетна конструкція посилається на класичне оповідання Амброза Бірса «Випадок на мосту через Совиний струмок», екранізація якого, до речі, отримала «Оскар» у 1962 році як найкращий короткометражний фільм. А Славой Жижек у монографії «Мистецтво смішного піднесеного», що присвячена саме «Загубленому шосе», пропонує інше тлумачення: мовляв, Таємничий Чоловік – персоніфікований фрейдівський Ід особистості Медісона. Та залишимо жижекове Жижекові.
Бетті Елмс / Даяна Селвін
Наомі Воттс, «Малголленд Драйв»
Бетті Елмс / Даяна Селвін
Наомі Воттс, «Малголленд Драйв»
Мистецтво забувати незручні події, яке все не давалося Фредові з минулого фільму, досконало опанувала Даяна Селвін. Акторка, втративши амбіційну коханку, зважилась на вбивство – та потім стан афекту пройшов, а мертве тіло залишилося. Тож Даяна глушить відчай кокаїновими снами, які творять для неї кращу реальність. Тепер її звуть Бетті, вона рішуча та ефектна, а прагматична партнерка позбулася пам’яті і стала м’якою беззахисною овечкою. Та ось вони рушають до клубу «Сіленціо», де плакальниця нагадує, що все навколо – ілюзія, а ось знаходиться ключ, який відмикає персональне ніщо Даяни. І все, «час прокидатися, красуне».
«Малголленд Драйв» мав бути серіалом на кшталт «Твін Піксу», і для роботи над ним Лінч отримав повний карт-бланш: йому навіть дозволили відзняти тригодинну (sic!) пілотну серію. А потім, згідно зі спогадами режисера, незавершений матеріал подивився представник продюсерів… о шостій ранку та до першої філіжанки кави. Проєкт одразу оголосили катастрофою і закрили від гріха подалі. Більше року доля «Малголленд Драйву» висіла у повітрі, доки Лінч не дійшов простого й водночас блискучого рішення – оголосити незавершені сюжетні арки, які мали б розкриватися впродовж двох сезонів, сном головної героїні. Тож далі режисер відзняв годину додаткового матеріалу – і майже випадково створив свій найвишуканіший фільм.
