«Порту». Прийми мене, якщо наважишся

Безкульмінаційна історія кохання красуні та аутсайдера
Часом режисер може приїхати в якесь європейське місто, безмежно в нього закохатися і навіть задумати зняти про нього фільм. Часом така ідея перетворюється у цілі альманахи на зразок «Париж, я люблю тебе», де деякі короткометражки досить добре врізаються в пам’ять. Та чи хороша ідея зняти фільм про Порту, якщо у тебе нема історії як такої? Після мандрівки до другого найбільшого міста Португалії  Гейб Клінгер залишився під враженням. Стрічка нагадує лінклейтерівську трилогію про кохання, однак лише своєю фабулою. Хлопець знайомиться з дівчиною, вони проводять ніч разом та закохуються одне в одного. Звісно, все це відбувається на тлі рожевого вечірнього неба Порту, яке з величезним захопленням знято на плівку. За 75 хвилин в об’єктив камери потрапляє безліч усього: ключова зустріч в ресторані, ніч на матраці з прочиненим вікном і розмови з мамою про те, що зрештою всі ми залишимося самотніми. Режисер Гейб Клінгер намагається ще й вмістити два часових відрізки – «до» та «після» зустрічі головних героїв. Обидва зняті на різну плівку – вісім та шістнадцять міліметрів, – однак чим це обумовлено, окрім естетичної складової, неясно. Основна ж частина має масштаб полотна у 35 міліметрів, і на великому екрані це має вигляд, якщо не стрічки Пола Томаса Андерсона, то принаймні фрески XXI століття.

Антон Єльчин грає Джейка – невпевненого у собі п’янчужку, який полюбляє жаліти себе та концентруватися на власних невдачах. У Джейка велике серце, хоча за короткий час ледве встигаєш пізнати його як людину. Зі сценарної карикатури Єльчин одним лише поглядом формує протагоніста, в якому видно смуток та біль від попереднього невдалого досвіду. Порівняйте його із життєрадісним персонажем у «Зоряному шляху» Чеховим і відразу стає зрозуміло, наскільки широкий спектр емоцій міг видавати Єльчин протягом двох різних фільмів. У парі з ним Маті, яку грає французька акторка Люсі Лукас. Вона не просто схожа на об’єкт пристрасті головного героя, але й виступає віддзеркаленням режисерської любові до французької «нової хвилі». Клінгер обожнює знімати її силуетами у напівтемряві, залишаючи недомовки у персонажі чи ту саму «родзинку», про яку всі говорять та яку ніхто не бачив.

На цьому закінчуються якісь пояснювальні моменти у «Порту» і починається гра у символи. На жаль, постійна зміна часового простору не грає на руку історії та головним героям, а лише ускладнює її. 75 хвилин – це занадто мало, щоб встигнути повірити у кохання, а не пристрасть, і жодні викрикування чайок за вікном квартири Маті не допомагають у створенні атмосфери. Окей, Порту дійсно скидається на місце, в якому зупинився час, і Маті з Джейком вміло користуються цим моментом для дослідження межі власних насолод. Однак відсутність кульмінації робить з «Порту» скоріше гарний профіль в Instagram з екслюзивними фільтрами, аніж цілісне висловлювання про швидкоплинність стосунків.

Серед виконавчих продюсерів значиться Джим Джармуш – майстер заморожувати час та розповідати історії про кохання нетрадиційними способами кінематографу. Однак наративне рішення Гейба Клінгера, схоже, стало фінальним при виході стрічки. Смерть Антона Єльчина та присвята йому в титрах роблять цей фільм ще більш похмурим нагадуванням про підступність долі. Головні герої не знаходять собі місця у буденності та під світлом португальського неба. Що вже шукати глядачам, окрім замальовки-дрібнички про зустріч, яка могла стати чимось більшим, але так і не стала.

Porto
2016
режисер: Гейб Клінгер
жанр: мелодрама
у головних ролях: Антон Єльчин, Люсі Лукас, Шанталь Акерман

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: