Хто це такий: Пол Томас Андерсон

Вундеркінд із Сан-Фернандо
Пол Томас Андерсон
дата народження: 26 червня 1970 р.

Три головних слова, які я хочу почути від потенційної супутниці свого життя, трохи відрізняються від загальноприйнятого стандарту. Пол Томас Андерсон – або просто ПТА – асоціюється у мене зі святою вірою в безмежні можливості кінематографу. Його остання робота, «Примарна нитка», відзначена в 6 номінаціях майбутньої церемонії «Оскар». Використовуємо цей привід, щоб згадати про кар’єру одного з найталановитіших режисерів сучасності.

1977 рік, замітка в дитячому зошиті«Мене звати Пол Андерсон. Мені 7 років. Я хочу стати письменником, продюсером, режисером, майстром зі спецефектів. Я знаю, як робити все на світі, і взагалі я все знаю. Будь ласка, візьміть мене на роботу».

Як Стівен Содерберг, Квентін Тарантіно та Спайк Джонз, Андерсон не отримав класичної кіноосвіти. Але він спробував – відучився на кінофакультеті Нью-Йоркського університету два дні і з жахом втік звідти після того, як один із викладачів поставив йому «3+» за домашнє завдання (Андерсон просто взяв сторінку зі сценарію Девіда Мамета). Як зізнається сам ПТА, він навчався у великих – із жадібністю переглядав по чотири фільми на день, з книг дізнавався технічні деталі. Особливо цінними уроками для нього були фільми з аудіокоментарями режисерів: «Послухайте коментарі Джона Стерджеса до «Поганого дня у Блек Рок» – це буде корисніше, ніж 20 років у кіношколі».

Замість коледжу Андерсон вирішив зняти короткий метр. Бюджет «Сигарет і кави» – 20 тисяч доларів – режисер склав із виграшів в азартні ігри, батьківських грошей на коледж і кредитної карти своєї дівчини. У 1994 році хитромудра кримінальна драма про те, як життя п’ятьох різних людей пов’язала одна 20-доларова банкнота, була обрана до конкурсної програми Санденсу, де викликала фурор.

Завдяки успіху фільму Андерсона запрошують взяти участь в Лабораторії Інституту Санденс – однієї з найпрестижніших американських програм, яка допомагає молодим кінематографістам відзняти і випустити дебютний повний метр. ПТА вирішує розробити ідею «Сигарет і кави», і в 25 років знімає «Фатальну вісімку». Класичний нуар, виконаний у кращих традиціях Скорсезе і Демме – драма про старого шулера (Філіп Бейкер Холл), який бере під крило невдаху (Джон С. Райлі) і робить з нього профі. Між усім цим – фатальні стосунки з офіціанткою (Гвінет Пелтроу) і бодігардом (Семюель Л. Джексон). Перший досвід роботи з великими продюсерами виявився для молодого режисера невдалим. Його фільм перейменували (спочатку він називався «Сідні»), до того ж Андерсону відмовили в доступі до фінального монтажу. ПТА зібрав з миру по нитці 250 тисяч доларів і сам змонтував фільм, відправивши його на Каннський кінофестиваль. Саме його режисерську версію взяли в престижну секцію «Особливий погляд».

Під час роботи над дебютом ПТА написав свій наступний сценарій – епічну роботу про золотий вік порноіндустрії, перший з трьох фільмів так званої «Трилогії Сан-Фернандо». «Ночі в стилі бугі» відкрили нам ПТА, якого ми знаємо і яким захоплюємося. Надихаючись гангстерськими фільмами Скорсезе і своїм кумиром Робертом Олтменом, він створює перший шедевр. Прем’єра відбувається на кінофестивалі в Торонто, далі на стрічку чекають успішний прокат (45 мільйонів доларів) і 3 номінації на «Оскар».

Продюсери дають Андерсону карт-бланш – він може зняти будь-який проект. Розуміючи, що таку безпрецедентну довіру він матиме не завжди, ПТА знімає свій ранній magnum opus – «Магнолію». Розвиваючи стиль Боббі Олтмена, Андерсон створює фільм-мозаїку без головних героїв, але з величезною кількістю важливих персонажів і історій, які під кінець об’єднуються в одну. До звичного складу акторів цього разу приєднався Том Круз («Золотий Глобус» за найкращу роль чоловічу роль другого плану), який зіграв образ яскравого мачо і секс-гуру з глибинними комплексами (певно, одна з кращих ролей в його кар’єрі). Фільм виборов «Золотого Ведмедя» на 50-му Берлінале, а також був номінований на 3 премії «Оскар». Інгмар Бергман назвав «Магнолію» свідченням того, що «американське кіно живе й процвітає».

Відзнявши у 2002 році «Любов, що збиває з ніг» (Приз за найкращу режисуру в Каннах), Андерсон бере кілька років перерви. У 2007-му він адаптує роман Ептона Сінклера, залишаючи від оригіналу тільки назву – «Нафта». Великі студії не вірять в розмах проекту, але ситуація змінюється, коли до фільму приєднується Деніел Дей-Льюїс. Взявши натхнення від «Скарбів Сьєрра-Мадре» Джона Г’юстона і вестернів Джона Форда, ПТА знімає один із кращих фільмів XXI століття. Стрічка отримала 8 номінацій на «Оскар» і дві перемоги – за найкращу чоловічу роль (Дей-Льюїс) і найкращу операторську роботу (Елсвіт). На Берлінале ПТА отримує нагороду за найкращу режисуру. Критики поспішають назвати режисера новим Орсоном Уеллсом, а «Нафту» – новим «Громадянином Кейном».

Теми гігантоманії, влади і релігії Андерсон продовжує в «Майстрі». Режисер розробляв ідею більш як 12 років, надихнувшись рухом Саєнтології. Прем’єра пройшла на Венеційському кінофестивалі, де Андерсон отримав «Срібного Лева» за режисуру (єдиний в історії режисер, який отримав нагороди за режисуру на трьох основних кінофестивалях світу), а Хоффман і Фенікс – призи Вольпі за найкращі чоловічі ролі. Незважаючи на слабкі збори в прокаті, фільм швидко окрестили «сучасною класикою».

Пол Томас Андерсон – уособлення незалежного автора. Він сам пише сценарії до своїх фільмів, бере участь в записі саундтреків і монтажі, навіть займається маркетингом і створює трейлери й постери. Після невдалого досвіду з «Фатальною вісімкою», ПТА остаточно став на шлях незалежності. Хоч він і співпрацює з великими студіями, але має скромні (за мірками Голлівуду) бюджети.

Кожен фільм ПТА – це майстер-клас зі створення ілюзій, мрій, емоцій і почуттів. Його фільми – це не ескапістський атракціон, а серйозне й інтимне висловлювання. Андерсон не претендує на об’єктивність – він суб’єктивний, чесний і емоційний. Кожен новий його проект – це стрибок все вище і вище своєї голови.

фільмографія
1996: Фатальна вісімка
1997: Ночі в стилі бугі
1996: Особливий флагшток
1999: Магнолія
2002: Любов, що збиває з ніг
2007: Нафта
2012: Майстер
2014: Вроджена вада
2017: Примарна нитка

Як він це робить?

Бум «американських незалежних» у 90-х роках нагадує революцію французької «нової хвилі» 60-х. Як свого часу Годар і Трюффо переосмислили «таткове кіно», Тарантіно, Аронофскі, Содерберг, Уес Андерсон і Пол Томас Андерсон вдихнули нове життя у американський кінематограф, що знаходився у глибокій стагнації. Саме переосмислення старих технічних прийомів дозволило ПТА створювати кадри, стиль яких впізнаєш із перших секунд.

Улюблена техніка Андерсона, особливо в його ранніх фільмах, це стедікам і довгі панорамні кадри. Режисер використовує довгі однокадрові сцени для експозиції історії, щоб познайомити нас із героями і їх взаємовідносинами, показати простір або випадкові взаємозв’язки. Як і класики на кшталт Скорсезе, Кубрика і Олтмена, Андерсон чітко усвідомлює гіпнотичну природу кадрів, знятих стедікамом. За винятком«Майстра» і «Примарної нитки», оператором всіх фільмів Андерсона є Роберт Елсвіт. Його камера всевидюча – за допомогою кранів, [tooltip content=”Операторський візок із закріпленою на ньому камерою, призначений для плавної зйомки з горизонтальним рухом.” url=”” ]доллі [/tooltip]і довгих панорам вона стежить і переслідує персонажів. Крім цього, ПТА досі знімає всі свої фільми на плівку, що тільки підсилює гіпнотичний ефект.

Майстерно режисер підходить і до загальних планів, які створюють «епічний дух» і підносять героїв – порноактор це, продавець вантузів чи нафтовик. Ефект відчуження підкреслюється завдяки анаморфним лінзам і широкому аспекту кадру. Герої ніби губляться або змішуються із простором навколо. Так само уважно Андерсон підходить і до крупних планів, які, завдяки майстерній роботі постійного монтажера Ділана Тіченора, створюють потрібний емоційний ефект. Робота Тіченора особливо помітна в «Нафті» яка має неймовірно довгі кадри за мірками індустрії. Кожен наступний кадр очікується глядачем в напрузі, як при перегляді горору. Використовуючи повільні напливи замість стедікаму, Андерсон максимально концентрує нашу увагу на тому, що відбувається. Замість банальних діалогів-вісімок, Андерсон любить використовувати швидке панорамування. Внутрішньокадровий монтаж – ще одна особливість робіт Андерсона. Завдяки панорамам і довгим кадрам він створює спритні мізансцени, які видозмінюються рухами камери, не вдаючись до звичайних стрибків за допомогою монтажу. Улюблений прийом багатьох режисерів (наприклад, Вонга Кар-Вая) – кадр-в-кадрі – також  присутній у всіх фільмах Андерсона.

Впізнати фільми ПТА можна і за основними темами, які він розкриває. Одна з головних – це значення сім’ї в житті. У «Фатальний вісімці», «Ночах в стилі бугі» і «Майстрі» головні герої утворюють такий собі сурогат сім’ї з людьми, що займаються підозрілою діяльністю (карти, порно, секта). В «Магнолії» і «Любові, що збиває з ніг» ми бачимо, як сім’я може нашкодити і травмувати. У «Нафті» головний герой зрікається власного сина – у фільмах ПТА таке ставлення до родини прирівнюється до смертного вироку. Більшість історій в його фільмах відбуваються в різні історичні епохи, в епохи великих змін. Головні герої Андерсона – зазвичай люди, що намагаються знайти себе в новій ролі, переосмислити своє життя і почати нову главу. Навіть у найтемніших і найзаплутаніших історіях проявляється головна риса характеру Андерсона – оптимізм.

Вибрана фільмографія

1997

Boogie Nights

жанр: драма
у головних ролях: Марк Уолберг, Берт Рейнольдс, Джуліана Мур, Філіп Сеймур Хоффман, Джон С. Райлі

Ночі в стилі бугі

Едді (Марк Уолберг) – посудомийник у клубі. Він має гарну зовнішність, харизму і великий (33-сантиметровий) талант – всі складові для успішної кар’єри порноактора. Його помічає і бере на роботу Джек Хорнер (Берт Рейнольдс) – режисер фільмів для дорослих. Едді стає Дірком Дігглером, швидко досягає успіху в порноіндустрії, проте жадібність, слава і наркотики грають із ним злий жарт.

Пол Томас Андерсон зробив цей фільм на основі свого короткого метру в стилі мок’юментарі, який він зняв у 17 років зі своїми друзями. Він показує нам Золоту добу порноіндустрії – безтурботні 70-ті, фривольний секс, наркотики і кримінал. Але головні герої постають у нього не фріками, а живими людьми, які всього лише намагаються стати на ноги, заснувати сім’ю і не втратити зв’язок із реальністю. У віртуозній початковій сцені (оммаж «Гравцю» Олтмена) Андерсон одним кадром знайомить нас із місцем подій і всіма основними героями. Варто побачити цей фільм хоча б через вражаючу роботи камери і реалістичного занурення в диско-епоху Каліфорнії сімдесятих.

1999

Magnolia

жанр: драма
у головних ролях: Том Круз, Філіп Бейкер Хол, Джуліана Мур, Філіп Сеймур Хоффман

Магнолія

Універсальна історія про Сан-Фернандо від ПТА. Переплетіння людських доль в невеликому районі Лос-Анджелеса – два старечих батька намагаються знайти своїх дітей, від яких колись відреклися. Збіги, вибачення, біль від втрати і міфічний біблійний дощ – сцена, яка запам’ятається вам назавжди.

Фільм знову багато в чому перегукується з роботами Роберта Олтмена, зокрема з його «Коротким монтажем». Тригодинна «Магнолія» може налякати хронометражем, але Андерсон зняв дуже особистий і безпрецедентний фільм. Теми смерті і життя, релігії, і (перш за все) сім’ї розкриваються тут у повній мірі. Головних героїв виділити неможливо – нарахуєте не менше десятка.

2012

Punch-Drunk Love

жанр: романтична комедія, драма
у головних ролях: Адам Сендлер, Емелі Уотсон, Філіп Сеймур Хоффман

Любов, що збиває з ніг

Забитий і психічно неврівноважений Баррі (Адам Сендлер) займається дрібним бізнесом і дуже боїться любові. Його дивні родичі і семеро сестер будь-якому б вплинули на психіку. У нападі самотності він дзвонить у «секс по телефону» і стає жертвою злочинної групи шахраїв. У цей незручний момент сестра знайомить його із подругою (Емілі Уотсон), з якою у нього починається незвичний роман.

Найкраща роль Адама Сендлера. Його персонаж невпевнений і дивний, але з характером. Трансформація героя завдяки першій і щирій любові викликає асоціації з «Папаєм» Олтмена і навіть «Амелі». Нервова і відчужена атмосфера підкреслюється майстерним саундтреком Джона Брайона. Напевно це один із найдоступніших і романтичних «глядацьких» фільмів ПТА.

2007

There Will Be Blood

жанр: драма
у головних ролях: Деніел Дей-Льюїс, Пол Дано

Нафта

Історія сходження і падіння Деніела Плейнвью (Деніел Дей-Льюїс) – харизматичного і жорстокого підприємця і нафтового магната, який дізнається про місцезнаходження нафти в Каліфорнії. Ним керує жага грошей і влади – будь-хто на його шляху буде усунутий. Образ сімейної людини для Плейнвью лише спосіб обдурити недалеких фермерів. Гроші і влада, в результаті, показують справжнє обличчя головного героя – для нього немає нічого святого.

Авангардний саундтрек Джонні Грінвуда, разом із класичними композиціями Брамса і Арво Пярта, створює епічну і страшну атмосферу. Музика веде нас і підказує, що станеться на екрані далі. Додавши до цього довгі загальні плани і повільні наїзди, ПТА створює геніальний псіхілогічний трилер, який вженазивають найкращим фільмом 21 століття.

2012

The Master

жанр: драма
у головних ролях: Хоакін Фенікс, Філіп Сеймур Хоффман, Емі Адамс

Майстер

Фредді Квел (Хоакін Фенікс) – колишній моряк, ветеран Другої світової, а віднедавна маргінал і алкоголік. Він намагається знайти своє місце в суспільстві, але посттравматичний розлад заважає йому нормально комунікувати з оточуючими. Його життя змінює зустріч із Ланкастером Доддом (Філіп Сеймур Хоффман) – творцем релігійного руху «Витоки». Квел присвячує себе рухові, намагаючись знайти і зрозуміти сенс свого існування. Між Майстром і учнем з’являється особливий зв’язок – обидва потрібні одне одному.

Андерсон назвав «Майстра» фільмом, яким він пишається найбільше. Через величезну кількість смислів і тем цю ретро-драму (зняту вперше за довгий час на 65-мм плівку) потрібно дивитися кілька разів. Критика американського суспільства, криза післявоєнної епохи, вплив релігії на соціум, динаміка відносин вчителя-учня і батька-сина, пригнічена сексуальність і сила щирої любові– ці теми ПТА спритно переплів у «Майстрі».

2014

Inherent Vice

жанр: комедія, драма, детектив
у головних ролях: Хоакін Фенікс, Джош Бролін, Кетрін Вотерстоун

Вроджена вада

Док Спортелло (Хоакін Фенікс) – хіпі, травокур і приватний детектив, така собі суміш Хамфрі Богарта і Чувака з «Великого Лебовські». У нього особливі відносини з колегою-поліцейським Йеті (Джош Бролін), хобі якого – вибивати двері в квартиру Дока і знущатися над ним. Після того, як Дока відвідує його колишня дівчина (Кетрін Уотерстон), починається шалений вир подій, в якому кілька розслідувань хіпі-детектива таємничим чином переплітаються.

Перша екранізація (будь-якої) книги Томаса Пінчона, «Вроджена вада» – це заплутаний і атмосферний детектив з мотивами нуару та комедії. Сюжет в цьому фільмі абсолютно другорядний – для Андерсона важливо перенести нас в Каліфорнію 70-х, коли епоха оптимізму і хіпі закінчувалася і почалися нові, незнайомі часи. Док Спортелло, як і більшість глядачів, не розуміють, що відбувається. Але сама подорож, яку долає головний герой, залишає незабутнє враження. «Вроджена вада» – один з найбільш недооцінених фільмів останнього десятиліття.

2017

Phantom Thread

жанр: драма
у головних ролях: Деніел Дей-Льюїс, Вікі Кріпс, Леслі Манвілл

Примарна нитка

Перший фільм ПТА, дія якого не відбувається в Каліфорнії. Повоєнний Лондон 50-х років. У відомого кутюр’є Рейнольдса Вудкока (Деніел Дей-Льюїс) одягаються всі вершки суспільства – багаті спадкоємиці, кінозірки, політики і навіть королівська родина. Управляє Будинком його рідна сестра Сиріл – такий собі сірий кардинал. Звичний спосіб життя Рейнольдса змінює зустріч із Альмою – молодою дівчиною з вольовим характером і неповторним шармом. Гра починається.

Вперше Андерсон сам виступив оператором свого фільму. Він, переважно фіксується на обличчях головних героїв крупними планами, а надкрупними планами показує деталі (їжу, одяг тощо). Одним із персонажів фільму безумовно може вважатися сам Будинок Вудкок – клаустрофобне місце з купою кімнат і коридорів, в яких вправно пересувається камера Андерсона. З чуток, напруга під час зйомок на головній локації була величезною. Сподіваємося, що це ніяк не вплинуло на рішення Дей-Льюїса закінчити кар’єру після цього фільму.

На створення «Примарної нитки» режисера надихнула творчість Крістобаля Баленсіаги і історія з власного життя, пов’язана з його дружиною. Андерсон зняв чуттєву історію кохання і відданості улюбленій справі та родині. В черговий раз ПТА відсилає нас до своїх улюблених фільмів і режисерів – до «Ребекки» Гічкока і «Мадам де» Макса Офюльса. Неочевидну паралель можна провести навіть із «Гіркими сльозами Петри фон Кант» Райнера Вернера Фассбіндера.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: