Хто це такий: Вуді Аллен

Від школяра-жартівника до незалежного режисера
Вуді Аллен
дата народження: 1 грудня 1935 р.

Творчість та життя Вуді Аллена схожі на ліфт у багатоповерхівці. Цілісінький день він їздить то вверх, то вниз – і разом із тим перевозить кар’єри численних акторів. Вуді і сам прекрасно розуміє іронію свого життя і вже давно перестав звертати увагу на (не)успіх власних стрічок. Та він жодним чином не втратив своєї любові до кіно.

Справжнє ім’я Вуді – Аллен Стюарт Конігсберг. Він змінив його на псевдонім у 17 років для публікацій у газетах своїх жартів, анекдотів та скетчів – це була перша робота Вуді в рідному Нью-Йорку. Працелюбство йому привили батьки: тато працював на двох роботах офіціантом та ювеліром, а мати бухгалтеркою. Стосунки з батьками часто загострювалися, тому Вуді шукав себе у творчості гумориста. З колумніста Аллен поступово виріс у сценариста вечірніх шоу на американському телебаченні, і зрештою вирішив спробувати себе в кіно. З Нью-Йоркським університетом не склалося: вигнали, бо завалив курс з кіномистецтва. Пізніше Вуді буде з насмішкою згадувати цей університет у своїх фільмах.

Дебютною стрічкою невротичного нью-йорківця стала «Що нового, кицюне?» (1965). Разом із продюсером Чарльзом Фельдманом вони намагалися зняти веселу комедію, однак у їхні забавки втрутилися чималі голлівудські постаті Воррена Бітті та Пітера О’Тула, які переписували сценарій під себе прямо на знімальному майданчику. Вуді і сам показав себе міцним горішком, значно розширивши свою маленьку роль у тексті та на екрані. Наступного ж року, після дебюту, режисер взявся за проект під назвою «Що трапилося, тигрова ліліє?» Насправді ж він просто переозвучив невідомий японський шпигунський бойовик на свій лад, а не знімав кіно з нуля. У 60-х дебютанту цей фільм також не приніс ні слави, ні особливого задоволення від процесу.

Згодом Аллен вирішив, що з нього досить продюсерів-наглядачів, і мало не магічним способом добився унікального для Голлівуду контракту. Він самотужки пише сценарії, знімає, та обирає акторів – натомість погоджується на скромні бюджети і завдяки цьому знімає кіно регулярно.Тобто Аллен тримає весь кінематографічний процес під контролем та бере на себе повну відповідальність. А з 90-х років всі фільми режисера продюсує його рідна сестра.

Зазвичай Вуді знімає фільми лише за власним сценарієм, але на початку кар’єри поставив одноактний твір Пуччіні «Джанні Скіккі» в опері. Тим самим він ознаменував свій подвійний дебют: по-перше, на Бродвеї, по-друге зрежисував не свій твір.

Перш за все Вуді Аллен відомий своїми «інтелектуальними комедіями». Зазвичай сам він цурається визначення жанру своїх фільмів. Полюблює цитувати Бергмана, Фелліні та Достоєвського і водночас приміряє інтелект своїх кумирів на образ боязливого невротичного головного героя, якого грає сам у своїх фільмах. Новим диханням у його кар’єрі стала «Енні Голл». Назва стрічки посилається до справжнього імені музи і постійної акторки режисера Даян Кітон, яка запозичила псевдонім у Бастера Кітона, великого коміка часів німого кіно. Вуді знімав акторку і до, і після «Енні Голл», однак саме ця співпраця принесла режисеру визнання і репутацію зворушливого нью-йорківця, який не боїться ризикованих рішень.

Ще в юності перегляд «Літа з Монікою» Інгмара Бергмана змінив думку Вуді Аллена про те, що кіно – це не лише зовнішній, але і внутрішній конфлікт у руках автора. Наприкінці 70-х він вже спрямував свої зусилля на серйозні драми замість комедій. «Мангеттен» та пізніші «Спогади про зоряний пил» продемонстрували талант Аллена до візуалізації, а не лише майстерне володіння словом.

Головне натхнення Вуді знаходить у своїх музах та музиці. І якщо з першими він має перемінний успіх, то з музикою у нього склалися тепліші стосунки. Можна довго говорити про вплив Даян Кітон, Мії Фероу та Скарлетт Йоганссон на творчість режисера, та більшість фільмографії Аллена будується переважно на джазових компонентах. Режисерське вміння грати історією та персонажами вельми добре римуються з виконанням творів Луї Армстронга та Вуді Германа, якому він і завдячує псевдонімом.

фільмографія
1966 : Що трапилося, тигрова ліліє?
1969 : Бери гроші та тікай
1971 : Банани
1972 : Все, що ви завжди хотіли знати про секс, але боялися запитати
1973 : Сплячий
1975 : Любов і смерть
1977 : Енні Голл
1978 : Інтер’єри
1979 : Мангеттен
1978 : Інтер’єри
1979 : Мангеттен
1980 : Спогади про «Зоряний пил»
1982 : Комедія сексу в літню ніч
1983 : Зеліг
1984 : Бродвей Денні Роуз
1985 : Пурпурова троянда Каїру
1986 : Зустрічаючи Вуді Аллена
1987 : Дні радіо
1987 : Вересень
1988 : Інша жінка
1989 : Нью-йоркські історії, новела «Новий Едіп»
1989 : Злочини та помилки
1990 : Еліс
1992 : Тіні і туман
1993 : Загадкове вбивство в Мангеттені
1994 : Кулі над Бродвеєм
1995 : Велика Афродіта
1996 : Всі говорять, що я тебе кохаю
1997 : Розбираючи Гаррі
1998 : Знаменитість
1999 : Солодкий та гидкий
2000 : Дрібні шахраї
2001 : Звуки з міста, яке я люблю
2001 : Прокляття нефритового скорпіона
2002 : Голлівудський фінал
2003 : Щось іще
2004 : Мелінда і Мелінда
2005 : Матч-поінт
2006 : Сенсація
2007 : Мрія Касандри
2008 : Вікі Крістіна Барселона
2009 : Хай буде, що буде
2010 : Ти зустрінеш високого темноволосого незнайомця
2011 : Опівночі в Парижі
2012 : Париж-Мангеттен
2012 : Римські пригоди
2013 : Жасмин
2014 : Магія місячного сяйва
2015 : Ірраціональний чоловік
2017 : Колесо Чудес

У житті Аллена багато змінних, але музику він любить настільки, що не пропускає жодного понеділка, аби пограти на кларнеті у власному колективі New Orleans Jazz Band, з яким його пов’язує вже більш ніж 30-річна історія. За легендою, у 1978 році він пропустив церемонію вручення нагород Кіноакадемії, бо мав джазовий виступ. Дійсно, нагороди для режисера – пусте, а ось підставити хлопців у колективі він аж ніяк не може.

Після невдалих фільмів на початку 2000-х, які створювалися у співпраці зі студією DreamWorks, Вуді Аллен вирішує, що настав час змінити вектор творчості. Він ризикує знімати за межами улюбленого Нью-Йорку, який відігравав мало не головну роль у кількох його фільмах. Уродженець Брукліну й досі відгукується про нього з величезною ніжністю. Та навіть після кількох вдалих і не дуже кіновилазок у Лондон («Матч пойнт», «Сенсація»), Барселону («Вікі Крістіна Барселона») та Париж («Опівночі в Парижі») він все ще повертається до найбільшого міста Америки.

Аллен не любить зайвої уваги, але, певно, прагне її для своїх фільмів. В інтерв’ю він часто говорить про те, що знайшов щастя у процесі написання та зйомках кіно. Він не вважає себе інтелектуалом, яким його бачать критики чи публіка, і полюбляє просто лежати на дивані та дивитися футбол. Його дратує теза про те, що всі його головні герої списані з нього, тому зрештою режисер взагалі перестав цікавитися критикою своїх фільмів. Він навчився говорити з глядачем зрозумілою кіномовою без оспівування цілих міст, але не обходиться без розмірковувань над життям та смертю. Часом Вуді вдало втілює свої творчі замисли, іноді попадає під град критики за свою любов до надмірного філософствування чи цитування. Та зрештою Аллен знімає неначе одне і те ж кіно, змінюючи локації, акторів. Однак насправді незмінною залишається лише інтонація – мовляв, життя дає тобі лимони, тому закидуй їх у віскі або роби з них лимонад. Лимонад все одно смачний, але з кислинкою, як і фільми Вуді.

Вибрана фільмографія

1972

Everything You Always Wanted to Know About Sex * (* But Were Afraid to Ask)

жанр: комедія
у головних ролях: Вуді Аллен, Джин Вайлдер, Берт Рейнольдс

Все, що ви хотіли завжди хотіли знати про секс, але боялися спитати

Знята за мотивами однойменної книги Девена Рубена, ця стрічка Вуді Аллена видається радше збірником скетчів, ніж повнометражною роботою. Вуді насміхається над скутістю суспільства в сексуальній сфері й відповідає на важливі питання з притаманною йому глузливою манерою. Переважна більшість скетчів – це хороші жарти на папері, не більше. Однак Аллен розтягує їх до неможливого фарсу. В одному зі скетчів всі персонажі розмовляють лише італійською і пародіюють славетні фільми Антоніоні та Фелліні, в іншому Джин Вайлдер відчуває платонічне кохання до овечки. Апофеозом стає останній скетч, де Вуді грає сперматозоїда в організмі, що нагадує НАСА-центр за структурою. Власне, крім пародій, цікавим у стрічці може видатися лише антипуританський погляд Аллена на секс. Зі своїм досвідом стендап-коміка він створює ще не кіно, але вже не комедійний концерт.

1975

Love and Death

жанр: комедія
у головних ролях: Вуді Аллен та Даян Кітон

Любов і смерть

Вуді грає боягуза та пацифіста Бориса, якому доводиться йти на війну проти війська Наполеона. Він повертається живим, щоб одружитися на Соні (Даян Кітон), проходить випробування дуеллю і зрештою опиняється у в’язниці, чекаючи на смертний вирок.

Аллен нарешті має більш-менш цілісний сюжет для фільму. Він закидає своїх персонажів у реальність романів Федора Достоєвського і Льва Толстого та окреслює їхнє парадоксальне співіснування з реальністю. Пара дискутує на філософські теми з використанням надскладних термінів, тато приносить у в’язницю буквально шматок землі, який зберіг для сина. Зрештою, Вуді не цурається і посилань на свого улюбленого Інгмара Бергмана у фіналі стрічки. Всі ці посилання знаходяться десь на поверхні і не вимагають досконалого знання змісту – достатньо лише назви чи образів. Однак від цих анахронізмів та пародій фільм не скидається на спроби розсмішити глядача, все виконано радше невимушеним тоном. Вуді Аллен витратив чимало сил на зйомки стрічки закордоном (Угорщина та Франція): жахлива погода, харчові отруєння, травми та зіпсовані негативи плівки. Через це Аллен поклявся більше ніколи не знімати за межами США, але все ж змінив свою думку за кілька десятків років.

1977

Annie Hall

жанр: комедія
у головних ролях: Вуді Аллен та Даян Кітон

Енні Голл

«Я дійсно вважаю, що «Енні Голл» – це перший крок дорослішання у створенні фільмів», – казав Вуді Аллен в інтерв’юІ тут з ним важко посперечатися. Вуді історію про романтичного невротика з Нью-Йорку, який переживає через стосунки з жінкою. Він не перестає ламати «четверту стіну» з глядачем, але цього разу робить це лаконічніше і в міру. Наприклад, набридливий чоловік з черги починає розмірковувати над творчістю Федеріко Фелліні та Маршалла Маклуена. Щоб виправити його, персонаж Вуді приводить Маклуена власною персоною у цю мізансцену та іронічно киває головою до глядача: «Було б непогано, якби так працювало справжнє життя, еге ж?». Сам Аллен пояснює падіння «четвертої стіни» відчуттям, що аудиторія має ті ж самі емоції та проблеми, що й головний герой, тож він хотів поговорити з нею напряму.

Годі і казати, що Аллен постає тут у своїй найкращій формі оповідача. Смішний та зворушливий персонаж рефлексує на тему стосунків, їхньої абсурдності, ірраціональності, та, врешті-решт, потрібності. 4 премії «Оскар» все ж не змогли задовольнити смуток Вуді від прийому фільму. Перед зйомками він задумав «Енні Голл» як великий фільм-роздум про у Нью-Йорку з усіма його аспектами та наслідками. Та після прем’єри глядачів більше цікавили справжні стосунки між Алленом та Даян Кітон. Однак пізніше режисер не відступив від нового напрямку у своїй кар’єрі.

1979

Manhattan

жанр: мелодрама
у головних ролях: Вуді Аллен, Дайан Кітон, Майкл Мерфі

Мангеттен

Чорно-білий фільм про острівець у Нью-Йорку був натхненний «Рапсодією у стилі джаз» Джорджа Гершвіна. Як страшенний любитель джазу, Вуді не міг зняти свій фільм без цього музичного стилю. Бльшість його стрічок – це свого роду кінематографічні імпровізації, і «Мангеттен» не став винятком. За сюжетом, 42-річний єврей, який зустрічається з 17-річною школяркою, закохується у колишню свого найкращого друга. До того ж персонажеві Аллена доводиться миритися із автобіографічною книгою своєї колишньої дружини (Меріл Стріп), в якій вона їхні стосунки.

«Мангеттен», можливо, видається найбільш кінематографічним досвідом з фільмографії Вуді Аллена. Його невротичний герой тут найбільш чітко виражений з усіх другорядних персонажів. Ба більше, Вуді все ще розмірковує у фільмі над своїми кумирами, але вже не спілкується з глядачами про це напряму. Дійсно, комедійні мізансцени зведені до мінімуму, а головним героєм став острів, хмарочоси якого проступають на чорно-білій плівці крізь нічний туман. Схоже, що романтика виникає лише через місто та музику, але персонажі цього фільму наскрізь самозакохані та егоїстичні. Вони перейматься переважно власним майбутнім. Від цього песимістичного настрою фільм скидається на кінематограф доби Великої депресії. Та Вуді залишився не в захваті і від цієї стрічки, і навіть хотів заборонити її реліз, знявши іншу стрічку для студії United Artists задарма. На щастя, вони відмовились.

1980

Stardust Memories

жанр: трагікомедія
у головних ролях: Вуді Аллен, Шарлотта Ремплінг, Джессіка Гарпер

Спогади про зоряний пил

За сюжетом відомий комедійний режисер Сенді Бейтс приїздить на кінофестиваль. Він постійно висловлює своє невдоволення, адже критики і глядачі бачать у ньому лише автора комедій. Сенді ж хоче творити серйозне кіно. У той же час його наздоганяють спогади про дитинство та юність і любовні захоплення, з якими він досі не може розібратися.

«Спогади про зоряний пил» – це свого роду рефлексії Вуді над своїм комедійним минулим. Хоча він спростовує автобіографічність стрічки, в цьому можна вловити лукавство режисера. Чорно-білі оммажі, які апелюють до серйозних стрічок вже улюблених Бергмана та Фелліні, заводять Вуді на нову територію кінематографу. Тут успішний автор почувається комфортно, однак все ще відпускає кумедні жарти про Бога та мистецтво. Як і «Мангеттен», стрічка була натхненна джазовими композиціями, особливо авторства Луї Армстронга та Чіка Вебба. Під цю музику Вуді розмірковує над сенсом буття, стусунками, та улюбленою темою смерті (у притаманній йому трагікомічній манері). Знову ж таки, Аллен вважає «Спогади про зоряний пил» одним із найкращих своїх фільмів – і тут з ним важко не погодитися.

1985

The Purple Rose of Cairo

жанр: комедія
у головних ролях: Міа Ферроу, Джефф Деніелс, Денні Айелло

Пурпурова троянда Каїру

У «Пурпуровій троянді Каїру» Вуді вибудував навколо прийому «четвертої стіни» цілий сюжет. 1935 рік. Часи Великої депресії. Трохи незграбна офіціантка Сесілія полюбляє тікати від жорстокої реальності в кіно. Одного дня з екрану сходить головний герой пригодницького фільму Том Бекстер і заговорює з Сесілією. Разом із тим у місто приїздить актор, який грає Тома, щоб присмирити свого екранного двійника. Том теж закохується у головну героїню і формується любовний трикутник.

Вуді називає цю стрічку однією з трьох найкращих у своїй фільмографії, адже йому вдалося втілити у ній все задумане з самого початку написання сценарію. Ідея проста: вибір між реальністю і вигадкою. Сесілія у стрічці – це по суті той самий збірний образ Вуді з інших фільмів. Вона така ж романтична та наївна, як і всі інші героїні фільмів Аллена і тим самим її персонаж – це оммаж класичним героїням золотого віку Голлівуду з їхньою щирістю та відкритістю. Та цього разу режисер вирішив зробити невтішний фінал для персонажів, і студія Orion навіть намагалася його зупинити. Однак у своєму рішенні Вуді залишився непорушним. Можливо, такий сміливий крок найбільш ефектно формує основний меседж «Пурпурової троянди Каїру», що все має свою ціну. Ба більше, Аллен знає цю ціну. Він ще ніколи не надсилав кінематографу таке полум’яне зізнання у коханні.

1994

Bullets over Broadway

жанр: комедія
у головних ролях: Джон К’юсак, Джим Бродбент, Гарві Фірштейн

Кулі над Бродвеєм

Герой Джона К’юсака – автор п’єс Девід, якому доручають в якості акторки дружину мафіозного боса. Дівчина грає бездарно, і ця риса зводить Девіда з розуму. У той же час її тілоохоронець Чіч допомагає сердшеному автору зробити з тексту п’єси хіт Бродвею.

Незважаючи на режисерську та сценарну номінації на «Оскар», «Кулі над Бродеєм» – це занадто посереднє кіно для таланту Вуді. Він знову відвідує Нью-Йорк початку минулого століття, але береться за розкриття персонажів мафії вкрай незграбно та карикатурно. Чого варта лише смерть Чіча (охоронця акторки) у фіналі стрічки. Після смертельного поранення він з довгими паузами залишає Девіду послання про те, як закінчити п’єсу, і йде на той світ, як у найкращих пародіях на трагедію. Загалом 90-ті для Вуді були такими ж  плідними на фільми, як й інші десятиліття, однак не у якісному плані. Стрічки цієї доби не вирізнялись оригінальністю чи бодай колишньою легкістю режисерської руки. Пізніше Аллен адаптував сценарій фільму для мюзиклу, і мабуть у такому форматі «Кулі над Бродвеєм» почуваються комфортніше. Однак цю невдалу стрічку ми воліємо забути як страшний пережиток 90-х у кар’єрі режисера.

2005

Match Point

жанр: детективний триллер
у головних ролях: Джонатан Ріс-Маєрс, Скарлетт Йоганссон, Емілі Мортімер

Матч-пойнт

«Матч-пойнт» маркує новий період у творчості Вуді Аллена, коли він забуває про інтер’єри Нью-Йорку і успішно крокує містами Європи в пошуках натхнення. Вуді знаходить музу в образі Скарлетт Йоганссон і знімає кримінальний триллер з елементами мелодрами у Лондоні. Сюжет стрічки перегукується з «Американською трагедією» Теодора Драйзера і «Злочином та карою» Достоєвського, якого, до слова, читає головний герой фільму. Хлопець Кріс переїздить до Лондона та влаштовуєтсья працювати в елітному спортивному клубі. Він знайомиться з надуспішним Томом і одружується з його сестрою. Однак наречена Тома приваблює його набагато більше.

«Матч-пойнт» – це третій фільм, який режисер називає своїм найвдалішим. Цією стрічкою Вуді вдалося увійти в жанр трилеру задуманним шляхом. Раніше Аллен частково виходив у жанр зі своїми «Тінями та туманом» і «Загадковим вбивством у Мангеттені». Крім трохи розгубленого Джонатана Ріса-Маєрса, всі актори знаходяться на своїх місцях. Вуді рефлексує на тему вдачі доволі несподіваним шляхом: головний герой вчиняє подвійне вбивство і залишається без покарання. Алегорії на гру в теніс швидко розчиняються вже на початку «Матч-пойнту», коли герой промінює кар’єру тенісиста на роботу «білого комірця» у солідній компанії. Схоже, що і Вуді Аллен остаточно проміняв славу комедіографа на автора трилерів. Та не поспішайте з висновками. Вуді лише експерементує і, можливо, ще продовжить робити вилазки в інші жанри в майбутньому.

2011

Midnight in Paris

жанр: комедійна мелодрама
у головних ролях: Оуен Вілсон, Рейчел Макадамс, Маріон Котіяр

Опівночі у Парижі

Гіл (Оуен Вілсон) приїздить з дружиною в Париж для пошуку натхнення. Він пише книгу про героя, який працює в магазині ностальгійних товарів. Магічним чином Гіл опиняється у Парижі 1920-х років і зустрічає своїх кумирів: Гемінгвея, Фіцджеральда, Бунюеля, Далі та Гертруду Стайн.

Тема боротьби реальності з уявним простягається творчістю Аллена рефреном. Як і в «Пурпуровій троянді Каїру», головний герой мусить зробити вибір, де залишитися. Вуді повертається у свою найкращу форму і оповідає історію про те, що ностальгія – це, звісно, добре, але не треба забувати, що паризька ніч мрій розвіється і наступить похмільний ранок. Без зайвої помпезності в «Опівночі в Парижі» оживають кумири цілого покоління інтелектуалів. Розважливий Гемінгвей та Далі, який всюди бачить носорогів, створили довкола стрічки ореол глядацького захоплення. Та зрештою «Оскар» і «Золотий глобус» принесла Алленові не популярність стрічок, а вміння нью-йорківця зробити просту історію цікавою.

2016

Café Society

жанр: драма
у головних ролях: Джессі Айзенберг, Крістен Стюарт, Стів Керелл

Світське життя

Нью-Йорк 1930-х років. Улюблена епоха режисера тут знову відіграє роль важливого інтер’єру мелодрами. Герой Джессі Айзенберга вибирається зі свого маленького Брукліна, щоб стати кінематографістом. Він закохується в молоденьку секретарку, але має обрати між нею та дівчиною, яку зустрів у клубі.

Здається, «Світським життям» Вуді Аллен підтвердив свою любов до ХХ століття. Він надихається епохою Ф. Скотта Фіцджеральда та повсюдно цитує «Великого Гетсбі». Часом виходить і справді чарівно. Тим паче в головних ролях уже третя співпраця Джессі Айзенберга та Крістен Стюарт після кохання у «Парку культури та відпочинку» та «Ультраамериканцях». Вуді залишалося лише взяти камеру і відзняти хімію між акторами, які ніжно обіймаються у нью-йоркському парку. «Світському життю», звісно, бракує оригінальності після нещодавньої екранізації База Лурмана. Але хто ми такі, щоб жалітися після «Ірраціональної людини» з її філософськими роздумами.

2016

Crisis in Six Scenes

жанр: комедія
у головних ролях: Вуді Аллен, Майлі Сайрус, Джон Магаро

Криза в шістьох сценах

Стрімінговий сервіс Amazon та Вуді підписують контракт на серіал з шістьма епізодами. Повна творча свобода та новий формат для Аллена. Що може піти не так? Виявляється, практично все. «Криза в шістьох сценах» позначає погляд режисера на дисфункціональну родину, в яку вривається дівчинка-протест (Майлі Сайрус зіграла ледь не саму себе). З цієї історії мав би вийти посередній фільм, але вийшов посередній серіал, в якому ніхто не грає правдоподібно. Вуді не справляється з роллю переляканого письменника, та і Сайрус невдало грає запеклу активістку. На додачу до цих неприємностей, всі шість епізодів ще і структуровано як частини цілісного твору, яким не пощастило влитися у формат серіалу. За чарівністю Аллена залишилася лише неврозність та головний біль. Він сам пошкодував, що взявся за цей серіал, і втратив будь-яку впевненість у тому, що це хороша ідея. У фіналі останнього епізоду його персонаж приходить до втішного висновку, що краще покинути ідею зйомок серіалу та написати книгу. Що ж, Вуді, ми і самі не проти.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: