Три найменш очевидних фільми Томаса Вінтерберга

Але не менш значущих

Мабуть, головним лейтмотивом у творчості одного з провідних деміургів «Догми-95» культового данського режисера Томаса Вінтерберга є мінорна тема повернення. У програмному для постановника фільмі «Свято» повернення персонажа з давно забутого минулого життя знаменує собою тотальну руйнацію звичного донині світопорядку, у «Субмарино» ж повернення з неволі й без того блудного брата обертається тупиком. У свою чергу, в «Полюванні» і «Любій Венді» повернення позбавлене матеріалізації: воно втілене як метафора повільної і неминучої деградації.

Томас Вінтерберг першим з данських «догматиків» зняв фільм в рамках концепції «Догма 95». «Свято» з неприхованою авторською ворожістю розтирає в порошок усталений порядок життя звичайної данської буржуазної родини, не залишаючи і мокрого місця від горезвісних традиційних цінностей. Скелети із шаф удавано добропорядного сімейства вивалювалися без упину, а кіномова режисера ламалась від навмисного грубого гіперреалізму, відтвореного завдяки дешевій цифровій камері.

Але Вінтерберг першим і порушив умови «Догми 95», досить швидко припинивши знімати будь-що у рамках цього маніфесту, який повертав кінематограф від нав’язливого захоплення синефілією до його початкової суті – розповідати історії. «Створюючи рух «Догма» десять … майже п’ятнадцять років тому, ми думали, що цифра дозволить кінематографу стати більш демократичним. Зробить його доступним для кожного. Нічого подібного не сталося. Кіно як і раніше було хобі для буржуазії, так і залишиться таким», – розповів пізніше сам Вінтенберг.

Втім, знімати кіно виключно під «Догму 95», коли уже після «Свята» та «Ідіотів» у Європі і США з’явилась маса талановитих епігонів, і Вінтербергу, і Ларсу фон Трієру, було б щонайменше нудно. Як то кажуть, поганий той режисер (актор, художник), який добровільно продовжує стояти на місці. У фільмографії Томаса Вінтерберга, крім знаменитих «Свята» і «Полювання», є кілька стрічок, які незаслужено промайнули повз пильну увагу глядача. До того ж, можна припустити, що у творчому доробку автора вони є більш значущими, ніж усі його відомі фільми.

Найбільші герої

De største helte, 1996 рік, кримінальна драма

«Найбільші герої» – перший повнометражний фільм Вінтерберга, у якому він небезуспішно працює за принципами суто жанрового кіно. У центрі сюжету – двоє грабіжників банків, Карстен і Пітер, які разом зі своєю неповнолітньою донькою хочуть втекти від поліцейського переслідування до сусідньої Швеції. Ясна річ, їх намагання втекти у краще життя не закінчиться нічим, окрім низки нових проблем і пригод. При цьому, зовнішній вплив не такий жахливий, як внутрішній: Карстен і Пітер не нагадують ні Бонні і Клайда, ні Міккі і Меллорі. Це просто зневірені, неприкаяні, а тому приречені люди, яких Вінтерберг малює з ледь помітною симпатією. Іноді головна трагедія маленької людини полягає в тому, що вона не розуміє у чому саме трагедія, і стрічка «Найбільші герої», геть позбавлена будь-якої героїзації, ілюструє це твердження буквально.

Все про любов

It's All About Love, 2003 рік, науково-фантастична драма

Перший англомовний фільм режисера радикально обдурює тих, хто чекає від картини навіть на стадії трейлера типового голлівудського коментаря до апокаліпсиса. Ця стрічка – не фільм-катастрофа, не наукова фантастика і не драма. Це скоріше щось середнє поміж цим, щось, що постійно вислизає від точних визначень і свідомої чіткості. Сюжет картини навіть на рівні переказу видається абсурдним і кітчевим, тим що не має абсолютно жодного стосунку до реального життя. Тим паче, що сама реальність у стрічці буквально летить шкереберть. Примітно, що режисер взяв на головні ролі у свій фільм гострохарактерних акторів: Шона Пенна, Хоакіна Фенікса та Клер Дейнс, які грають своїх героїв на тонкій грані гіперболізації. Вінтерберг у першу чергу зняв іронічний кінокоментар до катастрофи «проблеми 2000», яка так і не відбулась, а також до внутрішньо соціальних настроїв у США після теракту 9/11. Крім того, автор своїм фільмом створює немов би перегукування з «Доґвілем» Трієра, який вийшов у тому ж році. Масштаб людської катастрофи у Трієра і Вінтерберга однаковий.

Повернення додому

En mand kommer hjem, 2007 рік, чорна комедія

На перший погляд здається, ніби Вінтерберг прагне заримувати «Свято» з «Поверненням додому». Сюжети обох картин, знятих у різних часових умовах, безсоромно схожі, не кажучи вже про те, що в обох стрічках повноцінно розкривається формула минулого як бумеранга. Але помітна істотна різниця у підході і, відповідно, подальшій реалізації драматургічної експозиції фільму: у «Святі» трапилася практично грецька трагедія, тоді як у «Поверненні додому» ця ж трагедія існування присутня швидше на периферії, на дуже далекому узбіччі оповіді, тобто вона суто побічна.

Водчас, у картині присутня первинна виключно авторська споглядальність, спрямована на головних героїв фільму, через призму яких Вінтерберг створює сатиричну галерею типажів у розрізі національного характеру. Якщо відроджене з попелу минуле отверезило героїв «Свята», то у «Поверненні додому» нічого такого не передбачається. Все залишається майже як було до цього – незмінним і безглуздим. І саме в цьому криється головна, але невисловлена ​​безпосередньо Вінтербергом, трагедія персонажів «Повернення додому» – відсутність у них не стільки моралі, як бажання що-небудь змінити на краще у своєму житті, яке ніби і не життя зовсім, а низка абсурду, що складається в закономірність буття.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: