Бездоганність, чуттєвість та естетизм у фільмах Педро Альмодовара

Із чого приготовані фільми іспанського режисера

Якісними спецефектами в кіно вже нікого не здивуєш, а от справжньою красою та навіть естетикою – ще б пак! Десь у сонячному Мадриді живе один такий естет із неймовірно доброзичливою посмішкою. Якщо ви ще не здогадались, то мова про Педро Альмодовара – найвідомішого іспанського режисера-сучасника. Емоційність – те, що дарує його стрічкам національний колорит. Проте, бездоганними та естетичними фільми режисера роблять не лише драми та емоції героїв, але й безліч інших елементів, які формують гармонійний авторський світ стрічок Альмодовара. Тож відкриваємо улюблену червону завісу Педро та дивимось на все те, що допомагає йому створювати геніальні стрічки.

Актори

У 2006 році на Каннському кінофестивалі трапилося дещо неочікуване: нагороду за найкращу жіночу роль отримало одразу шість акторок із фільму Альмодовара «Повернення». А вийшло так, тому що члени журі просто не змогли обрати найкращу, адже кожна блискуче зіграла свою роль: сестри, матері, доньки, бабусі, сусідки. Усі вони втілили «гучні» жіночі образи, які є прикладами сильних та непохитних жінок. Ба більше, творчість Альмодовара насичена подібними архетипами: жінки у нього завжди виходять сильнішими та мужнішими за чоловіків, вони рішучі, впевнені в собі, навіть зухвалі. Жіночі персонажі Альмодовара дуже різні, втім жодну з них не можна оминути увагою. Взагалі режисер дуже тонко відчуває красу, це відчутно як у жіночих образах, так і в чоловічих. Останні ж, у свою чергу, завжди чутливі та ніжні: це чоловіки, які не соромляться плакати як від душевного болю, так і від розчулення. Альмодовару вдається передати їхню тонку душевну матерію, яка приваблює та зачаровує.

Інколи здається, ніби акторські касти іспанського майстра претендують на звання найкрасивіших. Чого лише варті Антоніо Бандерас (якого світові відкрив саме Альмодовар у 1982 році у «Лабіринті пристрастей»), Пенелопа Крус, Луїс Омар, Елена Аная, Емма Суарес, Гаель Гарсія Берналь (єдиний мексиканець з цього переліку). Альмодовар прагне показати глядачам красу іспанських жінок та чоловіків, тож його актори переважно є саме іспанцями: кароокі красуні та красені. Режисер зобов’язав їх бути такими, адже він розмиває рамки розподілу на головних та другорядних персонажів. Зрештою, останніх у нього просто не існує. Навіть якщо персонаж з’являється на екрані вперше лише у другій частині фільму, він пройде сильну та цікаву сюжетну історію. Така величезна кількість душевних та драматичних персонажів – велика відповідальність, з якою Альмодовар щоразу блискуче справляється.

Стиль

У стрічках Альмодовара ефектність та стильність вбрання відіграє чималу роль. В абсолютній більшості фільмів режисера присутній своєрідний культ модного одягу, що підсилює ефект сприйняття персонажів. Стає зрозуміло, що він розділяє відповідальність за те, як виглядатимуть його герої. Так, для стрічки «Кіка» 1993 року він вперше звертається до Жана-Поля Готьє, аби той створив персонажам костюми у стилі «кривавий гламур».

До Готьє Альмодовар звернувся й під час роботи над фільмом «Шкіра, в якій я живу», аби той розробив костюми-боді, які б підкреслювали вразливість та невинність головної героїні.

У стрічці «Розірвані обійми» героїня Пенелопи Крус завдяки одягу позиціонує себе як особу, залежну від чоловіків. Яскравим прикладом є сукня від Chanel, яка якнайкраще демонструє статус героїні-утриманки. Всі ці золоті ланцюжки опосередковано підкреслюють: жінка перебуває у «золотій клітці», яка її стримує, «душить» і не відпускає. Саме це відбувалося із героїнею Крус та її чоловіком.

Стрічка «Джульєтта» наскрізно пов’язана з модою, зрештою, вона – те єдине, що допомагає мандрувати життям головної героїні, переносячись у різні проміжки її життя.

Авторам треба було передати модний подих 80-х, 90-х та, власне, сучасності. Для цього художниця з костюмів навіть зверталася до Prada з проханням відтворити плащ з графічним малюнком із колекції 1996 року.

Були в стрічці також речі брендів Dior, Missoni, Forte Forte, молодого іспанського Knitbrary, Hermes та навіть вінтажні образи. До речі, мандрувати часом допомагає не лише одяг, але й зачіски головної героїні, яка трансформує своє волосся кожне десятиліття.

Інтер’єр та кольори

Переглянувши хоча б один фільм Альмодовара, одразу розумієш, що його естетичні смаки формувалися під впливом запального іспанського колориту. Зокрема, в інтер’єрах його стрічок панує геометрія в стилі супрематизму: все різнокольорове, фігурне, чітко розставлене на своїх місцях. Кожен маленький елемент, на кшталт годинника, ручки чи навіть магнітів на холодильнику – важливі складові візуального ряду. 

Творчість Альмодовара неможлива без яскравих кольорів, вони формують простір головних героїв. Звісно, кожен колір виконує свою функцію, несе додатковий зміст. Найчастіше Альмодовар  використовує червоний (переважно), зелений, жовтий та синій. Режисер виступає як кінематографічний художник-авангардист, який бачить свої стрічки наповненими кольорами та емоціями фігурами: все це плідно взаємодіє між собою. Розглянути допоміжну (але дуже важливу функцію) інтер’єрів можна на прикладах декількох останніх стрічок. 

Будинок головного героя фільму «Шкіра, в якій я живу» надзвичайно великий, проте його інтер’єри дуже відрізняються. Так, герой-лікар має у будинку навіть власну операційну, де все дійсно виглядає ідеально стерильним та надихає на робочий лад. Естетика та інтер’єр цього простору передають, що герой занурений у свою місію, яку виконує саме в операційній.

Кухня в будинку поєднує в собі вінтаж, ретро-елементи та класичну простоту. Тут ми не зустрінемо елементів інтер’єрного модерну, оскільки це переважно простір служниці, яка опікується домашніми справами. Все виглядає по-домашньому затишно та навіть старомодно.

А от вітальня виглядає дуже сучасно – яскравий приклад авангарду в інтер’єрі. Головна героїня саме там вперше змінює вбрання на чорно-біле, адже ці кольори якнайкраще вплітаються в візуальну картинку. Героїня стає композиційним елементом кадру, вона ніби доповнює інтер’єр.

Інтер’єр у кімнаті головної героїні схожий на неї саму – мінімалізм уособлює її чистоту та невинність, а такі деталі, як м’ячики для фітнесу та йоги, зіткані з клаптиків різних тканин – алегорія на те, що подібним чином «зібрана» по шматочках і героїня.  

Інтер’єри у «Джульєтті» допомагають відстежити психологічний стан головної героїні. Коли вже доросла Джульєтта входить у квартиру з білими стінами та майже без меблів, це алегорія на її внутрішню готовність почати все спочатку, без жодних спогадів. Це простір, який вона зможе заповнити по-новому.

Ще одна сцена – коли Джульєтта з двома дівчатками приходить в іншу квартиру, де ми бачимо складні барочні шпалери, хоч і з яскравим, проте «давлячим» відтінком жовтого, який натякає на ментальні проблеми, в її випадку – депресію. 

Музика

Коли йдеться про чуттєве кіно, не обійтися без відповідної музики. Здається, ніби й у цьому Альмодовар – перфекціоніст. Атмосферу останніх десяти стрічок режисерові допомагає створювати відомий композитор Альберто Іглесіас. Він створює справжні витвори музичного мистецтва, де за допомогою звуків вдається підсилити драму, передати емоції персонажів, навіяти саспенс тощо. Іглесіас завжди індивідуально та скрупульозно підходить до роботи над музикою. Так, наприклад, для стрічки «Все про мою матір» він експериментує із джазовими складовими, і оркестровими. До речі, оркестр досить часто присутній у стрічках Альмодовара, адже саме подібні нотки якнайкраще здатні передати силу драми, якої в його фільмах чимало.

Ще одна додаткова «фішка» музичного супроводу стрічок режисера – живе виконання. Не співаків, а самих акторів. Без цього не обійшлося у «Поверненні», де співає сама Пенелопа Крус. Живе виконання присутнє і в таких стрічках, як «Зв’яжи мене», «Я дуже збуджений», «Шкіра, в якій я живу». Музика – важлива та невід’ємна складова стрічок Альмодовара, але, як і у всьому іншому, він обирає лише найбільш наближену до ідеалу музику, яка живе, дихає, та емоціонує, немов оголений нерв на тлі неймовірних історій.

Інтим

Альмодовара сміливо можна назвати майстром кінематографічної інтимної лірики. В його стрічках обов’язково присутні витончені сексуальні сцени. Це кадри чуттєві, емоційні, життєві, досить правдоподібні. Він не випускає з уваги жодної деталі: краплі поту, пристрасні дотики, стогони, закохані погляди. Те, як Альмодовар показує людське тіло, заслуговує окремого захоплення, адже він бачить його естетику настільки витончено, що самі кадри нагадують картини або ж навіть скульптури. Це дуже добре передано у стрічці «Жива плоть», де сексуальна сцена є досить тривалою за хронометражем. Режисер підбирає привабливих акторів, адже йому потрібен кращий «матеріал» для створення своїх скульптур. Тільки так можна відтворити любовну інсталяцію, яка захоплюватиме подих.

Альмодовар – справжній майстер любові на екрані, здається, ніби його актори настільки вживаються в мелодраматичні сюжети, що з головою поринають у ці романтичні та болісні історії. Подекуди персонажі аж занадто закохані, мовляв, такої пристрасті та почуттів в реальному житті майже не зустріти, але саме так режисер і вчить закоханих розкриватись, вивчати один одного та вивільняти всю свою чуттєвість.

Краса в деталях – це точно про Педро Альмодовара. Його стрічки пронизані естетикою до дрібниць. Ви ніколи не побачите в його картинах щось недосконале. Для нього важливі кольори, інтер’єри, одяг персонажів, їх зачіски, макіяж і звісно, звуки. Він майстерно створює геометрію простору, що вдало наповнює його стрічки естетизмом. Та що там, їх можна розбирати на ідеї для стильних авангардних фотосесій. Бездоганність, чуттєвість, естетизм – три найголовніші риси всіх робіт Альмодовара

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: