Чому «Гарний хлопчик» важливий для діалогу між батьками та дітьми

Стів Керелл рятує Тімоті Шаламе від метамфетамінової залежності

Пам’ятаєте той час, коли у прокат вийшов «Хатіко»? Скрізь на форумах та соціальних мережах з’являлися хейтери та прихильники, які не могли поділити насправді лише одну думку: чи маніпулятивний цей фільм? Відповідь на це питання залишається відкритою, хоча з позиції мистецтва кожне кіно залишається маніпулятивним. Просто маніпуляція може бути добре прихована. Коли дивишся якісне кіно, то можна сміятися чи плакати на будь-якому моменті, забуваючи про цю маніпулятивність – це приклад якісної роботи режисера над стрічкою.А можна сміятися та плакати на епізодах, які не були задумані для такого вираження емоцій. Згадайте культову «Кімнату» Томмі Вайсо і зрозумієте, що існують сцени, на які незрозуміло, як реагувати. Маніпуляція стосується й образотворчого мистецтва, і музики, де кожен колір у потрібному місці чи нота у музичному творі намагається якомога сильніше зворушити свого спостерігача\слухача.

У мистецтві існують теми, у яких досягнути емоційного стану можна лише згадавши їх. Наприклад, теракт 11 вересня досі залишається в пам’яті нью-йорківців болісним епізодом життя. В українській історії, на жаль, теж є безліч моментів, які варто не забувати і які знаходять вираження у кіно. Стрічки про Майдан, Крути, Другу світову війну досі не сходять з екранів українських кінотеатрів. Попри спробу закарбувати в людській свідомості ці події, кожен з цих фільмів намагався діяти на глядача на емоційному рівні. У таких спробах маніпуляції ми боїмося їх звинувачувати, адже вони порушують по-справжньому важливі проблеми. Втім, коли кіно звертається до проблем особистих, а іноді не знайомих нам, то з легкої руки вони ризикують отримати прочухана.

У кіно за останні років 40 з’явилося безліч стрічок про наркотичну залежність: від «Щоденників баскетболіста» до «Реквієму по мрії». Здавалося, що вже нема чого сказати на цю тему, поки саме життя не підказує вихід. Історія Девіда та Ніка Шеффів, яка розкривається у «Гарному хлопчикові» – це зворушливий та могутній приклад підтримки один одного крізь роки. Ще зі школи Нік почав вживати різні наркотики, серед яких метамфетамін викликав найбільшу залежність. Він кидав та повертався до нього навіть після великих проміжків часу, чим завдав непоправної шкоди не лише собі, але й своїм батькам. Його батько Девід працював редактором у престижному журналі, але десять років віддав, аби врятувати сина від цієї залежності. Обоє написали про це мемуари, які успішно продали Голлівуду. Наразі Девід та Нік випустили книгу разом, щоб поділитися зі своїм досвідом з підлітками.

Голлівуд ласий до таких книг, але до екранів вони йшли довгим шляхом. Спершу знавець драмеді Кемерон Кроу написав сценарій і сам хотів зрежисувати стрічку, де Марк Волберг зіграв би роль батька. Втім, продюсерам не сподобалася його версія подій і до співпраці залучили Люка Девіса, який працював над «Левом». Для Люка Девіса тема наркотичної залежності доволі близька. На кінофестивалі у Торонто він розповідав про те, як смерть Філіпа Сеймура Гоффмана сильно вразила його і залишила негативний відбиток на ставленні до наркотиків. Саме тому тема боротьби Девіда та Ніка проти наркозалежності перетворилася на знайому історію.

Режисером фільму став Фелікс ван Грунінген, який міцно закоренився у статусі бельгійського вундеркінда зі стічками «Розімкнене коло» та «Фламандські натюрморти». До касту зі Стівом Кереллом приєднався Тімоті Шаламе, який ще не встиг стати знаменитістю завдяки «Назви мене своїм ім’ям». Найбільших труднощів проект зазнав на стадії монтажу, адже ван Грунінгену не подобався жоден із запропонованих варіантів. І тільки через сім місяців з моменту закінчення зйомок Ніко Люнен, який довго співпрацює з режисером, довів фільм до фінального монтажу. Результат виявився вражаючим, адже «Гарний хлопчик» часто переходить часові межі, міксуючи безтурботне дитинство Ніка з його важкою юністю.

Найбільша проблема стрічки полягає лише в його однобокості рефлексій Девіда над своїм життя. Причиною наркотичної залежності Ніка став стрес, який він отримував в дитинстві, але «Гарний хлопчик» показує Девіда мало не зразковим батьком. То звідки ж взявся цей стрес, про який говорить Нік в одному з епізодів? Ідеальність батька, можливо, і переступає межі: він сам пробує кокаїн у себе вдома, нехтує стосунками з новою дружиною, аби податися на пошуки свого сина. Втім, фільму просто не вистачає гострого конфлікту, адже між батьком та сином зростає непорозуміння, яке за іронією долі незрозуміле і самому глядачу.

Не менш важливим моментом є концентрація на відносинах між батьком та сином. У Ніка ще є мати, яка працювала у Лос-Анджелесі редактором журналу People, але її у фільмі злочинно мало. Вона з’являється у житті Ніка не надовго, але в епізодах з Девідом вона звинувачує його у недогляді за сином. Тут варто згадати, що перш за все «Гарний хлопчик» – це екранізація мемуарів Девіда та Ніка Шеффів, а не матері Вікі, яка пригадує події дещо інакше. Вона теж була на прем’єрі стрічки і поділилася своєю версією подій у вигляді статті. Історія Вікі не менш цікава: вона говорить про періоди депресії та думок про суїцид і те, як спробувала дзвінками знаменитостей достукатися до свідомості свого сина. Ван Грунінген не показує її персонажа яскраво вираженими негативними ознаками, але відчувається, що її роль була не останньою в одужанні Ніка Шеффа.

Повертаючись до теми маніпуляції у кіно, не можна відкинути важливість цієї стрічки. Про діалог між батьками та дітьми пишуть бестселери, але вкрай рідко знімають фільми на такі делікатні теми. Режисер не цурається показати наркотичні тріпи Ніка у яскравих тонах. Його передози не менше вражають своєю реалістичністю. Ван Грунінген не дає слабину в таких епізодах, намагаючись залишатися чесним не лише перед собою, акторами та Ніком і Девідом Шеффами, але й перед глядачами. І саме у цих сценах передозу та моментах щирого примирення між батьком та сином не існує цієї цукрової маніпуляції, яка відвертає від перегляду. Старанне відтворення пам’ятних подій двох людей схоже на відверту розмову, якої ми боїмося. Це кіно важливе для батька та дитини, адже воно позбавлене сорому. Сором – це найстрашніший ворог у родинних відносинах. І «Гарний хлопчик» говорить про це нехай і традиційною кіномовою, нехай і затертими кліше з життя заможного сімейства. Але сором притаманний усім. Якщо підняти гарно нафарбовані нігті, то під ними знайдеться безліч бруду. Стів Керелл та Тімоті Шаламе переконливо доводять цю метафору протягом двох годин. Так, їм не вистачає розкриття буквально кількох епізодів непорозумінь у дитинстві Ніка Шеффе. Та якщо їхнє примирення на екрані наштовхне до розмови у родині про внутрішні переживання дітей, то маніпуляція без негативного контексту вдалася у Фелікса ван Грунінгена на славу.

Beautiful Boy
2018
режисер: Фелікс ван Грунінген
жанр: драма
у головних ролях: Тімоті Шаламе, Стів Керелл, Емі Раян

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Документалістика
Дмитро Апенько

Влаштуй своє життя, Джеймсе Вайте

Фестиваль американського кіно «Незалежність» стоїть на порозі. Відкриватиме його «Джеймс Вайт» – історія про хлопця двадцяти з гаком років у період між двома втратами

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: