Етапом через пів-Землі: історія ув’язнення Сенцова і Кольченка

режисери: Ангеліна Карякіна, Наталія Гуменюк, Анна Цигима, Наталія Каплан
виробництво: «Громадське телебачення»

Стрічка від команди Громадського з’явилася у вільному доступі у травні 2018 року. Якщо гадаєте, що друга половина назви фільму розкриває повну історію перебування Олександра Кольченка та Олега Сенцова за гратами, то будете лише частково праві та проінформовані. Творці стрічки радше зацікавлені у навколишньому середовищі, що оточує двох ув’язнених українців. І це середовище ставиться до них очікувано вороже, хоча знайшлося безліч цікавих моментів. Наприклад, правозахисники, які допомагають політв’язням, у фільмі говорять про те, що ЗМІ, ймовірно, врятували Олега та Олександра від знищення в брудних камерах СІЗО. Ба більше, розголос їхньої справи змушує російську владу постійно переміщувати українців все далі від людського ока. Тепер вони знаходяться на Ямалі – російській Арктиці, що, безумовно, стає для кримчан додатковими тортурами.

Автори фільму беруть безліч інтерв’ю у правозахисників, друзів та родичів ув’язнених та здійснюють подорож від Києва до самого Ямалу, прослідковуючи шлях двох головних героїв. У стрічці немає лінійної оповіді – натомість є безліч цікавих фактів, які замовчуються в Росії. Наприклад, бунт в’язнів у Копейську, від яких вимагали гроші та катували. З годинного фільму глядач дізнається практично всю історію ув’язнення, але навряд чи зможе усвідомити всю парадоксальну дійсність судового процесу. Залишимо цю історію для стрічки Аскольда Курова.

Play Video

Гамер

режисер: Олег Сенцов

Як неважко здогадатися з назви, у дебютному фільмі Олега Сенцова йдеться про ігрову індустрію і найголовніших її учасників – геймерів. Головний герой кинув інститут заради ігор, взяв участь у великому турнірі за межами свого міста та врешті-решт зрозумів, в чому полягає його мета і призначення. Сенцов зняв стрічку за $20 000 і вельми обережно говорить про ігрові турніри. Ще б пак – режисер сам займався організацією комп’ютерного клубу, тому розуміється на підводних каменях та по-дорослому веде бесіду з глядачем на серйозні теми.

Геймер Льоша по-справжньому «горить» комп’ютерними іграми. Незважаючи на те, що актори у стрічці переважно непрофесійні, вони вміють передати захват від процесу перебування в іншій реальності. Та найцікавішим у «Гамері» видається не процес гри, але актуальність фільму у 2018 році. Пройшло кілька років – і комп’ютерні клуби відмерли, залишивши у пам’яті відвідувачів подібних закладів лише приємні ностальгічні емоції. «Гамер» може з легкістю їх воскресити та нагадати, за чим насправді хлопчаки після школи збиралися у підвалах, одягаючи навушники на патлате волосся. У фільмі навряд чи знайдеться той драйв та енергія геймерів з турнірів, але всіх персонажів видають очі, сповнені захвату від можливої перемоги. Здається, що весь запал Олега Сенцова, який український глядач бачить з-за ґрат, можна прослідкувати вже в інтонації «Гамера» та манері знімати актуальне кіно, що отримує нове прочитання навіть через кілька років.

Play Video

режисер: Алскольд Куров

Ось Сенцов – показує фірмове «вікторі» з-за грат. Ось правозахисники, що на різні голоси розпачу стверджують: цей процес – фактично публічна страта, що має на меті продемонструвати беззахисність перед тоталітарною машиною Росії будь-кого, у тому числі й режисера, котрого підтримує вся європейська кіноспільнота, режисера, на чий захист висловлюються на численних світових кінофестивалях. Ось самотня акція протесту жінки посеред Москви, агресію до якої висловлюють не ввічливі люди у формі, а пересічні громадяни. Система ревно оберігає себе зсередини, тож плакат жінки деруть на клапті, а та, зачекавши трохи, дістає завчасно заготований новий – здається, була готова. Ось кінокритик Антон Долін трохи розгублено пояснює, що пропагандистський антифашистський фільм «Звичайний фашизм» ніяк не може бути доказом участі у фашистській організації. Ось Сенцов і Кольченко іронічно тиснуть роки, почувши вирок, обіцяний їм від самого початку тортур. Ось Сенцов цитує Булгакова і нагадує, що боягузтво – найбільший гріх. У судовій залі його слова не досягають мети, але звучатимуть вони набагато довше – і не для тих, хто виголосив йому 20-річний термін.

Ймовірно, цей фільм міг би бути зовсім іншим, якби не досконало витриманий баланс та інтонація його автора Аскольда Курова. Навіть якщо припустимо, що «інша сторона» має що сказати, окрім нескінченної калькованої брехні – навіть у цьому випадку не знайдемо, за що дорікнути режисерові: опонентам Сенцову приділено вдосталь уваги, і їхня участь часом красномовніша за захисників нашого співвітчизника. Стислий хронометраж фільму Курова лишає по собі потужне і моторошне враження – немов «Процес» Кафки, до якого посилається назва, відбувається у реаліях «1984» Орвелла. Універсальність цього «Процесу» ще й в тому, що через жорстоку історію ув’язнення Сенцова він вичерпно змальовує панораму сучасної Росії – вже згаданим самотнім протестом, прощанням із Нємцовим, сюжетами з новин і, звісно, фінальною сценою у суді. Саме там особливо виявляється разючий контраст між Сенцовим, який видається людиною з іншого світу лише тому, що зберіг базові для вільної людини речі – критичне мислення, глузливу відвагу і внутрішню свободу. Кращого символу спротиву годі й шукати.

Play Video

 Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати кращим

текст: Лук’ян Галкін, Юрій Самусенко

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Документалістика Українське

Leave a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.