Хто це такий: Ларс фон Трієр

Будинок, який побудував Ларс
Ларс фон Трієр
дата народження: 13 квітня 1953 р.

Будинок, який побудував Ларс

… в якому він проголосив обітницю цноти

13 березня 1995 року (у понеділок) четверо перспективних данських режисерів на чолі з найдосвідченішим серед них – Ларсом фон Трієром – проголосили так званий маніфест «Догма 95». Він ґрунтовно похитнув базові принципи теорії авторського кіно, яка була фундаментом «нової хвилі». «Догма 95» принципово декларувала відсутність імені режисера в постановці, ратуючи в першу чергу за достовірну фіксацію на плівку навколишньої дійсності, при цьому один із корінних її принципів полягав у відмові від жанрового кіно як такого.

Трієр і компанія проголосили, що кіно – це не ілюзія, що чистота фільму повинна полягати в демонстрації правди, без навмисних загравань із глядачами. Їхній рух проіснував аж до 2002 року, коли автори заявили про те, що «Догма 95» по суті вичерпала себе, ставши окремим жанром (таким чином зрадивши саму себе). В рамках практичної реалізації маніфесту було знято загалом 65 фільмів (не рахуючи численних наслідувань аж до сьогоднішнього дня), програмними з яких стали «Ідіоти» Трієра, «Урочистість» Вінтерберга, «Король живий» Леврінґа і «Остання пісня Міфуне» Краґ- Якобсена.

… в якому він дивиться ТБ

Ларс фон Трієр і ТБ перетнулися лише декілька разів, але перехід з великого екрана на малий не тільки вдався режисерові безболісним, але й дав нові поштовхи його кінотворчості. Прийнято вважати, що серіал «Королівство» Ларса фон Трієра є данською відповіддю на «Твін Пікс» Девіда Лінча. І така думка має право на існування, хоча й ріднить обидва ці серіали хіба що тотальна відмова від звичних принципів виробництва серіальної продукції і нетиповість самого кінооповідання.

«Королівство» – це гранично похмуре, хоча моментами і весело-цинічне, експериментальне кіно, фільмуючи яке Трієр і сформулював більшість принципів «Догми 95». Незважаючи на те, що всі вісім серій «Королівства» утворюють єдиний сюжет, кожна з них цілком може розглядатися і як самостійно існуюча фільмова одиниця, з фіксацією поступових стильових змін самого Трієра. При адаптації «Королівства» на американський ґрунт Стівеном Кінгом левова частка трієрівської іронії, само собою, випарувалася. Але «Королівський госпіталь» все одно доречно вважати самостійним твором зі скелетом Трієра та власною плоттю оповіді.

У 2000 році Трієр та інші представники руху «Догма 95» знімають «День Д» – телефільм, що одночасно транслювався на кількох данських каналах, при цьому кожен з показаних фільмів було знято різними режисерами. Таким чином Трієр знову вніс свої правила гри у звичний формат телепостановок: глядач міг сам обирати, яку частину єдиного фільму йому дивитись або побачити усе разом на декількох екранах.

фільмографія
1987: Епідемія
1991: Європа
1996: Розсікаючи хвилі
1998: Ідіоти
2000: Та, що танцює у темряві
2003: Догвіль
2003: П'ять перешкод
2005: Мандерлей
2006: Найголовніший бос
2009: Антихрист
2011: Меланхолія
2013: Німфоманка
2018: Будинок, який збудував Джек

… в якому Трієр жартує і зізнається в коханні до жінок

Починаючи з драми «Розсікаючи хвилі» 1996 року, Трієр поміщає в центр уваги своїх картин жінок, яких режисер піддає найекстремальнішим випробуванням та навіть справжнім фізичним тортурам. Однак наївно звинувачувати Трієра в мізогінії (як це сталося після прем’єри скандального «Антихриста»), оскільки чоловіки в його фільмах представлені без виняткового позитивного окрасу. Навіть розбираючи жіночих персонажів трієрівських фільмів на окремі типажі – блаженна Бесс, наївна Сельма, дивна Жюстін або яскрава Джо – стає ясно, що режисер, буквально мордуючи своїх героїнь сімома колами  пекла, сам намагається відповісти на численні питання, що його мучать.

Він осмислює жіночу сутність, однак відповідь пропонує дати в першу чергу глядачам. При цьому загальновідомим фактом є його специфічний підхід до численних актрис: Бйорк після зйомок у «Тій, що танцює в темряві» відновлювалася у психоаналітика, Боділ Йоргенсен і Анна-Луїза Хассінг на зйомках «Ідіотів» отримали нервові зриви, а Ніколь Кідман, завершивши зйомки в «Догвіллі, поїхала, не переглянувши остаточний монтаж картини. На знімальному майданчику Трієр – справжній диктатор, але лише найжорстокішими методами, які не щадять акторів, режисер домагається відточеної достовірності.

Безумовно, Трієр, як і будь-який режисер, проектує на свої фільми власний життєвий досвід: від відносин із матір’ю до виховання власних чотирьох дітей із двох шлюбів з Сесілією Хольбек і Бенте Фреге. Не занадто поширюючи в ЗМІ подробиць особистого життя, Трієр, без сумніву, зміг відрефлексувати їх у власних фільмах різних років. «Чи належить нам сердитися на батьків? Адже в кінцевому підсумку це вони в усьому винні. В першу чергу в тому, що народили нас», – заявив одного разу фон Трієр.

…в якому він віддає данину поваги Тарковському

«Дзеркало» і «Солярис» справедливо входять до списку улюблених фільмів Ларса фон Трієра. Ще у своєму дебютному фільмі «Елемент злочину» Трієр процитував обидві ці картини, а в наступні роки різного роду оммажі, алюзії і цитати на Андрія Тарковського були присутні і в «Європі», і в «Розсікаючи хвилі», і в «Мандерлеї», і в «Меланхолії». В інтерв’ю виданню Independent Трієр сказав про ці фільми так: «Дзеркало» Тарковського – імовірно мій найпотужніший емоційний досвід в кіно. Я дивився цей фільм разів двадцять і дійшов до того, що не можу більше його переглядати. Найсильніший емоційний вплив, який я випробував від «Дзеркала», можна порівняти з якимось одкровенням, то був майже що релігійний досвід. Коли я хочу дозволити собі момент повної насолоди, мені достатньо подивитися «Солярис» Тарковського – він викликає у мене захоплення, і на душі стає тепліше».

Вибрана фільмографія

1991

Europa

жанр: трилер
у головних ролях: Ларс фон Трієр, Жан‑Марк Барр, Удо Кір, Барбара Зукова

Європа

Це заключна частина трилогії режисера під назвою «Е», яка стала найбільш цільним і цікавим з точки зору кінематографії твором раннього Трієра. Історія Леопольда Кесслера, який влаштувався провідником на німецьку залізницю в 1945 році, пронизана практично відчутною тягучою атмосферою кафкіанського жаху. За Трієром, те що, невблаганно наближаються кінець Другої світової війни і падіння Третього Рейху, насправді зовсім не означає порятунок від неминучої катастрофи, адже потяг під назвою Європа поки що їде, не знаючи свого остаточного маршруту.

1996

Breaking the Waves

жанр: драма
у головних ролях: Емілі Вотсон, Стеллан Скашгорд, Катрін Картлідж

Розсікаючи хвилі

Перша частина нової режисерської трилогії «Золоте серце», в якій він розповів пронизливої ​​сили причту про сутність людини, яка, в силу певних обставин, готова здійснювати все більш і більш жертовні вчинки (як Бесс, що в кінці кінців змогла повторити земний шлях Ісуса Христа). Однак фільм не обмежується лише цим меседжем: він однаково критично розглядає і будь-які закриті громади, які з легкістю можуть повертатися до найбільш натурального середньовіччя, і лицемірство церкви, для якої паства є всього лишень зручним інструментом цькування.

1998

The Idiots

жанр: трагікомедія
у головних ролях: Анн Луїза Гассінг, Йенс Альбінус, Боділь Йоргенсен

Ідіоти

Зняті у відповідності до всіх  вимог «Догми 95», «Ідіоти» стали найбільш незабутнім глядацьким досвідом основної програми Каннського кінофестивалю 1998 року. Дистанціюючись від відвертих сцен картини, «Ідіоти» скрізь роки сприймаються як фільм, що (нехай і в надмірно радикальної формі) стирає грань між реальністю і кінематографом, грою в божевільних і справжніми божевільними. Ця грань виявляється настільки тонкою, що за бажання перетнути її зможе кожен із нас.

2000

Dancer in the Dark

жанр: музична драма
у головних ролях: Бйорк, Катрін Денев, Девід Морс

Та, що танцює в темряві

«Танцюючу в темряві» з легкістю можна назвати найнезвичнішим мюзиклом в історії жанру, пам’ятаючи про те, що Трієр ніколи не знімав суто жанрове кіно. Страшна історія про людську несправедливість, в якій годі було чекати хеппі-енду, тисне на глядача максимально безжально. Емоційних перепадів у фільмі виявляється настільки багато, що нещастя Сельми, які звалилися на неї як сніжний ком, доходять до абсурду. І здається, що трагедія стає просто цинічним фарсом і знущанням Трієра над самим жанром мелодрами.
2003

Dogville

жанр: кримінальна драма
у головних ролях: Ніколь Кідман, Пол Беттані, Лорен Беколл

Догвілль

Черговий радикальний експеримент фон Трієра над кінематографом і перша частина незакінченої трилогії «США – країна можливостей». «Догвілль» розширює спектр відчутності кінооповіді для глядача: замість реального міста, в якому відбувається дія стрічки, – величезний павільйон із окресленими крейдою межами. Таким чином Трієр робить глядача повноправним співучасником його картини, бо без належного включення в наратив «Догвілль» як фільм може не скластися в єдиний авторський кінотекст. Втім, домінуючим елементом у стрічці є саме текст, а не візуальні хитрощі.
2011

Melancholia

жанр: фантастична драма
у головних ролях: Кірстен Данст, Шарлотта Генсбур, Александр Скашгорд

Меланхолія

Фільми про кінець світу можуть бути різними, але часто це зовсім жахливі фільми-катастрофи, які влучно характеризує термін «destruction porn». У «Меланхолії» ж зіткнення Землі з однойменної планетою постає всього лише тлом для сімейної історії, невимушено розповідаючи яку фон Трієр, наприклад, посилається на Маркіза де Сада. Після екстремального «Антихриста», знятого режисером на піку депресії, «Меланхолія» виглядає як поступове позбавлення Трієра від внутрішніх демонів. Нехай заради цього йому й довелося знищити на екрані нашу планету.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: