Якби Чарлі Чапліну сказали, що колись звукове кіно буде володарювати великими екранами, у нього точно б злетіли вуса від шоку. Ще б пак, адже творці німих фільмів були противниками впровадження синхронного звуку в кіно. Вони вважали, що це повністю зруйнує кіно як мистецтво та стане кроком назад. Хотілося б вірити, що десь у раю є проектор, на якому тогочасні митці охоче споглядають сучасне якісне звукове кіно та повністю змінюють свою думку на його рахунок. Звук та музика – два важливі елементи впливу для сприйняття сюжету. Вони настільки майстерно маніпулюють свідомістю, що навіть не викликають підозри. Як музичний супровід вправно заволодів кінематографом та який вплив на сприйняття історій це має – час дізнатися.
Вплив музики на психофізичний стан
Ще Піфагор вважав, що музика здатна гармонізувати духовні недуги людини. Вже тоді існували мелодії проти роздратування, гніву, смутку. Так, звуки різних тональностей заспокоювали мозок та допомагали правій та лівій півкулям краще взаємодіяти. У своїй методиці Сергій Шушарджан, президент Міжнародної академії інтегративної медицини, дотримується теорії, що різні звуки за динамікою та тембром здатні впливати на різні органи. Психологічний вплив мають ритм, тональність, гучність, частоти та додаткові ефекти.
Прийнято вважати, що класична музика додає життєвих сил, допомагає побороти роздратування, заспокоює, сприяє засвоєнню знань. Рок та метал здатні підсилити як позитивні емоції, так і негативні. Ці жанри заряджають енергією, проте порушують внутрішню рівновагу тому, що спотворюють ритми, різко змінюючи частоти. Поп-музика негативно впливає на увагу та пам’ять, тому що діє за принципом «приїдання», монотонно повторюючи однаковий ритм, проте беззаперечно здатна підвищувати настрій. Реп здатен викликати агресію, проте не слід бути настільки категоричним, адже сучасні виконавці далеко не завжди наділяють свою музику саме такими емоціями: це може бути смуток, відчай, байдужість тощо. Блюз заспокоює, джаз збуджує (не обов’язково сексуально), регі піднімає настрій, підвищує емоційний тонус. Ось інфографіка того, як різні жанри відповідають нашій особистості, згідно з дослідженням, проведеним в Університеті Геріот-Ватт:
Згідно з цими даними, прихильники блюзу – креативні, товариські, проте трохи надмірні; прихильники джазу – творчі, енергійні, але із завищеною самооцінкою; прихильники класичної музики – інтровертивні особистості, які мають неабиякі творчі здібності; прихильники репу – товариські та егоїстичні; кантрі – працелюбні та дружелюбні; опери – ввічливі, відкриті; регі – креативні, товариські, але ніяк не працелюбні; поп – екстравертивні особистості, які мають творчі здібності, проте не дуже ввічливі; прихильники інді деколи страждають від заниженої самооцінки, не дуже працелюбні; хеві-метал, рок – люди, які мають великий творчий потенціал, проте часто й проблеми із заниженою самооцінкою.
Враховуючи всі факти, а також думку Піфагора, використання музики із лікувальною метою схвалював психіатр Ескіроль. Саме з нього почалося використання так званої «музикотерапії». Отже, як би сильно не хотілося це заперечувати, але під час прослуховування будь-якої пісні або мелодії слухач обов’язково відчує вплив на свій емоційний стан. Тож недаремно кожна людина обирає для себе максимально комфортний стиль та жанр музики. Проте, дивлячись фільм, глядач не може обрати для себе звуковий супровід, тож змушений реагувати на сюжет так, як того забажали режисер, звукорежисер та композитор. Бо маніпуляція – одна із функцій музичного супроводу в кіно.
Інші функції
- Сюжетна
коли ми бачимо романтичне прощання двох закоханих, а на фоні грає сумна мелодія або навіть пісня із словами, то мимоволі стає ще більш прикро за тих двох
- Фонова
трохи відрізняється від сюжетної тим, що не обов’язково підсилює те, що відбувається, скоріше просто супроводжує
- Кульмінаційна
часто це може бути інструментальна вставка, наприклад, у Педро Альмодовара іноді використовується цей прийом, коли дуже гучна інструментальна музика доводить сюжетну драму до найвищої точки
- Саспенсова
коли мова йде про трилери та фільми жахів, відповідні мотиви здатні підсилювати ефект напруги
- Самостійна
живе виконання, коли музика стає одним із елементів сюжету
Як музика потрапила у німе кіно?
Дуже хитро! Поб’ємося об заклад, що ви бачили німе кіно під жвавий музичний супровід? Ця музика була взагалі окремою частиною демонстрації фільму. Її виконували спеціально навчені люди – тапери (від фр. tapeur, taper – стукати, плескати), які відповідали за те, щоб забезпечувати звуковий супровід стрічці. Так, вони могли сидіти в кінотеатрах за фортепіано та синхронно із фільмом грати або ж відтворювати конкретні звуки. З еволюцією німого кіно з’явилася навіть необхідність у професії кінодирижера, який допомагав точніше музично ілюструвати події. Розвиток відбувався дуже стрімко, тож вже у 1930-х роках у таперах більше не було необхідності.
Не про звук, а про музику
Звук – розбите скло або свист чайника, музика – інструментальне або пісенне супроводження сюжету. Це важливе розмежування тому, що звуки в кіно виконують маніпулятивну функцію впливу найчастіше лише у трилерах та фільмах жахів, коли потрібно звернутися до саспенсу. Музичний супровід притаманний всім жанрам, він має свою класифікацію: від чарівної фортепіанної музики до пісень Imagine Dragons. Отже, як музика може бути представлена в кіно:
Оригінальна інструментальна музика
яка створена композитором спеціально для фільму (Андрій Звягінцев, Педро Альмодовар), – додають неабияку порцію драматичності.
Класична музика
яка не була створена спеціально для фільму, але її обрали для музичного супроводу (Люк Бессон, Ларс фон Трієр), – до такої музики вдаються, коли режисер чітко розуміє, що йому необхідна саме ця відома композиція. Вона відтворює той настрій або атмосферу, яка буде відбуватися у кадрі.
Популярні пісні
які не було написано спеціально для фільму (Ксав’є Долан), – це скоріше необхідно для атмосфери та осучаснення стрічки, ніж для створення драми. Важливо також звертати увагу на слова, які лунають у пісні, адже режисер обрав її не просто так, а вклавши певний сенс та вплив.
Пісні популярних виконавців
які було написано спеціально для фільму (Адель – «Skyfall» для стрічки «007: Координати «Скайфолл» Сема Мендеса або ж Селін Діон – «My heart will go on» для «Титаніку» Джеймса Кемерона). Це взаємовигідний союз, адже ці пісні завжди будуть асоціюватися з фільмами, в яких вони лунали, а фільми матимуть дуже влучний музичний супровід, який максимально правильно підтримує сюжет.
Живе виконання пісень
(але не мюзикл!) – цей прийом любить Педро Альмодовар. Наприклад, у стрічках «Повернення» та «Шкіра, в якій я живу» можна почути живе виконання іспанських пісень. У першій стрічці співає взагалі сама Пенелопа Крус. Це додає фільму атмосфери та національного колориту.
Класична музика
Мюзикл
– так, це окремий кінематографічний жанр, проте не слід забувати про його найголовнішу рису – виконання пісень героями (акторами). Саме воно допомагає створити трохи магічну (у прямому та переносному сенсах) атмосферу. Наприклад, у «Ла-Ла Ленді» Демієна Шазелла мюзикл виконує функції романтизації та драматизації. У «Красуні та Чудовиську» Білла Кондона – казковості та мрійливості.
Яку роль може виконувати музика
- Музика як інтерес одного або декількох персонажів («У цьому світі я більше не відчуваю себе як вдома» Мейкона Блера, «Народження зірки» Бредлі Купера)
- Музика як елемент уваги, коли герої вмикають радіо або магнітофон («Тіло і душа» Ільдіко Еньєді, «Діана» Олівера Гіршбіґеля)
- Музика як елемент підсилення національного колориту («Повернення», «Шкіра, в якій я живу» Педро Альмадовара)
- Музика як репрезентація епохи, періоду («Бродвейська мелодія сорокових» Нормана Таурога, «Анна Кареніна» Джо Райта)
- Музика як елемент зображення простору (війна – «Дюнкерк» Крістофера Нолана, космос – «Перша людина» Демієна Шазелла).
Тож, як бачимо, музичний супровід може бути дуже різним, але найголовніше – щоб він не був зайвим. Девід Лінч у своїй книзі «Зловити велику рибу» досить влучно зазначив, що музика повинна бути тією частиною фільму, яка його покращує. Він переконаний, що навіть один звук може зруйнувати всю атмосферу:
«Не можна просто взяти та вставити будь-яку мелодію, навіть найулюбленішу композицію, думаючи, що вона обов’язково підійде. Музика може бути зовсім не пов’язаною з епізодом. Але якщо вона «влучила», то ви одразу це відчуєте: в цей момент народжується те ціле, яке більше за окремі складові».
Композитор та звукорежисер Андрій Дергачов, який працював із Андрієм Звягінцевим, також висловлював свою думку з приводу сили музичного супроводу:
«Музика – річ досить груба. Груба в тому сенсі, що вона здатна змінювати наше сприйняття чого-небудь, створювати нові виміри, змінювати зміст на протилежний… Дія музики настільки велика, що вона здатна зруйнувати сенси, які закладено в кадрі».
Всі ці висловлювання свідчать про те, що музика – окремий додатковий елемент, але він не повинен суперечити тому, що відбувається на екрані. Ключ до успіху – не в тому, щоб бачити лише картинку та не чути музику і не в тому, щоб чути лише красиву мелодію, забуваючи про зміст стрічки. Ключ у тому, аби все це гармонійно поєднувалося і разом створювало ту атмосферу, якої прагнув досягнути режисер. Колір, звук, музика, декорації – всі ці елементи є необхідними та важливими для того, аби якомога краще та ефективніше передати той настрій та головну ідею, які закладаються у сюжет. Якщо ж один із елементів йде врозріз із іншими, то ви одразу почуєте або побачите, як якась «нота» у цьому фільмі «звучить» всупереч іншим.
