Сказ для ватників – «Наші котики»

Перша спроба створити комедію про АТО

2014 рік. В АТО на Донбас добровольцями відправляються четверо хлопців найбільш різних професій: актор, футбольний тренер, продавець квітів та інженер. Згодом до них приєднається журналістка, у якої, проте, свої інтереси в зоні бойових дій.

Для режисера Володимира Тихого «Наші котики» – третя його робота в ігровому кінематографі після нашумілої «Брами», поставленій за п’єсою Павла Ар’є. До того Тихий був одним із найбільш помітних представників об’єднання «Вавилон 13», де зняв зокрема чи не найбільш пронизливі документальні фільми про Майдан і війну на Донбасі. Війну режисер знає зсередини, і це чимало виправдовує бажання показати АТО під більш неочікуваним кутом, тим паче, що спершу проєкт задумувався як мінісеріал під назвою «Бліндаж», сценарій якого мав би в основі реальні історії добровольців.

«Брама» продемонструвала, що режисеру Володимиру Тихому властива певна експлуатаційність, і спершу здавалося, що в чорній воєнній комедії «Наші котики» груба експлуатація на межі фолу таки виявить себе на повну. Зрештою, кінематограф – чудовий і чи не найефективніший інструмент контрпропаганди, та й такого погляду – тобто без трагічності й патетики, але зі здоровою часткою гумору – на події російсько-української війни в сучасному українському кіно справді не було. Психоаналітичний ефект очевидний, однак із художньою цінністю фільму все ж виникли певні проблеми.

Україна – країна, де політкоректністю не те, щоби пахне, будьмо відверті, і в цьому контексті назвати фільм «Наші котики» неполіткоректною комедією – ще той парадокс, по-своєму кумедний, але більше виснажливий. Проте, все-таки вся неполіткоректна тональність стрічки не намагається перейти «червоні лінії», адже так чи ні, «Наші котики» – зразок українського патріотичного кіно, і перший такий, комедійний. Помітно, що повна назва картини – «Наші котики або як ми полюбили лопати в умовах обмеженої антитерористичної операції з елементами тимчасового воєнного стану» нехитро відсилає до Стенлі Кубрика та його «Доктора Стренджлава», однак тільки відсилає – не більше. Намагаючися бути одночасно в рамках сучасної української культурної матриці й історичних реалій, але не забуваючи про явні референси в бік американського кіно, «Наші котики» нагадують чи то «Грім у тропіках» Бена Стіллера, чи то «Бойовий гіпноз проти кіз» Гранта Хеслова в сценах із нашими добровольцями та їхнім перебуванням у перші дні в АТО.

Власне, перший акт фільму є суцільною експозицією, де глядача знайомлять із героями, герої знайомляться одне з одним, геги починають нашаровуватися, від чого може загубитися лінія виразного сюжету. Далі оповідь вирівняється й сюжетна динаміка посилиться. Коли ж фільм нарешті вирулює в бік політичної сатири щодо фейкових республік і їхніх російських кураторів, градус безумства і гротеску в ньому відповідно зростає в рази. Однак, дещо подібне й водночас набагато ефектніше глядачі могли вже бачити в «Донбасі» Сергія Лозниці, і «Наші котики» фільму Лозниці, на жаль, програють своїм вторинним підходом до зображення всього тамтешнього сепаратистського шаленства.

«Наші котики», безумовно, навіть за таких початкових даних працюють як вдалий подразник для «России 1», «Первого канала» та інших інформаційних сміттєвих звалищ. Проте, виникає питання: чи буде цей подразник від Володимира Тихого дійсно довготривалим, тим паче, що будь-який ідеологічний продукт має регулярно оновлюватися, обростаючи більш жорсткими прийомами. Уся неполіткоректність у картині виглядає найперше передбачуваною, а вся провокативність – дещо перебільшеною й украй розважливо. За винятком, хіба, давно назрілих випадів у бік так званої «журналістики за стандартами ВВС» – особливо української.

Безумовно, фільм добре працює як певний мобілізаційний чинник, як політичний коментар до дня сьогоднішнього, де влада перестає цінувати суттєвий вклад добровольців у АТО. Заразом, «Наші котики» з усіх сил намагаються шокувати й викликати сказ у «ватної» аудиторії, через це всі без винятку герої фільму (навіть списані з реальних людей) виглядають і діють у внутрішньофільмовому просторі як плакати, а не живі люди. І це головна проблема стрічки, що з одного боку стає по-справжньому першою комедією про АТО, але з іншого – усі фільми на цю ж тематику, що, варто сподіватися, будуть після – уже знайдуть баланс між зброєю ідеологічною, зброєю художньою та зброєю справжньою, яка досі залишається найбільш вагомим аргументом проти окупантів.

Наші Котики
2020
режисер: Володимир Тихий
жанр: комедія

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: