Три короткі метри Антоніо Лукіча, або звідки взялися «Мої думки тихі»

«Риби озера Байкал», «Хто підставив Кіма Кузіна?» та «У Манчестері йшов дощ»

Зазвичай короткий метр режисера перед його повнометражним дебютом аналізують задля кращого розуміння специфіки інструментарію автора. Такий аналіз дозволяє зрозуміти основні теми, жанри та принципи, які закладає режисер у свій повний метр. Із Антоніо Лукічем ситуація дещо інша, адже його короткометражні роботи різножанрові, хоча й мають декілька спільних рис, що проступають у «Моїх думках тихих» – відтепер хіті українського кінопрокату. Три студентські фільми режисера з Ужгорода, можливо, здаються недостатньо технічними, але зроблені, як то кажуть, із великим серцем.

Риби озера Байкал

У 2012 році Антоніо Лукіч узяв камеру в руки та поїхав із бабусею та дідусем на Забайкалля. Причина такого візиту сумна, але вкрай невідворотна. Дідусь уже смертельно хворий. І тому одні родичі їдуть побачитися з іншими – тими, які залишилися в Росії. Забагато монтажних склейок на початку фільму все ж формують цілісну історію останньої подорожі, яка по-справжньому розкривається в кульмінації. Тож не поспішайте вимикати стрічку. 

У фіналі бабуся Лукіча прощається з чоловіком біля старої садиби. Цей епізод розчулює, вражає та не відпускає завдяки своїй непідробності й унікальності. Такі сцени переважно приголомшують у мультфільмах Pixar, але ось вона – реальність – жорстока, зі своїм фатумом та непередбачуваністю майбутнього. Антоніо Лукіч не зраджує своєму почуттю гумору. Є монтажна склейка, де автор фільму швидко перемикається із тополиного пуху в літньому селі на свиню, що мочиться на вулиці. Але такими витівками нікого не обманути. За словами режисера, це його найсумніша робота й тут важко не погодитися.

Хто підставив Кіма Кузіна?

Короткометражна робота про народження чотирьохмільярдної дитини Кіма Кузіна продовжує прихильність режисера жанру документалістики. Тільки цього разу Лукіч старанно приміряє на собі мок’юментарі. Антоніо й сам з’являється в кадрі й зі знімальною групою шукає хлопчика, який потрапив у всі новини світу завдяки ідіотському феномену рахування мільярдних дітей. Головний гег полягає в тому, що обличчя цього хлопчика належить Леонардо Ді Капріо. Такий собі «Форрест Гамп» цікаво римується з історичними подіями в Радянському Союзі, але позаяк стрічка йде майже пів години, жарт із часом втомлює. 

Наприкінці фільму режисер вирушає на пошуки Кіма Кузіна в Будапешт і відверто знущається з жанра, знімаючи свою відпустку в столиці Угорщини у вигляді документалки. Непомітно він приходить і до якихось висновків, які здаються трохи плутаними. Втім, сама ідея цікаво ілюструє явище унікальності дитини серед інших і ця унікальність насправді не має ваги. Тож перегони націй у номінації «Народження чергового мільярда» й може бути смішною, але Лукіч бачить у ній більше чистого парадокса, ніж гумору. І за таку спостережливість стрічка заслуговує перегляду.

У Манчестері йшов дощ

Найбільш зріла робота автора «Моїх думок тихих». Високий хлопець (Андрій Лідаговський) винаймає з товаришем квартиру-лофт, яка кричуще вимагає ремонту. Він запрошує туди на побачення свою вчительку англійської мови. І через різницю в зрості, віці та звичках побачення перетворюється на незграбні посиденьки, у яких режисер знову жонглює парадоксальністю ситуації. До того ж, у фільмі згадується канадська хутрова форель – така ж міфічна істота, як і рахівський крижень – ще один макгафін для одного з персонажів. Дипломна робота Антоніо Лукіча виграла головну нагороду серед коротких метрів на ОМКФ. Це не перша перемога режисера. Перші два фільми з нашої добірки вже мали нагороди з Парижа та фестивалях «Пролог» та «Шлях до миру». Але саме приз з Одеського кінофестивалю дав той поштовх, результат якого зараз помітний у кінотеатрах. Багато розповідати про «Манчестер» не хочеться, аби зберегти перше хороше враження для глядача. Це поки що найближчий за настроєм та духом фільм до «Моїх думок тихих». Начебто й комедія, але з гірким присмаком реальності, яка телефонує в найнесподіваніший момент життя.

Мої думки тихі

То що ж із трьох короткометражок можна побачити в повному метрі? «Риби озера Байкал» показують історію дідуся Антоніо Лукіча, яка помітна в «Моїх думках тихих». Дід у повнометражному дебюті теж важко хворий. Мама Галина говорить своєму синові, що її новий бойфренд Енціо пообіцяв узяти його на лікування. Хоча коли вона це говорить, у кадрі проходить чоловік із гвоздикою, натякаючи на не найкращий фінал для цієї історії. Дідусь помирає у фіналі фільму «У Манчестері йшов дощ», що стає неабияким потрясінням для головного героя. Звідти Антоніо Лукіч перехопив і свого товариша Андрія Лідаговського, який яскраво втілив роль Вадима Ротта.

«Хто підставив Кіма Кузіна?» теж має своє відображення в «Моїх думках тихих». Ефект парадоксальності, яким користується режисер, граючи на протиставленні високого Лідаговського з нижчими людьми та об’єктами, постійно викликає дисонанс і в глядача. Такими ж емоціями відгукується зображення Леонардо Ді Капріо серед облич радянських дітей. Щоправда, короткометражка про Кіма Кузіна зроблена, немов нашвидкуруч. Режисер підкреслює цю незграбність титрами, зйомкою з плеча, іронізуючи над жанром студентського мок’юментарі.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: