Цай Мінлян: «Я хотів, щоб аудиторія відчувала порожнечу, схожу на білий аркуш»

Тайванський режисер про свій новий фільм «Дні», самотність та співпрацю з Netflix

Цай Мінлян – майстер «повільного кіно», популярного у 2000-х. У його фільмах герої ніби застрягають у тісному та задушливому просторі, але сприймають це як належне. Приймаючи цю реальність, вони обживаються в ній і миються кавунами (так-так, ви все прочитали правильно), спілкуються через діру в стелі або танцюють на сходовому майданчику.

Цьогоріч Цай Мінлян представив на Берлінале свій перший із 2013 року фільм – драму «Дні», де вкотре зняв улюбленого актора Лі Кайшена. Картина майже без слів за задумом автора демонструється без субтитрів та перекладу.

Ми зустрілися з Цаєм на фестивалі та запитали його про самотність героїв, різницю між акторською грою людей і тварин та чи погодився б режисер співпрацювати з Netflix.

 

Про самотність

Я вірю, що самотність – це базовий елемент нашого життя. Ми завжди щось шукаємо, і я показав, чого саме шукають самотні люди. Для прикладу, у фільмі Лі шукає лікаря, і цей епізод не про фізичну допомогу, а про щось інше. Так він знаходить Анона, іноземного робітника з Лаосу, який працює в Таїланді. Звісно, Анон має друзів, але з багатьма речами йому доводиться справлятися самостійно, і він теж самотній.

Про білий колір

«Дні» починається з білого кольору. Спочатку я думав почати з чорного екрану, але потім переобрав білий. Я хотів, щоб аудиторія відчувала порожнечу, схожу на білий аркуш паперу.

Я не використовую мову як сильний медіум

Про мову й музику в кіно

Мова й музика, звісно, важливі, але я вважаю, що музика розкриває секрети фільму. Люди мають дивитися мої картини, щоби щось відчути, подумати та скласти своє враження. Я не використовую мову як сильний медіум. У фільмі «Дні» є діалоги й розмови, але вони більше для того, щоб аудиторія могла розслабитися, поринувши в мій фільм. Один кінокритик мені сказав, що не розуміє повільне кіно, але протягом моєї картини був паралізований у кріслі. Можливо, йому не сподобалося, але так працює мій фільм.

Про нечітку межу між документальним та ігровим

Я не думаю, що «Дні» – типовий ігровий фільм. Тут використовується багато документальних елементів, які я складаю разом, щоби вони показали шматок реальності. Ми маємо бути обережними з визначенням, що є документальним, а що – ігровим фільмом. Тому що в кіно ми бачимо багато різних жанрів, але важливіший – концепт автора, який створив цей фільм. Жанр як такий може обмежити кіно.

Про мігрантів

Кожен раз, коли я подорожую Південно-Східною Азією, я звертаю увагу на іноземних робітників. Вони можуть бути з Непалу, Таїланду, Індонезії. Цього разу я зустрів Анона з Лаосу й подумав: «Ого, він перший робітник із Лаосу, якого я зустрів у Тайвані». Тоді я зрозумів, що насправді є багато-багато іммігрантів із Лаосу, які тут працюють.

Я вже робив фільм на тему мігрантів «Я не хочу спати один». Сам я народився в Малайзії й зараз працюю в Тайвані. Тож я сам іммігрант. Усі іммігранти мають схожу ситуацію. Вони змінили одну клітку на другу. Вони заробляють гроші, але швидко їх витрачають. От чому, коли я зустрів Анона, я справді захотів зробити фільм.

Про акторську гру

Я щаслива людина, тому що актори та тварини однаково цікаві для вираження моїх ідей. У мене є концепт очікування. Я чекаю, поки щось трапиться. Якщо актор щось зробить за час мого очікування, я буваю щасливим і прошу його повторити це.

Я щаслива людина, тому що актори та тварини однаково цікаві для вираження моїх ідей

Якщо ви готові увійти в плин часу мого фільму, ви відчуєте цей приємний масаж. Він стане комфортним

Про співпрацю з актором Лі Кайшеном

Не можу насправді пояснити, чому я працюю з Лі Кайшеном. Думаю, це подарунок від життя. Роками я знімаю ту ж персону, того ж актора – це нібито обмежує, не дає працювати з іншими зірками. Але є щось у Лі Кайшені поза будь-якою привабливістю. Щось, що я не можу сам проаналізувати. Думаю, що, продовжуючи знімати Лі, я знайшов сутність кіно, даю їй вийти. Ми бачимо обличчя Лі Кайшена на екрані: воно змінюється через хворобу чи через вік. Думаю, це величезний діапазон і єдиний шлях, який підштовхує знімати.

Про час

На прем’єрі я дивився кіно з аудиторією і звертав увагу на те, як вона реагувала на фільм. Особливо на сцені, коли Анон масажує Лі Кайшена. Якщо ви готові увійти в плин часу мого фільму, ви відчуєте цей приємний масаж. Він стане комфортним. От скільки часу потрібно, щоб увійти в ритм «Днів» і відчути цей ефект.

Про покази фільмів

У тайванських галереях я показував фільм «Безпритульні собаки». Натомість моє візуальне мистецтво переглядали в кіно. Я думаю, що зараз автор має сам вирішувати, що йому робити та де показувати свої роботи.

Про Netflix

Я традиціоналіст і хочу повернути людей до кінотеатрів, щоби вони там дивилися кіно. Якщо ж вам потрібні прості історії – дивіться Netflix.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

5 1 голос
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: