«Я вбиваю велетнів». Там, де живуть емоції

Школярка Барбара вбиває ваші упередження про погані екранізації

Із виходом серії романів про Гаррі Поттера у світовій літературі (та й у кіно) трапився бум підліткових історій. Щоправда, доволі різної якості: хтось не витримує і зариває себе у могилу банальностей, а дехто неначе тримається того самого курсу, але зриває джекпот. На постері до фільму «Я вбиваю велетнів» красується напис «Від продюсерів «Гаррі Поттера», що насправді не робить стрічці жодної послуги – лише окреслює цільову аудиторії інді-драм. Зрозуміло, що ім’я датського режисера Андерса Вальтера мало кому знайоме, та і важкий комікс Джо Келлі навряд чи прочитало багато людей. Сьогоднішнього глядача взагалі дуже важко привабити, але режисер Вальтер бореться не з вітряками – і йому є за що зачепитися.

Дівчинка Барбара ходить до школи, носить милі іграшкові вуха кролика і показує себе повним аутсайдером в усьому. Мусимо зробити примітку: вона не стільки вимушений аутсайдер, скільки за власним бажанням. Їй нема коли товаришувати з однолітками, адже Барбара наодноразово повторює: «Must kill giants!». Вона намазує дерева якимось магічним варенням та запевняє свого шкільного психолога, що вже не раз рятувала місто від велетнів. В її уяві вибудувалася справжня міфологічна система з цих чудовиськ, однак…(сюрприз!) ніхто не вірить.Та вони мусять повірити, адже скоро прийде найбільший з велетнів – Титан, який стане предвісником смерті всіх навколо.

У «Там, де живуть страховська» Спайк Джонз заповів, що вигаданий світ має безліч проблем, і головна з них – те, що він нереальний. Книга Джо Келлі була свого роду листівкою для юних поколінь, які борються із жахами зовнішнього світу. Його комікс заходив з іншого боку, адже читачу не було достеменно відомо, справжніми є велетні, чи це лише проекція підсвідомості Барбари. Позаяк фільм Вальтера мав невеликий бюджет, появу велетнів взагалі звели до мінімуму. Насправді такий хід спрацював, але повірили у нього не всі. Девід Ерліх з Indiewire настільки обурився маніпуляцією своїх почуттів, що поговорив із режисером про свою ненависть до стрічки. І Андерсу Вальтеру вдалося розвіяти його сумніви з приводу банальності показаних кадрів.

Цей абзац варто пропустити читачам, які щиро вірять у те, що враження від фільму можна зіпсувати спойлерами. Перша половина фільму буде мучити глядача напівнатяками, адже цілком очевидно, що в родині Барбари відбувається щось страшне та жахливе. І вельми швидкий фінал відразу розкриває всі карти: мама дівчинки хвора на рак. Вальтер заходить занадто швидко у кульмінацію стрічки, тому досі медитативний наратив розвалюється, наче погано заклеєний черевик.

Стрічці не вдасться уникнути порівняння з «Голосом монстра», який режисер-датчанин спеціально не дивився. Так, це був ризик знімати стрічку на схожу тему, але він виявився виправданим. Акторський ансамбль на чолі з 15-річною Медісон Вульф змушує повірити у цю історію так, наче її розповіли найближчі друзі про своїх близьких. Ба більше, велетні – це не якась причуда школярки, адже кожній деталі знаходиться пояснення наприкінці фільму. Єдина прірва, яку доведеться подолати глядачу, – це прийняття правил, які спочатку вибудовував автор коміксу, а за ним і режисер. Напівнатяки врешті-решт відчинять двері і глядач отримає винагороду за терплячість. Однак ця винагорода має у своєму контексті бонусний рівень: сприйняття чужого горя і як наслідок можливе звинувачення в маніпуляції та банальності. За словником Мерріам-Вебстер банальність позначає щось, чому бракує оригінальності, свіжості та новизни. Але історія Барбари цілком оригінальна, незважаючи на крихітні тропи та паттерни, якими живиться підліткове кіно (розбишаки в школі, які знущаються над героїнею; психолог, який вислухає та зрозуміє). Однак Барбара не хоче бути тим персонажем, який подобається глядачеві. Ба більше: їй і не вдасться співпереживати із самого початку стрічки. Все стає на свої місця лише після фінального переосмисленням. Тож якщо дівчинка із заячими вушками не займається вбивством велетнів на екрані, то вже точно знищує упередження про смерть жанру інді-драми.
I kill giants
2018
режисер: Андерс Вальтер
жанр: фентезі-драма
у головних ролях: Медісон Вульф, Зої Солдана, Імоджен Путс

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: