Хто це такий: Ксав’є Долан

 |

Ксав’єр Долан
дата народження: 20 березня 1989 р.

«Я знімаю фільми, щоб незнайомі люди відчували близькість один до одного». Коли в актора єгипетського походження й строгої викладачки канадського коледжу народився син – світ, здається, відразу почав із зацікавленням спостерігати, що ж буде далі.

«Досі не розумію, чому не взяв камеру до пологового будинку, – говорив в одному з інтерв’ю Мануель Тадрос, батько Ксав’є Долана, – треба було якомога швидше повідомити світу про народження цього хлопця».

Втім, вже у чотири роки Ксав’є з’являється на екрані у рекламному ролику мережі аптек, а в п’ять – грає у серіалі. І з того часу перебування перед камерою – найприродніший для нього спосіб спілкування зі світом. Зйомка за зйомкою, канадські режисери наперебій запрошують Ксав’є у свої фільми. Та для нього це далеко не ознака успіху, скоріше – звичайна констатація того, що його бачать.

Канадські глядачі із зацікавленням спостерігають за підлітком, який виносить на загал усі внутрішні переживання: від непорозуміння з ровесниками (Роджер Кантін «Таємна фортеця») до дослідження внутрішньої сексуальності (Етьєн Дероз’є «В дзеркалі літа»). Межа між Ксав’є-актором та Ксав’є-Ксав’є стирається настільки, що перегляд фільмів з ним у головній ролі все більше нагадує підглядання у замкову шпарину, і під час деяких сцен (як наприклад, у тій, де герой Ксав’є розстібає гудзики на сорочці сусідського хлопчика) рівень ніяковості сягає вершини. Та критики спостерігають за роботою актора ледь не зверхньо: «Він самозакоханий і невпевнений водночас. Парадокс не в таланті, а саме в цьому».

У 16 Ксав’є кидає школу і вигадує власну систему освіти – за три роки він переглядає понад 2500 фільмів, які обирає хаотично. На знак вдячності – цитує улюблених режисерів у своїх фільмах.

Так, сцена у барі з фільму «Том на фермі» – пряме посилання до «Сяйва» Стенлі Кубрика, а одяг, який розлітається у сцені фільму «І знову Лоранс» – реверанс у сторону Мікеланджело Антоніоні.

У 17 Ксав’є береться за екранізацію свого сценарію. Напівавтобіографічний фільм «Я вбив свою маму» обіцяв стати різким, відвертим та експресивним: Ксав’є вклав у сценарій власний досвід камінг-ауту та стосунків з матір’ю. А те, що він зіграв головну роль, – додало фільму необхідного об’єму та фактури. Ксав’є ледве виповнилося 20, коли фільм отримав одразу три нагороди на Каннському фестивалі і з тих пір, здається, жоден матеріал про Долана у пресі не виходить без приписки «вундеркінд».

фільмографія:
2009 — «Я вбив свою маму»
2010 — «Уявне кохання»
2012 — «Лоранс у будь-якому випадку»
2013 — «Том на фермі»
2014 — «Довгі проводи»
2016 — «Це всього лиш кінець світу»
2018 — «Смерть і життя Джона Ф. Донована»

З того ж часу критики не втратили своєї зверхності й долі критичного підходу – мовляв, перерості ще цей максималізм. Відтоді ж Ксав’є чекає часу, коли критики «перестануть вважати мене підлітком, в якого треба перевірити домашнє завдання».

Ксав’є Долан пише сценарії, знімає фільми, знімається у фільмах сам. При цьому його поява на екрані не перестає складати враження саморефлексії перед дзеркалом. Внутрішній ексгібіціонізм Ксав’є скидається на перфоманс, от тільки де тут місце для глядача? Здається, актор ставить умову – або ти залучаєшся до того, що відбувається на екрані, або лишаєшся поза кадром.

Один із прийомів, яким Ксав’є досягає цього залучення, – це крупні плани й деталі. Так, у фільмі «Це всього лише кінець світу», який режисерував Долан, під час діалогів видно лише обличчя героїв. Режисер з маніакальною уважністю вихоплює найменші деталі – порух кутика губ, рух очей, примруження, контур світла на волоссі. Така разюча, майже фізично відчутна близькість до героїв створює тло для емоційного прив’язування. Глядачу починає здаватися, що він читає емоції персонажів за обличчям і розуміє більше, ніж задумував режисер. Що ж, Долане – витівка вдалася.

Вибрана фільмографія

Les amours imaginaires
рік: 2010
жанр: мелодрама
у головних ролях: Ксав’є Долан, Монія Шокрі, Нільс Шнайдер

Уявне кохання

Що буде, якщо друзі дитинства закохаються в одного хлопця? І кожну його посмішку, кожне слово сприйматимуть як адресовану саме їм, як свідчення беззаперечної взаємності.

Нільс Шнайдер, Монія Чокрі та Ксав’є Долан створили на екрані історію, яка у поєднанні з довершеним музичним супроводом здатна закрутити голову – наче на дитячий каруселі. Солодка, немов дощ з маршмелоу, невинна, як поцілунок для іменинника, ексцентрична, наче танець 40-річної жінки із синім волоссям – стрічка, здається, складається з фотографій в Інстаграмі. Уявне кохання трансформується в реальну красу, і в цьому Ксав’є не має рівних.

Play Video

Tom à la ferme
рік: 2013
жанр: драматичний трилер
у головних ролях: Ксав’є Долан, П’єр-Ів Кардинал

Том на фермі

Емоційна стрічка режисера, яка здивувала критиків своєю безстрашністю. Теми насилля, гендерної ідентичності, питання правди між батьками й дітьми – фільм став збіркою соціальних проблем в обгортці трилеру.

У порівняння з попередніми роботами Ксав’є тут побільшало стриманої мужності, хоча сам режисер назвав стрічку дещо театральною, але не виправдовується за це, скоріше – вважає необхідною умовою для нової щирості.

Саме після цього фільму критики відмітили, що Ксав’є Долан почав набирати кінематографічну вагу.

Play Video

Mommy
рік: 2014
жанр: драма
у головних ролях: Енні Дорваль, Антуан-Олів’є Пілон, Сюзанна Клеман

Мамочка

Ксав’є передає привіт собі 20-річному. Після дебюту «Я убив свою маму» пройшло п’ять років, і режисер вирішив знову порушити тему взаємостосунків матері та сина. Точніше, винести її на передній план – адже мама так чи інакше з’являється у кожному його фільмі – чи то у вигляді екстравагантної синьоволосої мами Ніколя («Уявне кохання»), чи розгубленої Агати, яка втратила сина, якого зовсім, здається, не знала («Том на фермі»).

Мама головного героя (Енна Дорваль) – красива й впевнена у собі, коли справа стосується чоловіків, і зовсім безпорадна й навіть роздратована, коли справа доходить до її власного сина. Стів (Антуан-Оливье Пилон) – той, кого можна назвати важкою дитиною. Його виключають з пансіонату через підпал, він агресивний та некерований. А яким ще бути, якщо навіть у моменти прояву турботи та уваги (наприклад, даруючи мамі прикрасу), опиняєшся звинуваченим у крадіжці.

Крім особистої лінії «мати-син», Ксав’є, за своїм стилем, вводить ще одного персонажа – сусідку Кайлу. Вона не намагається перейнятися внутрішнім світом підлітка, просто не звинувачує його та не намагається переробити – і цього виявляється достатньо, щоб створити своєрідну дружбу між відлюдькуватим підлітком та турботливою дивакуватою Кайлі.

Цікавий і монтажний хід – фільм знятий у незвичному форматі 1:1.

Той випадок, коли глядацьке кіно сподобалося й критикам – інакше чому б він отримав приз журі Каннського кінофестивалю?

Play Video

Juste la fin du monde
рік: 2016
жанр: драма
у головних ролях:Гаспар Ульєль, Наталі Бай, Маріон Котіяр

Це всього лише кінець світу

Фільм, знятий за французькою п’єсою Жана-Люка Лагарса. Герой, після 12 річної відсутності, повертається додому щоб розповісти про свій діагноз, але всі зайняті виключно собою. Молодша сестра бореться зі своїми комплексами та старається здаватися кращою, ніж є, старший брат – критикує все і всіх, мати – застрягла в минулому.

Ксав’є Долан залишився вірним собі і попри звинувачення критиків у самомилуванні зняв особисте кіно, яке вибороло гран-прі Канн. Цікавим рішенням у фільмі є флешбеки, які значно яскравіші за основну частину, що підкреслює прив’язаність героя до минулого.

Play Video

 Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати кращим

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Хто це такий

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.