Ви маєте це побачити: 19 найочікуваніших українських фільмів 2019 року

З коментарями авторів фільмів

Ігрові

Ефір

реж. Кшиштоф Зануссі
очікувана дата виходу: 21 лютого
Кшиштоф Зануссі
режисер

Ця історія надихалася міфом про Фауста, де йшлося про природу зла. Зрештою, я вірю, що наша цивілізація потребує відродження духовного виміру.

Наразі фільм вже готовий і мав міжнародну прем’єру на Римському кінофестивалі у жовтні 2018 року. Також був у програмах Camerimage, кінофестивалю у Трієсті, Бангалорі та Санта-Барбарі.

Астрологи оголосили рік копродукції з Польщею! Нещодавно на Берлінському кінофестивалі пройшла прем’єра Mr. Jones (українська назва – «Гарет Джонс») Агнешки Голланд. А зовсім скоро у кінотеатрах можна буде побачити нову стрічку живого класика Кшиштофа Зануссі. Фільм розповідає історію лікаря, який експериментує з газом-ефіром заради вивчення його знеболюючого ефекту та можливості маніпуляції людською поведінкою.

Поліна і таємниця кіностудії

реж. Оліас Барко
очікувана дата виходу: 27 червня
Єгор Олесов
продюсер

«Поліна і таємниця кіностудії» — це пригодницьке фентезі. Дівчинка Поліна вирушає в магічну подорож по той бік кіноекрану на пошуки своєї родини. Їй доводиться розкрити багато таємниць, протистояти злій тітці та двоюрідному брату, які хочуть вбити дівчину і заволодіти її спадком. У фантастичній історії розкриваються теми боротьби добра і зла, відстоювання справедливості та подолання перешкод. 

У створенні фільму брали участь відомі українські та європейські кінематографісти: бельгійський режисер Оліас Барко, актори Жан Рено, Віржіні Ледуаєн, Едуард Бер, Василь Вірастюк, Яна Новікова й інші, оператором виступив відомий Тьєррі Арбогаст («Люсі», «П’ятий елемент»). 

«Поліна» — це не римейк, не адаптація літературного твору, а фільм, створений на основі повністю оригінального сценарію. Він знятий у популярному для широкої сімейної аудиторії жанрі пригодницького фентезі, який поки дуже несуттєво представлений українськими стрічками. 

Кіно увібрало в себе те, що так люблять прихильники жанру: яскравий сюжет, спецефекти, «живі» персонажі. Це повчальна історія про важливість виховування та розвитку в собі таких людських якостей, як сміливість, винахідливість, кмітливість, цілеспрямованість тощо.

«Поліна і таємниця кіностудії» – важковаговик глядацьких очікувань та безумовний копродукційний успіх українських продюсерів. До створення фільму вдалося залучити франко-бельгійські кошти, а режисурою займається француз Оліас Барко. На додаток у касті француз Жан Рено і чимало українських акторів, серед яких виконавиця головної ролі Поліна Артеменко.

За сюжетом дівчинка Поліна успадковує кіностудію та магічним чином потрапляє по той бік екрану. Там вона стикається з казковими пригодами та дізнається правду про свою сім’ю. Яку саме – ми мали дізнатися ще два роки тому (до переносу дати релізу). Сподіваємося, цього року гештальт вдасться закрити.

Фокстер і Макс

реж. Анатолій Матешко
очікувана дата виходу: вересень
Анатолій Матешко
режисер

«Фокстер і Макс» із упевненістю можна назвати першою українською сімейно-пригодницькою фантастикою. На тлі – захопливі трюки та графіка. На передньому плані – чітко простежується основна мораль фільму та його ключові цінності: сім’я, любов і довіра – найцінніше в нашому житті. А ще віра в себе та справжня дружба, які здатні перемогти зло та врятувати світ.

Головний герой Макс захоплюється коміксами, і в реальному житті йому випадає можливість зробити справжній супергеройський вчинок. Одного разу він намалював графіті, що перетворилося на пса-наноробота Фокстера. Хлопчик потоваришував з ним і вони вирушили у пригоди з перегонами на суперкарах та шпигунськими гаджетами.

У стрічці ми цікаво закрутили сюжет, і, головне, показали талановитих юних акторів. Також запросили польського виконавця Томаша Освічінскі, який зіграв харизматичного злодія. На додаток, одна з наших фішок – це якісна 3D-графіка, над якою ми зараз активно та старанно працюємо.

Я впевнений, стрічка сподобається як батькам, так і дітям: дорослі матимуть змогу відкрити у своїх дітях щось новеньке, а діти – уважніше придивитися до дорослих.

Українське кіно потроху заповнює жанрові порожнини. Не так давно ми побачили перше українське фентезі та істерн, а вже цього року на екрани вийде перша супергеройська стрічка. Зніматиме її Анатолій Матешко, автор фільмів «Полон» (2015), «Трубач» (2014), серіалу «День рождения Буржуя» (2000).

«Фокстер і Макс» обіцяє багато екшену та спецефектів, а також орієнтованість на сімейну аудиторію. Свого часу такими принадами зваблював «Бобот», який фактично провалився у прокаті. Тому перед «Фокстером і Максом» стоїть завдання подвійної складності: фільм має не просто сподобатися глядачам, а і повернути їхню довіру до жанру вітчизняного сімейного блокбастеру.

Захар Беркут

реж. Ахтем Сеітаблаєв
очікувана дата виходу: 10 жовтня
Єгор Олесов
продюсер

«Захар Беркут» – історичний екшн за мотивами однойменної повісті Івана Франка. Особисто для мене це оповідь про справжню свободу, силу єднання та перемогу. Це історія народження нового лідера, відповідальності громади за своє майбутнє, незалежність та ціну, яку кожен із нас готовий за неї заплатити, а також розповідь про взаємовідносини у родині та, звісно, історія кохання.

Я назву чотири причини, чому «Захар Беркут» вартий уваги глядача. По-перше, це сучасне переосмислення української класики. Теми та проблеми, які підняв Іван Франко у своєму творі, актуальні й сьогодні. По-друге, фільм розповідає історію нашої перемоги, на яку є неабиякий запит суспільства. По-третє, ми зняли сучасне, динамічне та захоплююче кіно, у створенні якого взяла участь велика міжнародна команда, зокрема й відомі американські, українські та британські актори. По-четверте, це видовищний український блокбастер, із вражаючою емоційною історією, епічними екшн-сценами, красою української природи та неповторністю нашої культури, а також легендарним Робертом Патріком в одній із головних ролей.

Наразі фільм вже практично змонтовано, починаються активні роботи зі створення комп’ютерної графіки та візуальних ефектів, робота над пост-продакшеном. Паралельно проект презентується на всіх ключових міжнародних кіноринках.

«Захар Беркут» – один із найочікуваніших українських масових фільмів. Він має потенціал стати потужним глядацьким хітом: величезний як для українського кіно бюджет, американський актор Роберт «термінатор Т-1000» Патрік у головній ролі і першооснова Івана Франка. Вишенька на торті – Ахтем Сеітаблаєв у режисерському кріслі, який нічого не випускав з часів доволі успішних «Кіборгів». Тримаємо кулаки.

Атлантида

реж. Валентин Васянович
очікувана дата виходу: жовтень 2019
Валентин Васянович
режисер

«Атлантида» – це спроба проаналізувати можливість виживання людини на території, цілковито зруйнованій війною. На тлі знищеної економіки, інфраструктури, незворотної екологічної катастрофи. Маючи під ногами заміновану пустелю, на яку перетворилася колись процвітаюча земля, герой вперто шукає причини, аби тут залишитися.

Найскладнішим випробуванням для нього стає прийняття своєї травмованої особистості, яка зазнала суттєвих змін під час воєнних дій. Фільм фокусується на проблемах, що є актуальними вже сьогодні: професійна психологічна підтримка ветеранів, робота з населенням, проживаючим на території проведення військових дій, загроза екологічної катастрофи.

Декілька років тому Валентин Васянович представив на ОМКФ експериментальну стрічку «Рівень чорного». Це була безсловесна розповідь про фотографа, який перебуває у кризі середнього віку. Фільм запам’ятався непоганою грою непрофесійних акторів, відсутністю сценарію і зусиллями, які варто було докласти, аби зрозуміти сюжет.

Васянович не зупиняється у своїх експериментах. У його новому фільмі знову немає сценарію, у класичному розумінні, а головні ролі зіграли волонтери та військові, які схожі на своїх персонажів. Дія «Атлантиди» відбувається на території поствоєнного Донбасу. Судячи з перших кадрів, стрічка буде доволі постапокаліптичною.

Котик з палаючими очима

або як ми полюбили лопати в умовах обмеженої антитерористичної операції з тимчасовими елементами військового стану

попередня назва: «Бліндаж», реж. Володимир Тихий
очікувана дата виходу: осінь 2019
Володимир Тихий
режисер

«Котик з палаючими очима або як ми полюбили лопати в умовах обмеженої антитерористичної операції з тимчасовими елементами військового стану» – це трагікомічна історія пригод трьох бійців АТО, що трапляються з ними під час бойового чергування на «найглухішій» з усіх можливих позицій фронту. Ми взяли за основу реальні розповіді бійців Добробатів та ЗСУ, а фільм зроблений поза традиціями соцреалізму, який останнім часом буйно розквітнув на пострадянському просторі.

Для здорового розвитку українського суспільства драматичні події сьогоднішньої реальності потребують художнього осмислення. А сміх є найефективнішою практикою подолання соціальних травм і дає можливість позбавитися стереотипів.

«Котик з палаючими очима або як ми полюбили лопати в умовах обмеженої антитерористичної операції з тимчасовими елементами військового стану» – це неочікуваний і конче необхідний погляд на культурну та політичну складову Російсько-Української війни. До того ж він чітко позиціонує історичну роль соціально активних громадян у подіях, що відбулися в Україні у період 2014-15 років.

«Брама» посіла чільне місце серед найкращих фільмів 2018 року за версією Moviegram. Не дивно, адже такої Ірми Вітовської на екрані ще ніхто не бачив, а чорнобильський сеттінг, зафільмований Славою Цвєтковим, змушує згадати цитату Девіда Лінча: «Це світ, у який я б хотів повернутися».

Поки повернення у майже постапокаліптичну реальність не планується. Натомість маємо нову стрічку Володимира Тихого – першу в Україні комедію, дія якої відбудеться в зоні АТО. Вже зараз можна передбачити суперечливу реакцію, яку викличе фільм, та закиди про те, що таке кіно «не на часі». Зрештою, коли саме настане «той» час, ніхто не знає, а скандали вже давно стали постійними супутниками стрічок режисера.

Заборонений

попередні назви: «Птах душі», «Стус», реж. Роман Бровко
очікувана дата виходу: осінь
Роман Бровко
режисер

«Заборонений» це історія формування постаті та загадкової смерті найпотужнішого поета-шістдесятника, правозахисника, героя України Василя Стуса. Події розгортаються під час останньої спроби КДБ спокусити поета химерною свободою. Ув’язнений, заборонений цензурою, без права на творчість, він залишається небезпечним для влади, а його висування на Нобелівську премію піднімає Українське питання на міжнародний рівень.

Стрічка показує причинно-наслідковий зв’язок формування постаті Стуса, його переконань і власної непримиренної позиції до Радянської влади. Боротьба Стуса за свободу слова, самовизначення, волю та право українців бути самими собою робить цю історію актуальною і донині.

З моменту анонсу біографічна драма про Василя Стуса увійшла у топ найочікуваніших прем’єр. Ще б пак: культовий український поет, історичний час, який мало висвітлений в українському кіно, та Дмитро Ярошенко у головній ролі (актор театру «Дах», який до того ж зіграв роль дільничого у фільмі «Брама»).

Відтоді «Заборонений» встиг двічі змінити назву та потрапити у серйозний медійний скандал: у стрічці був відсутній персонаж Віктора Медведчука, що виступав адвокатом захисту на процесі Василя Стуса. Сьогодні стрічка знаходиться у постійному центрі уваги і збере чимало глядачів, які просто підуть перевірити, чи бува не прокралася #зрада у фінальний монтаж.

Додому

реж. Наріман Алієв
очікувана дата виходу: друга половина 2019
Наріман Алієв
режисер

«Додому» – це історія про кримського татарина Мустафу, два сини якого поїхали до Києва після анексії Криму. Фільм починається з того, що у головного героя помирає його первісток, Назім. Батько приїжджає до Києва, аби повернути молодшого сина Аліма додому, а старшого поховати на батьківщині у Криму згідно з мусульманськими традиціями.

Стрічка побудована на класичному конфлікті батьків і дітей. Старше, більш консервативне покоління протиставляється молодшому. Авторитарний прояв любові батька тисне на особистість сина, що перебуває у становленні. Спільне горе та перешкоди, які їм доведеться долати разом, залишають відбиток на кожному з них.

Це драма, просякнута побутом, менталітетом і цінностями кримських татар, але при цьому історія залишається універсальною та зрозумілою глядачам.

Наріман Алієв – автор коротких метрів, що складають так звану трилогію «Кримські історії». Одна з цих стрічок навіть брала участь на 66-му Берлінському кінофестивалі у секції Generation 14+. Саме тоді стало зрозуміло, що Наріманові вже тісно у невеликому хронометражі, і час переходити на повний метр.

«Додому» має розвинути та закріпити усі здобутки режисера. Алієв знову розповідає історію, яка базується на кримськотатарських реаліях. У цьому йому допомагає співсценаристка Марися Нікітюк («Коли падають дерева»). Разом вони створюють історію про вічний конфлікт батьків і дітей, який водночас переплітається з тугою за домом.

Мої думки тихі

реж. Антоніо Лукіч
очікувана дата виходу: осінь-зима
Антоніо Лукіч
режисер

Офіційна анотація: звукорежисер і композитор Вадим, зазнавши безліч невдач у роботі та особистому житті, отримує шанс розпочати все спочатку. Просте завдання – записати голоси закарпатських тварин – може стати його шансом назавжди залишити «незручну Україну» і відправитися у «привабливу Канаду». Якомога далі від проблем. Туди, де все таке ж високе, як і він сам, включаючи дівчат. Однак все виявляється набагато складніше, коли головним супутником у новій роботі виявляється найменш підходяща для цього людина – мама Вадима.

Якщо від мене особисто, то фільм цікавий тим, що це спроба створити багатошаровий сюжет: про впізнавані взаємини дітей із батьками загалом і матері з сином зокрема; про пошуки внутрішнього голосу; про втрату зв’язку з чимось справжнім у гонитві за чимось короткочасним і незначним; про болючу спробу подорослішати; про природу дива, фоном до якого є наше буденне; про хиткі мости між нашим внутрішнім і тим, що його оточує зовні; про те, що значить жити нормальне життя.

Ми запрошуємо глядачів у невеличку емоційну подорож разом із нашими героями. Але це подорож не на круїзному лайнері вражень, це скоріше понура поїздочка з мамою на басейн.

Антоніо Лукіч – ще один перспективний дебютант у нашому списку. Його «У Манчестері йшов дощ» отримав «Дюка» на сьомому ОМКФ, а під час перегляду реготав весь зал.

Режисер дебютує у повному метрі також із комедією, жанром, який вже має свого вдячного глядача (рекордні збори «Скаженого весілля» та «Я, ти, він, вона» це підтверджують). Гумор Лукіча відрізняється від численних продюсерських проектів, які роблять ставки на медійні обличчя з телебачення та шоу-бізнесу. Але у «Мої думки тихі» будуть і відомі актори — одну з головних ролей у фільмі грає Ірма Вітовська. Якщо задум творця вдасться втілити у повному обсязі, то, цілком можливо, ми станемо свідками народження нового для України жанру – авторської комедії.

Номери

реж. Олег Сенцов і Ахтем Сеітаблаєв
очікувана дата виходу: 2019
Анна Паленчук
продюсерка

Фільм «Номери» розповідає про фундаментальні речі, на яких базується життя людини. Це – Гідність, Свобода, Боягузтво, Дружба, Любов і пошук себе у цьому непростому світі. Дія «Номерів» відбувається в антиутопічному, гротесковому світі. Часом мелодраматична за формою історія запрошує до серйозної розмови про людину та її прагнення до свободи.

Створення цього фільму – унікальна для України ситуація. Вперше митець отримав можливість працювати над стрічкою, перебуваючи в ув’язненні. Сенцов зміг зняти новий український фільм попри незаконне утримання у російській колонії. Безумовно, цього не відбулося би без допомоги небайдужих. Співрежисером «Номерів» став Ахтем Сеітаблаєв. Він чітко дотримувався інструкцій і побажань Сенцова, які бранець Кремля висловив у листуванні.

Наразі робота над фільмом триває. Та ми не хочемо поки розголошувати подробиці, аби увага до проекту не завадила робочому процесу.

Фотографія з вистави «Номери». Джерело: Міжнародний фонд «Відродження»

Минулого року на «Сцені 6» у Довженко-центрі відбулася прем’єра вистави «Номери» за мотивами п’єси Олега Сенцова. Вже цього року твір мають екранізувати. Важко переоцінити важливість цієї постановки, яка переростає статус художнього фільму та стає актом підтримки політичних в’язнів у Росії. Сам Сенцов також особисто брав участь у створенні стрічки, передаючи вказівки з місця незаконного утримання.

СТÁСІС

реж. Мантас Квадеравічюс
очікувана дата виходу: 2019
Наталія Лібет
продюсерка

«СТÁСІС» базується на багаторічному етнографічному дослідженні Мантаса Кведаравічюса в Афінах, Одесі та Стамбулі. Курди, суданці, українці та греки зі сквотів, таємних кафе, підземних мечетей, борделів, залишених заводів. Їхні розповіді склали сюжет фільму. Головні герої – Ґаріп, Софія, Мехді та Анна. Їх пов’язує кримінальна й любовна історія, що веде нас крізь сьогодення кожного із задіяних у фільмі міст.

«СТÁСІС» занурює у світ околиць Заходу, досліджує межі тіл, наші серце і розум. Він виявляє наші географічні та історичні, фізичні та емоційні зв’язки; шукає спогади, страхи і, можливо, надії. Ми говоримо «наші», бо протягом фільму його персонажі, які апріорі віддалені від нас, стають глибоко знайомими.

«СТÁСІС» – це історія про людей, які втратили контроль над власним відчуттям часу, але не втратили жаги до життя. Фільм продовжує ідеї режисера, які він почав розвивати у двох попередніх роботах, досліджуючи регіони, де спостерігається розмаїття культур. Ідея фільму виникла з інтересу режисера до грецьких громад в Україні. Зокрема, його цікавило те, як вони передають свою культуру між поколіннями. Ставляться й інші запитання: якою нині є Європа, в якому моменті її історії ми перебуваємо? Адже Україна, яка зараз стоїть на перехресті історії, відіграє роль вузла між минулим і майбутнім, заходом і сходом, старим та новим.

Наразі Мантас Кведаравічюс працює з французькою командою монтажерів під керівництвом Дуні Сичьов (Dounia Sichov) та продюсерки Надії Турінцєв (Nadia Turincev) з компанії «Руж Інтернешнл» (Rouge International). До них також приєднався Ніколя Беккер (Nicolas Becker), відомий за своєю роботою із звуком для фільмів «Прибуття» (2016), «Гравітація» (2013) та інших.

Зйомки фільму проходили в Україні, Греції, Туреччини, Уганді та Литві. На всіх етапах його виробництва працювали українські спеціалісти.

Мантас Квадеравічюс почав знімати «СТÁСІС» декілька років тому, але у процесі створення фільму змінив пріоритети. Його захопила історія Маріуполя, у якому тоді відбувалися бойові дії. Так з’явився «Маріуполіс» – учасник Берлінського кінофестивалю, створений у співпраці з українськими операторами.

Тепер Мантас повертається до свого незакінченого фільму, вже з новими ідеями. Колись документальний «СТÁСІС» стане художньою стрічкою, на межі імпровізації, реконструкції, зйомок реальних подій, античної драми та філософії.

ДОКУМЕНТАЛЬНІ

Людина з табуретом

реж. Ярослав Попов
очікувана дата виходу: 21 лютого 2019
Катерина Мізіна
продюсерка

Це фільм про подорож довжиною у життя, про невгамовного мрійника Леоніда Кантера та його велику гру. Гасло Леоніда: «Мрії здійснюються, якщо їх здійснювати». Але у стосунках зі своїми мріями, як виявилося, треба бути обережними. Бо той вогонь, який веде людину до перемоги, може її спопелити.

Знайомство з Леонідом змінило життя багатьох людей. Він дав їм сили позбутися соціальних умовностей і почати жити за власним, а не чужим сценарієм. Ця історія також про любов. Адже все, що ти робиш, має йти від серця. Любити весь світ і свою країну, сім’ю, друзів, колег і побратимів на війні. Любити життя та довіряти йому. Як це робив головний герой стрічки «Людина з табуретом». В серці кожного, хто любив чи полюбить на екрані Леоніда, залишиться любов і світло. Для нас це найвища ціль.

«Людина з табуретом» піднімає непересічні теми для документального кіно. На екрані неповторні кадри з різних куточків світу, головний герой, що має безліч ідей для наслідування, взірець і кумир, який водночас переживає дуже близькі кожному сумніви та біль.

Леонід пішов, але лишив по собі неймовірну історію, яка вартує того, щоб її почули. Вона надихає мріяти та не витрачати марно жодну хвилину свого життя. Цей фільм для всіх, перед ким постає щоденний вибір між бажаннями та обов’язками. Він для кожного, хто має мрію.

Минулого року пішов з життя Леонід Кантер, співрежисер документальних стрічок «Добровольці Божої Чоти» та «Міф». Окрім кінодіяльності, він створив мистецьке поселення на Чернігівщині, організував сорокап’ятиденну експедицію з табуретами до чотирьох океанів та втілив ще декілька неординарних задумів.

Останнім проектом, над яким працював Кантер, став «Людина з табуретом» – документальний байопік, присвячений самому Леонідові. Історія його пригод нероздільно переплетена з духовними цінностями, які змінювали життя людей навколо. У цьому плані «Людина з табуретом» стає унікальним досвідом, що наближає нас до особистості героя, водночас фільмуючи той невловимий вогонь, який її надихав.

Зарваниця

реж. Роман Хімей і Ярема Малащук
очікувана дата виходу: весна 2019
Роман Хімей і Ярема Малащук
режисери

«Зарваниця» – фільм про християнський паломницький похід на Західній Україні. Наприкінці серпня десятки тисяч паломників, передусім греко-католиків із Галичини та Карпат, відправляються в пішу мандрівку до святого місця на Тернопільщині.

Ми намагалися представити Західну Україну не у звичному фольклорному й етнографічному контексті, а у соціальному. Як жителі цього регіону, ми втомилися від тієї репрезентації Галичини, яка побутує в Україні.

Щоб придивитися до її справжнього обличчя, ми вирушили в паломництво разом із десятками тисяч галичан і спостерігали за ними сім днів. Для паломників важливо відчути блаженну тілесну втому. У подорожі вони намагаються стерти різницю між ідеєю та реальністю, перестають вірити і бачать дива.

Свого часу «Жива ватра» Остапа Костюка стала справжнім документальним хітом. Вона не тільки подорожувала численними фестивалями, а й гуртом підкорювала глядацькі серця. Зрештою, не так легко пригадати український (!) документальний (!) фільм, який збирав би глядачів, нехай і в одному кінотеатрі, понад місяць.

Дія «Зарваниці» теж відбувається на Західній Україні, але відходить від звичного зображення цієї території. Мінімум фольклору та етнографії і максимум соціального контексту. Важко повірити, але, здається, ми побачимо перший фільм про захід нашої країни без гуцулів.

Земля Івана

реж. Андрій Лисецький
очікувана дата виходу: весна 2019
Андрій Лисецький
режисер

Бути щасливою людиною. Що це означає? Мати високі матеріальні статки? Владу? Визнання?

Герой нашого документального фільму мешкає на маленькому хуторі, у хаті, що була збудована понад сто років тому, і досі має лише глиняну підлогу, вкриту соломою. Його найближчі друзі – це собаки, коти та кози. Але більш щасливу людину годі й шукати.

Я познайомився з паном Іваном близько двох років тому. Він останній майстер із колись численної традиції поліського народного живопису. Свої знання та вміння йому передала тітка Галина Коленченка, її вчив секретам майстерності дід Василь. Нащадки пана Івана займатися малюванням не вважають за потрібне. Отож на ньому спадковість закінчиться, і традицію буде загублено.

На життя пана Івана прийшлися важкі випробовування: голод колективізації, Друга світова війна, рабський труд у радянському колгоспі. Його творчість – це спроба бути вільною людиною. Його чарівні звірі та птахи перемагають зло, байдужість, несправедливість, несуть споконвічні сільські мудрощі та надію на краще. Сили природи впорядковують його життя і надихають на творчу діяльність.

Протягом зйомок стало зрозуміло, що цей фільм не просто про майстра-художника та певні унікальні художні традиції, що зникають. Це історія про щасливу й гармонійну особистість. Людину, що не має мінімальних матеріальних цінностей, притаманних нашому часу, але володіє цілим своїм всесвітом.

Андрій Лисецький – відомий кінооператор. У його активі робота над серіалом «Нюхач», фільмами «Канцелярська сотня» та «Її серце». Тепер Андрій знімає свій дебютний режисерський проект.

«Земля Івана» вписується у лінію позитивної документалістики цього року. Фільм поєднує зникаюче подільське мистецтво з унікальним світоглядом свого героя. Лисецький майстерно знімає історію художника Івана, зосереджуючись на його особистості та невловимому відчутті щастя, якого той досягнув.

Панорама

реж. Юрій Шилов
очікувана дата виходу: весна 2019
Юрій Шилов
режисер

«Панорама» отримала нагороду за найкращий проект документального кіно на фестивалі у Карлових Варах. Формулювання звучало так: «Фільмові, який забирає нас у подорож із дуже особливим та харизматичним протагоністом. Цей фільм нагадує нам про те, що є самою суттю документального кіно – люди».

Абсурдна трагікомічна історія про Валентина та його оточення. Валентин пропрацював понад сорок років у одному з найстаріших кінотеатрів Києва. На його зміні виникла пожежа, і він був змушений піти на пенсію.

Ми побачимо колообіг подій навколо людини до та після цієї події. Кіно, танці, піклування за мамою, хвороби. Це історія про старіння, прийняття себе на так званому останньому етапі життя. В Україні чоловіки у середньому живуть до 64. Валентину на момент зйомки 63 роки.

У 2015-му році Юрій Шилов представив свій другий короткий метр – «Панорама». Це була документальна історія про кіномеханіка майже однойменного кінотеатру, який працює останній рік у кіноапаратній. З того часу проект встиг дорости до повного метру та отримав копродукцію з Польщею. Разом з цим виросло й тематичне поле фільму, який переріс у дечому кумедну історію кіномеханіка.

Тато – мамин брат

реж. Вадим Ільков
очікувана дата виходу: березень 2019 – фестивалі, осінь 2019 – прокат
Вадим Ільков
режисер

«Тато – мамин брат» – це портрет родини, яка балансує між глибинами богемного життя та соціальним дном. Художник і співак стає батьком для своєї племінниці, коли здоров’я його сестри погіршується. Життя героїв сповнене любові, пошуків себе, самотності та хвороби.

Є образи, які ми створюємо і за якими хочемо, щоб нас знали, а є обставини, які розкривають нас по-справжньому, показують, на що ми здатні. Герої фільму перебувають саме в таких обставинах.

Виробництво стрічки повністю закінчено рік тому. Кіно вже було презентовано на кінофестивалях у Європі, США, Канаді й Австралії. Отримало приз журі на фестивалі Visions du reel за «найінноваційніший фільм» та приз на фестивалі у Камдені. Згодом його можна буде побачити на Docudays UA.

Колись ще на зорі Moviegram я писав про першу режисерську роботу Вадима Ількова «Вальс Алчевськ». З того часу Вадим багато знімав саме як оператор, зокрема працював над «Маріуполісом» Мантаса Кведаравічюса і «Вулканом» Романа Бондарчука.

Другий фільм Ількова розповідає історію художника Анатолія Бєлова, з яким режисер знайомий особисто. Сімейна документальна драма вже встигла проїхатися міжнародними кінофестивалями та зібрати там низку позитивних відгуків. Плюс – декілька важливих нагород.

Земля блакитна, ніби апельсин

реж. Ірина Цілик
очікувана дата виходу: осінь 2019
Ірина Цілик
режисерка

«Земля блакитна, ніби апельсин» розповідає про життя однієї сім’ї, яка живе у червоній зоні Донбасу. Наші герої – звичайні люди. Але за кожним із них хочеться безкінечно спостерігати.

Тридцятип’ятирічна Ганна сама виховує чотирьох дітей. На початку війни її родині, як і багатьом іншим у їхньому місті, довелося багато чого пережити: щоночі впродовж року ночували у підвалі, у будинок найближчих сусідів «прилетіло», у школу, де вчилися діти, – теж. Зараз у їхній Красногорівці значно спокійніше, але війна тут триває.

Попри всі труднощі, родина дуже життєрадісна. Мама та діти мають різні захоплення, грають на музичних інструментах і навіть самотужки знімають фільми. Двоє сестер побували у кінотаборі для підлітків, і тепер уся їхня сім’я перетворилася на маленький продакшн: одна з сестер виступає у ролі режисерки, друга – операторки, мама вчиться монтувати, молодші діти змушені бути акторами. Ми ж спостерігаємо за тим, як вони знімають дитячий фільм, спираючись на власні спогади про 2014 рік, і ця лінія трансформації власного травматичного досвіду у мистецтво видається мені однією з найважливіших. Кіно ще не народилося, ми лише підступаємо до стадії постпродакшну, але вже є відчуття, що ця історія буде доволі життєствердною.

Насправді, наш фільм не про війну, вона виступає тут лише тлом. Це фільм про дорослішання. Про балансування між війною та миром. Про самотерапію за допомогою кіно. І про багато інших речей, які можуть бути близькими та зрозумілими різним людям у світі.

Поєднання непоєднуваного – те, що безкінечно чіпляло мене впродовж зйомок. Власне, це і дало назву фільму. «Земля блакитна, ніби апельсин» – цитата з вірша поета-сюрреаліста Поля Елюара. Мені пощастило знімати з оператором, який має дуже тонкий погляд: його камера любить людей, знаходить красу у буденному і, водночас, вміє іронічно зловити такі моменти, від яких неможливо не посміхнутися. Зараз нам всім потрібні фільми, які можуть змусити не тільки плакати, але й сміятися. Дуже сподіваюся, що ми маємо шанс створити таку стрічку.

Ірина Цілик – письменниця, поетеса і режисерка. На її рахунку декілька відзнятих короткометражних робіт, які тепло приймали на фестивалях. Цілик увійшла у коло перспективних дебютантів, чий повний метр очікується десь на рівні Нового року чи дня народження.

Першою роботою режисерки у великому розмірі стане документальна стрічка «Земля блакитна, ніби апельсин». Це історія про сім’ю, яка живе на Донбасі та, попри пережиті події, не втрачає жаги до творчості. Довгий час Цілик сприймали саме як постановника ігрових фільмів, тому від фільма очікують як мінімум нестандартний для документалістики кут зору.

Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго

реж. Надія Парфан
очікувана дата виходу: 2019
Надія Парфан
режисерка

Щоосені Україна переживає маленький армагедон під назвою «опалювальний сезон». Головний удар падає на комунальників, які під шквалом скарг змушені рятувати застарілі комунікаційні споруди. Вони закручують гайки, латають дірки в трубах і… співають!

«Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» пропонує несподіваний погляд на комунальні служби. Це колективний портрет їхніх працівників і працівниць. А також нас, споживачів, які дзвонять на гарячу лінію та визвіряються на незнайомих людей.

Це історія про невидиме покоління, яке скинули з борта історії та залишили один на один зі старими трубами і розгніваними споживачами. Це люди «старої школи»: вони вірять у такі речі, як профспілка, трудовий колектив і хор народної пісні. Вони старомодні, наївні, безпомічні і при цьому дуже красиві, харизматичні та просто людяні.

Мені здалося, що якщо я це не покажу, то про це ніхто ніколи не дізнається. Я намагалася триматись якомога далі від моралізаторства та передати всю складність явища. Фільм вийшов теплий, але при цьому дуже іронічний і навіть абсурдистський. Я не бачила такого кіно в Україні. Мені здається, сьогодні це дуже важливо – приймати життя в його парадоксальності.

Культурна, фестивальна та кінодіяльність – Надія Парфан спеціалізується у всіх цих сферах. А з 2014 року вона починає торувати шлях у документалістиці, який лише зараз привів режисерку до повнометражного дебюту.

«Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» розповідає про комунальників, які співають паралельно зі своєю основною роботою. Наразі фільм доводять до фінального вигляду, але його вже встигли показати у рамках індустріальної секції італійського міжнародного фестивалю Last Stop Trieste.

робоча назва:

Залізна сотня

реж. Юлія Гонтарук
очікувана дата виходу: осінь 2019
Юлія Гонтарук
режисерка

«Залізна сотня» (робоча назва) – фільм про хлопців, які повернулися з війни та те, як вони намагаються знайти і усвідомити себе у мирному житті.

Мої герої – це люди, які добровільно пішли на війну. Вони багато принесли у жертву: хтось освіту, хтось дитинство, а хтось здоров’я – фізичне та психологічне. Через певний час вони повертаються додому.

Сьогоднішні ветерани – це ніби дзеркало, яке відображає те, що відбулося з нами останніми роками. Для мене було важливо прослідкувати шлях героїв та зміни, що з ними трапилися. ПТСР у тому чи іншому вигляді є у кожного українця. Тому мій фільм не стільки про війну. Він більше про те, як жити після неї.

Декілька років тому українські документалісти почали висвітлювати воєнні дії, розповідаючи світові про конфлікт на сході країни. Тепер фокус уваги зміщується від репрезентації до осмислення. Однією з перших ластівок став фільм Аліни Горлової «Явних проявів немає». Він рефлексував над тим, що відбувається після повернення з АТО, та показував складну боротьбу з ПТСР.

Дебютна стрічка Юлії Гонтарук продовжує говорити про теми, які цікавили її попередницю. Через історії трьох добровольців вона розповідає про життя на війні та після війни. Гонтарук документує адаптацію героїв до мирного життя, розвінчуючи частину існуючих у суспільстві міфів та ставлячи запитання, відповіді на які варто шукати вже зараз.

БОНУСИ

ФІЛЬМИ 2019 РОКУ, ЯКІ МИ ПОБАЧИМО У 2020-МУ

Поміж війн

попередня назва: «Андрій Сулейман», реж. Аліна Горлова
міжнародна прем’єра – 2019, українська – 2020
Аліна Горлова
режисерка

Це історія однієї великої курдської родини з Сирії, яка була розкидана по світу через війну. Проживаючи в Іраку, Україні та Німеччині, вони намагаються знайти своє місце і зберегти контакт один з одним. Ми відкриваємо історію сім’ї через погляд молодого хлопця Андрія Сулеймана, який, ховаючись від конфлікту в Сирії, раптом опинився свідком конфлікту в Україні. В боротьбі з цією велетенською воєнною машиною він допомагає людям на прифронтових територіях.

«Поміж війн» дає можливість побачити найгостріші кути нашого сьогодення. Це буде велика експозиція життя переселенців у трьох країнах. У фільмі ми намагаємося вийти з українського контексту і поглянути на ситуацію нейтрально та більш широко через авторську оптику.

У 2016 році Аліна Горлова доволі гучно заявила про себе на ОМКФ стрічкою «Холодний Яр. Інтро». Наступною ластівкою став фільм «Явних проявів немає», про який я вже згадував вище. У новій стрічці Аліна продовжує досліджувати вплив війни на долю окремої людини, розширивши географію своїх пошуків.

Сіль from Bonneville

реж. Семен Мозговий
світовий реліз – листопад 2019, українська прем’єра – березень 2020
Семен Мозговий
режисер

Моя документальна пригодницька драма розповідає про Назара та Макса – двох українських хлопців, які загорілися ідеєю зробити найшвидший у світі ІЖ-49. Вони проводять увесь свій час у маленькому гаражі на Святошині, готуючи мотоцикл, та долають сотні кілометрів і труднощів дорогою до Боневіллю у штаті Юта, США.

Це величезне висохле солоне озеро є головним у світі майданчиком із встановлення рекордів швидкості, куди з’їжджаються тисячі людей, щоб вирішити, хто буде новим чемпіоном. Саме там, на іншому кінці світу, кожен з них розуміє, навіщо він тут.

«Сіль from Bonneville» – не просто кіно про рекорд швидкості, воно розповідає про те, що стоїть за ним і будь-яким нетривіальним вибором людини впродовж життя.

Це історія про ті виклики, що людина ставить сама собі заради своєї мрії та особистості. Назар, у якого не залишилося нічого в Україні, крім батьків, прийняв непросте, проте важливе рішення – не зраджувати собі та своєму поклику. Максим зробив все для того, щоб довести собі, що він чогось вартий.

Наша країна зараз переживає нелегкі часи. Українській аудиторії не вистачає позитивних і захоплюючих історій, де кожен знайде щось мотиваційне. Тому я радий, що завдяки компаніям Mainstream Pictures LLC і Atlant Media Group можу зняти фільм, який дасть іноземній аудиторії змогу побачити невловиму сутність української ментальності. Музичний супровід стрічки – ще один плюс. До створення саундтреку долучився зокрема гурт Dakhabrakha, популярність якого стрімко набирає обертів у Північній Америці.

Мені як режисеру важливо було зробити глядацький фільм, при цьому не відходити від власної естетики та бачення екранної мови. «Сіль from Bonneville» вийшов достатньо багатим візуально та ритмічно несхожим на телевізійні документальні фільми на цю тему.

Повнометражний дебют Семена Мозгового «Історія зимового саду» має вийти цього року. Прем’єра фільму вже відбулася у Лейпцизі, але він досі не дістався до України. Це – розширена версія короткого метра, який оповідав про долю павільйону квітникарства на ВДНГ та його літньої працівниці Валентини Вороніної.

Водночас у 2019 закінчується виробництво другого фільму Мозгового. «Сіль from Bonneville» прямує за двома одержимими мрійниками, які прагнуть поставити світовий рекорд на мотоциклі ІЖ-49. Заради своєї мети вони їдуть у єдине місце на планеті, де це можливо. А разом із ними відправляється і режисер.

СПЕЦІАЛЬНА ЗГАДКА

Вулкан

реж. Роман Бондарчук
очікувана дата виходу: 4 квітня 2019
Роман Бондарчук
режисер

На мою думку, «Вулкан» вийшов дуже красивим, глибоким пригодницьким фільмом, який відкриває світу магію степових міражів, таємниці затоплених сіл та природу наших людей із їхнім особливим гумором і вдачею. «Ви ніколи не хотіли поїхати звідси?» – питає головний герой у місцевих. Згодом він знайде відповіді, але зрозуміти їх можна лише після того, як сам перетворишся на місцевого.

Фільм став справжнім фестивальним хітом: серед нагород «Золотий абрикос» в Єревані, Ґран-прі у Хорватії та Марокко, приз за найкращу режисуру, за найкраще звукове рішення тощо. Наразі «Вулкан» взяв участь у 40 міжнародних фестивалях і продовжує отримувати нові запрошення.

В Україні прокат стартує 4-го квітня. Ми віримо у глядачів, які прагнуть дослідити вулканічну реальність навколо себе, критично її осмислити. Бо історія про нас із вами, про тут і тепер. Про пошук себе в цьому просторі постійних змін і катаклізмів та про пошук щастя.

«Вулкан» увійшов до списку найкращих українських фільмів 2018 року за версією Moviegram, але, на жаль, того року так і не потрапив у широкий прокат. Ба більше, очікувана дата виходу змінилася з лютого на квітень.

Та час не зробив фільм гірше. «Вулкан» оповідає історію про загубленого у степах водія місії ОБСЄ у виконанні Сергія Степанського, яка переплітається з місцевими міфами та легендами. До особливої атмосфери херсонської глибинки додається майстерна операторська робота Вадима Ількова, яка у купі з режисурою Романа змушує відчувати місцеву спеку навіть у добре кондиціонованому залі.

Solitude

реж. Ліза Сміт
очікувана дата виходу: 2019
Ліза Сміт
режисерка

У місті, що стоїть на вухах через евакуацію, старий театр збирає під своїм дахом тих, кому більше нікуди податися. Серед них жінка та чоловік, які випадково зустрічаються у прихистку. Та, можливо, їхнє знайомство сталося не просто так.

Solitude – мій ігровий дебют, тому цей фільм дуже важливий для мене. У ньому я роблю спробу відшукати свою мову і ритм, попрацювати з неакторами та натурою.

Ліза Сміт дебютувала документальною стрічкою «Школа №3», яка представляла Україну на 66-му Берлінале. Нині режисерка відходить від фільмування реальності та звертається до ігрового кіно. Щоправда, цього разу у короткому метрі.

Solitude – це щось, чого ще не було в українському короткому метрі. Він виглядає так, ніби Бела Тарр вирішив порушити свою обіцянку більше не знімати кіно і нишком створив невелику картину в Україні. У наявності всі необхідні елементи: чорно-біле зображення, довгі плани, гнітюча атмосфера міста напередодні катастрофи та непевні з моральної точки зору герої.

Кадри з фільмів та світлини, використані у матеріалі надані творцями фільмів.
Особлива подяка «Держкіно», зокрема Марічці Дідик за інформацію та допомогу у створенні матеріалу.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: