Гайд Берлінале 2019: Фатіх Акін, Франсуа Озон та правда про Голодомор від Агнешки Голланд

А також Адам МакКей, Кейсі Аффлек, Джона Гілл і Дені Коте

Золота рукавиця

Der Goldene Handschuh, реж. Фатіх Акін

Після «На межі» Фатіх Акін знову прем’єрує на Берлінале трилер, але цього разу у центрі сюжету не терористи, а справжній маніяка. «Золота рукавиця» у назві фільму позначає бар у Гамбурзі сімдесятих років, у якому Фріц Хонка вишукував самотніх жінок для кошмарного вбивства. Він розчленовував їх на своєму горищі і якимось загадковим чином довгий час приховував запах від мешканців будинку. Моторошну історію описав Гайнц Штрунк у своїй книзі – вона і стала основою фільму Акіна. Цікаво, як режисер впорається з горор-трилером, адже у такому міксі жанрів він ще не працював. Втім, з таким синопсисом і гамбурзьким настроєм п’ятидесятирічної давнини, новий фільм Акіна – точно must see фестивалю.

Влада

Vice, реж. Адам МакКей

Під час президентства Трампа чимало режисерів взялися препарувати політичну сатиру. Черга дійшла і до Адама МакКея. Якщо раніше режисер кепкував з працівників Волл-Стріт у фільмі «Гра на пониження», у 2018 році він заглянув у політичне минуле Америки. Цього разу кіно МакКея – це іронічна замальовка про життя Діка Чейні, який був сірим кардиналом під час президентства Джорджа Буша-молодшого. Головна роль Крістіана Бейла принесла актору «Золотий глобус», і він має всі шанси отримати за неї «Оскар». Окрім Бейла, у фільмі знялися Стів Карелл, Емі Адамс та Сем Роквелл у ролі Буша-молодшого. Як і годиться фільмам МакКея, чекаємо кілька камео знаменитостей, які пояснюватимуть складні політичні терміни простими словами та посиланнями на поп-культуру.

Доброта незнайомців

The Kindness of Strangers, реж. Лоне Шерфіг

За датчанкою Лоне Шорфіг тягнеться репутація режисерки солодких мелодрам. Тут тобі і «Виховання почуттів» з молодою Кері Малліган, і «Один день» із симпатичною «Енн Гетевей». «Доброта незнайомців» – це серйозний крок вперед для Шерфіг, адже її стрічка відкриватиме цьогорічний Берлінале. За сюжетом Зої Казан («Баллада про Бастера Скраггса») грає Клер, яка наважується кинути свого аб’юзивного чоловіка-копа, і разом з тим втрачає всі свої статки. У Нью-Йорку Клер зустрічає медсестру. Вона влаштовує її та сина в притулок, де починається нове життя. Шерфіг вирішила дослідити людську долю у скрутному становищі і зрозуміти, звідки береться та сама доброта незнайомців. У фільмі також знімалися Білл Наї, Джей Барушель та Андреа Райсборо, яку після «Менді» трохи дивно буде бачити в образі доброї медсестри.

Гарет Джонс

Mr. Jones, реж. Агнешка Голланд

Ми вже знаємо, за який фільм вболіватимемо протягом усього фестивалю. Стрічка Агнешки Голланд має частку кошторису, наданого Держкіно та оповідає про страшну трагедію українського народу – Голодомор. Прем’єра в основному конкурсі Берлінале видається найкращою можливістю, аби донести цю сумну сторінку української історії до широкого загалу – як, власне, робив валлійський репортер Гаррет Джонс, чия біографія лягла в основу картини. Джонс прибуває до Москви і дізнається від Ади Брукс про страшні репресії, жорстку цензуру та штучний голод в Україні. Він розпочинає власне розслідування попри тиск з боку радянської влади. У фільмі Голланд знялися Джеймс Нортон та Ванеса Кірбі, яка після серіалів «Корона» та франшизи «Місія нездійсненна» набуває більшої популярності у Голлівуді.

Антологія примарного міста

Répertoire des villes disparues, реж. Дені Коте

Канадієць Дені Коте, власник татуювання з «Жовтнем» Сергія Ейзенштейна та автор низки чудернацьких стрічок різного рівня експериментальності, вже втретє змагатиметься за головний приз Берлінале. Першою спробою була жорстока драма «Вік та Фло побачили ведмедя» – що характерно, попри багатообіцяючу назву, ведмедя все ж не побачили ні героїні, ні сам режисер. Тим не менш, Коте цим фільмом лишив по собі потужне враження, закріпивши успіх попередніх «Керлінгу» та «Бестіарію». Наступний претендент на Золотого ведмедя, амбіційна притча «Борис без Беатрис», виявилась менш вправною і тим лиш підсилила прагнення побачитись із Коте у добрій формі – наприклад, у новій стрічці «Антологія міста-привида», знятій на 16-міліметрову плівку. У фільмі йдеться про маленьке містечко на всього 215 мешканців десь у Квебеку, де спокійне життя добігає кінця після раптової смерті молодого хлопця. Дослідження таємного внутрішнього світу – фірмовий прийом Коте, а Квебек – його рідна домівка, тож скидається, що режисер за всіма пунктами гратиме на своєму полі.

Брехт

Brecht, реж. Генріх Брельор

Бертольт Брехт – славетний теоретик і практик театру, одна з визначних постатей мистецтва XX століття, що відбилася не лише у театрі, а й у кіно: вплив Брехта можна знайти у творчості Годара і Трієра. До фільмографії режисера Генріха Брельора документальна стрічка про Брехта з елементами ігрової реконструкції вписується цілком органічно. У центрі його доробку – знакові постаті німецької історії: архітектор та міністр Третього Рейху Альберт Шпеєр, промисловець і політик з нацистським минулим Ханс Мартін Шлеєр, а також телевізійний фільм з трьох частин про ціле сімейство Маннів. Синопсис обіцяє, що фільм Брельора слідкуватиме за Брехтом з початку Першої світової до смерті, приділить увагу його стосункам з жінками (який байопік обійдеться без цього), та діяльності театру «Берлінер Ансамбль», де Брехт втілював свої радикальні теорії.

Що вона сказала: Мистецтво Полін Кейл

What She Said: The Art of Pauline Kael, реж. Роб Гарвер

У 1967 році завершилася ціла доба: в США був скасований Кодекс кіновиробництва, також відомий як Кодекс Гейза. Кодекс був таким собі знаряддям самообмеження індустрії, завдяки якому американський кінематограф (принаймні, та його частина, що вироблялась на великих студіях) підтримув моральні цінності, обмежував насилля та репрезентацію тілесної чуттєвості, охороняв інститут сім‘ї тощо. Направду, у 67-му Кодекс вже й так не мав і половини колишнього впливу, але після його офіційного скасування зчинилась справжня революція, яка увійшла в історію під назвою Новий Голлівуд, або ж Голлівудський Ренесанс. З цією добою нерідко пов‘язують діяльність Полін Кейл, однієї з найвпливовіших і найславетніших кінокритикинь ever. Одні вважали Кейл справжньою іконою критики, інші подейкували, що лестощами і випивкою її оцінку можна зробити поблажливішою, але, хай там як, вона лишається легендою американської кіножурналістики. Режисер Роб Гарвер працював над стрічкою з 2014 року й отримав доступ до приватних архівів від Джини Джеймс, єдиної дитини Полін та розпорядниці її спадку. У фільмі побачимо Квентіна Тарантіно, Вуді Аллена, Френсіса Форда Копполу, Пола Шредера та Девіда О. Рассела, листи ж самої Полін говоритимуть голосом Сари Джессіки Паркер.

Середина дев’яностих

Mid 90s, реж. Джона Гілл

Джона Гілл обіцяв не сильно налягати на ностальгію за дев’яностими у своєму дебютному фільмі, хоча, здавалося би, цього не уникнути. У фільмі йдеться про 13-літнього Стіві (Санні Сулджік), який живе з імпульсивним братом (Лукас Хеджес). Останній постійно його лупцює, тому Стіві втікає з дому, аби побачитися з новими друзями-скейтерами. Культура скейтів у Лос-Анджелесі стає центральною темою для фільму Гілла – режисер зображує час, коли підлітки формують власну особистість. Прем’єра «Середини дев’яностих» відбулася на кінофестивалі у Торонто, і наразі Джона вже працює над наступним проектом. Минулого року на Берлінале була «Не хвилюйся, він далеко не піде» Гаса Ван Сента – стрічка з Джоною Гіллом у якості актора. За належного залучення уяви можна припустити, що ці два фільми поділяють один кіносвіт: йдеться про актора Санні Сулджіка, який в обидвох стрічках катається на скейті. І хоча дія одного фільму відбувається в Орегоні, а іншого – у Лос-Анджелесі, все одно так і хочеться домислювати різноманітні теорії про один кінопростір для двох стрічок.

Світло мого життя

Light of my life, реж. Кейсі Аффлек

Прем’єра другої режисерської стрічки Кейсі Аффлека за власним сценарієм відбудеться поза конкурсною програмою. Втім, це не означає, що актор та режисер не змагатиметься за емпатію до свого фільму – історія «Світла мого життя» доволі трагічна. Батько з сином переховуються від різноманітних злочинців у своїй палатці та переходять з місця на місце, аби не втратити життя у постапокаліптичному світі. Цей сюжет чимось нагадує «Дорогу» Кормака МакКарті. Цікаво, як Аффлек– молодший впорається з постапокаліптичиними настроями та поєднає це з драмою про дорослішання. Кейсі сам зіграв головну роль, а на другому плані знайшлося місце Елізабет Мосс (серіали «Розповідь служниці», «Божевільні»). Одне відомо точно: судячи з перших кадрів, бороду Кейсі відпускав недарма – вона йому вельми личить.

Божою милістю

Grâce à Dieu, реж. Франсуа Озон

Александер живе у Ліоні зі своєю родиною. Випадково він дізнається, що пастор, який домагався його ще у дитинстві, досі займає свою посаду. Він розпочинає боротьбу проти священиків, які займалися сексуальними домаганнями у період його бойскаутства і поступово відкриває жахливу правду про католицьку церкву. Стрічка Озона заснована на реальних подіях, що пов’язані з отцем Бернардом Прейнатом, якого у 2016 році звинуватили у домаганнях близько сімдесяти хлопчиків у Ліоні. Знаний збурювач спокою Озон цього разу взявся за значно серйознішу проблему, ніж неврози його звичних героїв – режисер вдається до гострої критики церкви, яка замовчує випадки секусального насилля та педофілії серед священиків.

текст: Лук'ян Галкін, Юрій Самусенко

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: