Берлінале вікенд: Самотність, дотик та кохання між магазинних рядів

Хіти минулорічного кінофестивалю на великому екрані

Берлінале має репутацію одного з найбільш строкатих фестивалів. Однак це не заважає йому формувати тренди у світовому кіно та влаштовувати прем‘єри стрічок визнаних авторів. Наприклад, минулого року Берлінале відкривався «Островом собак» Веса Андерсона, що парадоксальним чином тільки підкреслило гостросоціальне спрямування фестивалю. Окрім цієї складової, берлінські переможці у 2018 році скрізь і всюди просякнуті темою самотності та пошуків кохання. Перед відкриттям нової сторінки в історії фестивалю Kinove показує минулорічних лауреатів Золотого та Срібного ведмедів, а також стрічку «Між рядами», яка отримала приз екуменічного журі.

Між рядами

LIEBE IN DEN GÄNGEN, Томас Штубер

Стрічка Штубера – ніщо інше, як зізнання у коханні буденності. Звісно, до нього робили спроби безліч режисерів, але Штубер – серед небагатьох сміливців, що зводять це кохання в абсолют. Він відправляє свого головного героя Крістіана у величезний гіпермаркет, саджає за кермо навантажувача і спостерігає за ним, неначе у реаліті-шоу. Тим часом головний герой знайомиться з працівниками, покращує свої вміння водія і врешті-решт закохується у Маріон, яка за іронією долі працює у відділі солодощів. Поступово світ гіпермаркету розширюється для Крістіана і глядача. І виявляється, що цей світ наповнений меланхолією окремих осіб, доля яких склалася не найкращим чином.

Життєписом самотності до Штубера у Європі займалися і Акі Каурісмяки, і Рой Андерссон. Та «Між рядами» зберігає самобутню природу на неодмінному асоціативному тлі прохолодної поезії цих авторів. Головні ролі у фільмі грають популярні європейські актори, Франц Роговські, який лишився в пам’яті ще після ганеківського «Гепі енду», та Сандра Гюллер – без неї «Тоні Ердман» не був би таким феєричним. І завдяки цим акторам Томас Штубер розігрує не надто емоційну, проте переконливу мелодраму, що вправно балансує на межі з трагікомедією.

Обличчя

TWARZ, Малгожата Шумовська

Правильніше було би все таки перекладати новий фільм Шумовської як «Рило», адже сама  груба форма оригінальної назви «Twarz» краще передає екранну атмосферу. А відбувається тут багато. Містяни Свебодзіне добудовують амбітну статую Ісуса Христа, яка стане вищою за ріо-де-жанейрівську.  На фоні цієї масштабної події травмується Яцек – металіст із зовнішністю того самого Ісуса і підтримкою всієї громади. Йому роблять першу в Польщі операцію по зміні обличчя. Як результат – увага медіа та емоційна ізоляція від родини.

Малґожата Шумовська схрестила дві реальні події у своєму фільмі: побудова монументу Ісуса Христа і пересадку обличчя внаслідок травми на цегельному заводі у Польщі. «Обличчя» поєднує ці дві історії нитками польської ксенофобії та націоналізму, тому навряд чи сподобається мешканцям того ж таки Свебодзіне, але на Берлінале його оцінили: стрічка здобула «Срібного ведмедя». Ця нагороді насправді не лише привертає увагу до хорошого кіно, але й допомагає відрізнити справжню віру від показової богобоязливості, яку викриває Шумовська у фільмі.

[Не] торкайся

TOUCH ME NOT, Адіна Пінтіліє

Кіно без жодних суперечностей та з терапевтичним ефектом – це, здається, мрія чи не кожного глядача. «[Не] торкайся» якоюсь мірою відповідає цим запитам за своїм наповненням. Втім, варто попередити про формат, який обрала румунська режисерка Адіна Пінтіліє. Напівдокументальна драма може час від часу змушувати відвертати очі від побаченого, бо режисерка сміливо та без жодних табу розповідає відверту історію про жінку, яка боїться дотику до чужого та свого тіла. Поступово вона проходить розмовами та практикою до повного одужання, але цей шлях довший за двогодинний хронометраж фільму. Це кіно може призвести лише до полегшення.

Суперечливість фільму Пінтіліє полягає у болісній реалістичності героїв та участі самої режисерки, яка допомагає їм за кадром. Після нагородження Золотим ведмедем Пінтіліє часто звинувачували у претензійності, але це нормальна справа, коли знімаєш стрічку про межі інтимності, надто зближуючись з головною героїнею. Можливо, чистий документальний формат і зміг би допомогти уникнути цих звинувачень, але у Берліні вирішили інакше. Вирішити для себе можна 9 лютого у кінотеатрі «Київ».

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: