Рецепт фестивального кіно. Санденс

Як створити фільм-переможця для американського незалежного кінофестивалю

Sundance – сонячні танці? Можливо, але наразі мова піде про американський фестиваль незалежного кіно. Якщо порівняти його з європейськими старожилами, то цей кінофестиваль виявиться досить молодим, адже перший міжнародний «Санденс» відбувся лише у 1985 році. На відміну від багатьох інших фестивалів, цей дійсно може похизуватися оригінальною назвою, яка має свою історію.

У 1981 році актор Роберт Редфорд згадав персонажа, якого зіграв у фільмі «Буч Кессіді і Санденс Кід» та вирішив, що було б досить доречним вихопити саме його ім’я, аби назвати на честь Санденса некомерційну організацію, яка б займалася відкриттям, розвитком і підтримкою незалежних кіно- та театральних художників зі всього світу. Аби показувати їх роботи громадськості, вирішили також створити й однойменний кінофестиваль – «Санденс». З 1985-го він щороку відбувається у Парк-Сіті, США. Варто зазначити, що це своєрідна платформа, де дистриб’ютори можуть придбати стрічки для показу в кінотеатрах. Головні нагороди фестивалю: Гран-прі журі за найкращий драматичний фільм та за найкращий документальний фільм, операторські нагороди у цих двох жанрах, приз глядацьких симпатій, а також різноманітні спеціальні нагороди (наприклад: за соціальний вплив, за творче бачення, за досягнення у акторській грі тощо). Одна з найголовніших особливостей фестивалю велика кількість номінацій для документального кіно. Це сильно відрізняє «Санденс» від інших фестивалів, тож він стовідсотково має свій стиль та смак.

Стрічки, які отримують головну нагороду журі, деколи дуже різняться між собою, тож ми спробували проаналізувати «інгредієнти» ідеального рецепта фестивального кіно для «Санденса» на прикладах переможців різних років.

Гран-прі журі 1985 року

Просто кров

Blood Simple

режисер: Ітан Коен, Джоел Коен
країна: Америка
жанр: неонуарний трилер
тривалість: 96 хв.

Сюжет: власник бару на ім’я Джуліан у техаському містечку починає підозрювати дружину у зраді. Аби зрозуміти, хто її коханець, чоловік наймає детектива Лорена. Потім, за додаткову плату, пропонує йому вбити коханців. Вся ця жага помсти та самостійні дії детектива зрештою призводять до неочікуваних подій та зовсім не тих смертей, на які було замовлення.

Проблеми, які порушено: зради, помсти, любовного трикутника.

Головні герої: Джуліан – ревнивий чоловік, який прагне помсти, його захопив гнів, тож на здоровий глузд покладатися не варто. Лорен – хитрий, уїдливий та підступний детектив, у якого свої плани на історію, в якій він опинився.

Діалоги: цікаво не лише слухати, але й спостерігати за розмовами Джуліана та Лорена. Здається, ніби перший взагалі не усвідомлює, що насправді відбувається, він просто прагне помсти та навіть не замислюється над тим, що це таке насправді. А Лорен, у свою чергу, ніби насолоджується всім, що відбувається. Йому подобається грати на почуттях свого зрадженого клієнта, це дуже добре відчувається у діалогах.

Особливості операторської роботи: майстерно створено неонуарну атмосферу, і хоча більшість кадрів глядач бачить при денному світлі, за допомогою певних елементів, наприклад, цигарки в руках у детектива (яку він постійно смакує, як у найкращих зразках жанру), вдається витримати потрібну атмосферу на високому рівні.

Акценти фільму: цей фільм – лише початок кар’єри братів Коен, проте саме він стане стартом для подальшого розвитку стилю режисерів. Стрічка вражає своїм непередбачуваним розвитком подій, які заміщують одна одну за рівнем шоку. Ще б пак, у цьому брати Коен згодом стануть майстрами.

Гран-прі журі 2010 року

Зимова кістка

Winter's Bone

режисер: Дебра Гранік
країна: США
жанр: драма
тривалість: 100 хв.

Сюжет: Сімнадцятирічна дівчина Рі живе зі своїми молодшими братом та сестрою, а також із матір’ю, яка тихенько божеволіє. Батько багато років виготовляв наркотики, а тепер зник та заклав будинок. Сім’я ледве зводить кінці з кінцями, їм допомагають друзі. Проте потрібно проблему з закладеним будинком, інакше їм загрожує виселення. Цю місію на себе бере головна героїня. І це стане тяжким випробуванням. Їй доведеться пройти справжній обряд дорослішання, коли вона зіткнеться зі страшною правдою про свого батька.

Проблеми, які порушено:
бідності, безвідповідальності, самотності, батьків та дітей.

Головна героїня: Рі хоч і 17 років, проте вона смілива, але швидше через відчай, аніж за натурою. Дівчина виглядає втомленою, сумною, але впевненою в тому, що ладна зробити все, аби її рідні не залишилися на вулиці. Вона навіть задумає піти до армії, аби заробити грошей, а це рішення не для слабких.

Діалоги: спрямовані на те, щоб дізнатися правду про батька, тож частіше за все розмови різкі, напружені та нервові. Взагалі цей настрій передається на спілкування головної героїні майже з усіма, окрім брата та сестри. Лише з ними панує тепла атмосфера.

Особливості операторської роботи: фільм витримано у досить похмурих тонах. У стрічці на візуальному рівні підтримується відчуття напруги та тривоги. І кольорокорекція відіграє в цьому не останню роль.

Акценти фільму: незважаючи на те, що живого батька у стрічці глядач не побачить, проте саме він – наскрізна тема фільму. Саме його безвідповідальність та злочини призвели до того, що сімнадцятирічна донька має самостійно вирішувати цілу низку проблем. Батько – її біль, навіть його смерть для дівчини не дивина, проте це зовсім не означає, що вона не любить його. Швидше, їй дуже шкода, що він не зміг бути справжнім відповідальним дорослим батьком.

Гран-прі журі 2011 року

Як божевільний

Like Crazy

режисер: Дрейк Доремус
країна: США
жанр: мелодрама
тривалість: 90 хв.

Сюжет: Історія кохання двох студентів коледжу в Лос-Анджелесі, Джейкоба та Анни. Проте дівчина – студентка за обміном з Англії, тож у певний момент у неї виникнуть проблеми із візою. Вона потрапляє під міграційний контроль, тож їй доводиться залишатися в Англії, а стосунки з Джейкобом переходять у режим «на відстані», що матиме свої наслідки. Пара боротиметься за своє щастя до самого фіналу стрічки.

Проблеми, які порушено: кохання на відстані; кохання, як нав’язливої ідеї.

Головний герой: вони навчаються разом. Джейкоб – з часом стає перспективним дизайнером. Він живе у США. Анна приїхала з Англії, тож, коли їй доведеться повернутися додому, саме там у неї буде змога влаштувати кар’єру та сімейне життя. Головні герої не проти в певний момент побудувати щастя з іншими партнерами, проте палке бажання побороти заборони та бути разом попри відстань – те, що мотивує їх знову та знову повертатися до стосунків.

Діалоги: між головними героями – типові мелодраматичні, романтичні та спокусливі. Коли ж мова йде про батьків або про інших людей, то діалоги стають більш буденними.

Особливості операторської роботи: відзнято у похмурих відтінках, тож, не дивлячись на те, що це мелодрама, вона викликає тривожні відчуття. Деякі кадри виконані у жовтих відтінках, а цей колір символізує безумство, тож це можна розцінити як натяк на те, що кохання героїв – шалене та нагадує нав’язливу ідею.

Акценти фільму: пара пережила розлуку, нові стосунки, кар’єрний зріст, але заборона на в’їзд до США стала своєрідною нав’язливою ідеєю для Джейкоба та Анни. Вони боролися за те, щоб бути поруч, проте, коли нарешті це стане можливим, глядачеві буде важко побачити ту саму пристрасть та шалене щастя в очах героїв. Здаватиметься, ніби вони вже не так сильно й хочуть бути разом. Але треба, адже вони стільки всього пройшли заради цього.

Гран-прі журі 2017 року

У цьому світі я більше не відчуваю себе як вдома

I Don't Feel at Home in This World Anymore

режисер: Мейкон Блер
країна: США
жанр: чорна комедія, трилер
тривалість: 96 хв.

Сюжет: Історія про сумні реалії життя, в яких люди дедалі більше стають байдужими до проблем один одного. Все це яскраво показано на прикладі Рут. Їй не щастить: спочатку померла жінка, за якою вона доглядала у лікарні; потім виявилось, що її пограбували, проте поліція та все навкруги майже кричить про те, що в кожного купа своїх справ, а ноутбук Рут та срібний посуд її бабусі – справа другорядна. Несправедливість настільки обурює жінку, що вона знаходить допомогу в обличчі дивакуватого хлопця на ім’я Тоні. Разом вони починають своє розслідування.

Проблеми, які порушено: самотності, байдужості, безкарності, а також проблема маленької людини у великому світі.

Головні герої: Рут – самотня жінка середнього віку, одиначка, після роботи медсестрою-доглядальницею у лікарні, вона приходить додому та коротає вечори за читанням улюблених романів. Рут нічому не радіє, її життя наче втратило сенс, стимул та мету. Попри те, що Рут всіма силами прагне виглядати сміливою та рішучою, все ж подеколи досить яскраво видно її страхи та сумніви. Тоні – молодий нервовий та дивакуватий хлопець із не менш дивними захопленнями: хеві-метал, старомодні зачіски, нунчаки та сюрикени (японська метальна збоя – ред.). Він легко переймається настроєм Рут та готовий рвати все навкруги, аби домогтися справедливості. Обоє не хочуть приймати світ таким, яким він став. Обоє приховують це за зовнішнім спокоєм, але лише до певної миті.

Діалоги: це на 100% діалогова стрічка, а може й навіть монологова. Персонажі мають свої хвилини щастя, коли вони висловлюють все, що в них накипіло. Це роблять не лише головні герої, але й такі другорядні персонажі, як, наприклад, поліцейський детектив або ж злодії. Сама ж Рут досить часто проголошує промови, які можна було б назвати «криком народу», адже її турбують всі ті життєві проблеми та несправедливості, які наявні у житті багатьох.

Особливості операторської роботи: це яскравий та атмосферний фільм, візуальна складова якого ніби суперечить похмурому сюжету. Проте це і є своєрідною фішкою стрічки, адже яскраві кольори допомагають показати надію на краще, те що попереду – біла смуга. Наявні швидкі переходи кадрів та гра зі світлом, зокрема у фінальній появі Тоні.

Акценти фільму: це стрічка про сучасне суспільство, в якому байдужість та непорядність людей стала нормою поведінки. Це дратує тих, хто все ж прагне справедливості та спокою. Хіба ж не нормально хотіти, щоб на твій двір не накладала «купку» сусідська собака? Або щоб полісмени шукали твої викрадені речі? Героїня фільму втрачає відчуття захищеності, як фізичної, так і психологічної, тож їй конче необхідно брати все до своїх рук та діяти. Про це говорить і назва стрічки.

Гран-прі журі 2018 року

The Miseducation of Cameron Post

режисер: Дезіре Акхаван
країна: США, Велика Британія
жанр: драма
тривалість: 90 хв.

Сюжет: дівчина на ім’я Кемерон збирається на шкільний бал разом із подругою та хлопцями. Зовсім скоро стає зрозумілим, що хлопці – лише прикриття, адже насправді подружки закохані одна в одну. Коли це стає відомо опікунам Кемерон, її відправляють на репаративну терапію (сукупність методик, спрямованих  на корекцію сексуальної орієнтації – ред.) до спеціалізованого центру «Божої обітниці», де їй необхідно навчатися та працювати над тим, щоб їй почали подобатися хлопці, а не дівчата.

Проблеми, які порушено:
дискримінації за сексуальними вподобаннями, самотності, неприйняття.

Головні герої: Кемерон – дівчина-підліток, яка виховувалась глибоко релігійними опікунами. Вона залякана та мовчазна, але лише у присутності дорослих, часто на її обличчі можна прочитати, що вона взагалі не розуміє що відбувається навколо, адже їй просто хотілося дорослішати, кохати та бути звичайним підлітком. Серед своїх однолітків вона почуває себе досить комфортно, навіть знаходить справжніх друзів, які, зрештою, відкривають їй очі на те, чого вона насправді хоче від життя.

Діалоги: оскільки у фільмі наявні елементи терапії, діалоги націлені саме на те, аби розкривати «пацієнтів» виправного центру. Нехай скромно та повільно, проте глядач дізнається історії підлітків, а також про те, як на все це дивиться глибоко віруюча управителька.

Особливості операторської роботи:  у стрічці велика кількість крупних планів, аби показати емоції та переживання підлітків, які знаходяться у виправному центрі.

Акценти фільму: попри те, що на перший погляд може здатися, що це стрічка про одностатеве кохання, якому буде присвячено весь хронометраж, це не так. Опинившись у виправному центрі, Кемерон поступово приймає ці бесіди, відповідає на запитання, які отримує, розмірковує та глибоко аналізує все, що відбувається. Зрештою, звісно, вся ця терапія жодним чином не вплинула на її вподобання, проте вона знаходить для себе дещо важливіше – справжніх друзів та відчуття свободи, коли разом із ними тікає з центру. Дихати на повні груди – ось чого заслуговує кожна людина.

Рецепт фестивального кіно. Санденс

  • Проблемна любовна тематика (ЛГБТ, кохання на відстані, зрада тощо);
  • Акцент на монологах, а не на діалогах;
  • Герої, в житті яких є гостра проблема, яка їх знесилює, але й водночас мотивує (боротьба із соціальною несправедливістю, бідність, зрада, відстань);
  • Різножанровість;
  • Проблема самотності;
  • Елемент постійної напруги протягом розвитку сюжету;
  • Частіше похмурі відтінки корекції кольорів, аніж яскраві, що також підсилює ефект серйозних проблем, які порушено у сюжетах.

«Санденс» – фестиваль, який вміє відкривати нові обличчя. У США це дійсно квиток до популярності, наприклад, саме завдяки фільму «Зимова кістка», прем’єра якого відбулася на фестивалі, Дженніфер Лоуренс помітити критики та режисери. Що вже говорити про братів Коен, які розпочали свою творчість із фільму «Просто кров», а згодом створили ще багато пізнаваних та культових стрічок.

На відміну від європейських кінофестивалів, у яких чіткіше видно «інгредієнти» успішних стрічок, на «Санденсі» переможець може бути зовсім неочікуваним. Як правило, Гран-прі журі отримують дуже різні за змістом та проблематикою фільми. Це може бути чорна комедія або ж неонуарний трилер, найголовніше – сильна історія людини, яка здатна зіткнутися з проблемами та кинути їм виклик.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: