Відеосалон 1971: від «Механічного апельсина» до «Декамерону»

Найкращі стрічки 1971 року

1971-й почався з моторошної тисняви ​​на футбольному стадіоні «Айброкс Парк» у Глазго, в результаті якої загинули 66 осіб, а завершився обранням Курта Вальдхайма новим генеральним секретарем ООН. У той самий час такі куратори сучасного мистецтва як Рене Блок і Кінастан Макшайн в рамках своїх виставкових проектів починають радикально міняти уявлення про саму суть кураторського підходу до проектів. Кінематограф, само собою, не відстає, і в 1971 році вийшло декілька фільмів, які відчутно збагатили мову кіно в цілому.

Daughters of Darkness

режисер: Гаррі Кюмель
жанр: еротичний трилер
у головних ролях: Дельфін Сейріг, Андреа Рау, Деніелл Уїме

Доньки темряви

Вишукана психоеротична кінофантазія бельгійського режисера Гаррі Кюмеля в медитативній, практично повністю позбавленій дії формі переказує на сучасний лад історію кривавої графині Баторі. Глядача не повинно бентежити те, що фільм періодично використовує прийоми стилю кемп* та експлуатації жіночої сексуальності. Вони лише посилюють сюрреалістичність того, що відбувається на екрані. Причому вже у 21 сторіччі фільм Кюмеля стали трактувати, як маніфест фемінізму, в першу чергу через присутність у стрічці сильних (тих які не бояться бути лідерами) жінок, на тлі бляклих чоловічих персонажів стрічки. Картина Кюмеля цікава ще й участю в головній ролі однієї з муз французької Нової хвилі Дельфін Сейріг, яка самовіддано виконує роль графині Баторі, і своєю акторською експресією мимоволі веде на другий план партнерів по фільму Джона Карлена і Даніель Уїме.
  • Кемп – це сукупність у культурі постмодерна ряду стильових та естетичних особливостей, які включають до себе виняткову вульгарність, надмірну театральність, гротеск, доведений до стану абсурду. Американська критикесса та культуролог С’юзан Зонтаг у своїх «Нотатках про кемп» сформулювала усі риси, за якими можна розпізнати кемп та мати можливість відрізнити його від кітчу.

A Clockwork Orange

режисер: Стенлі Кубрик
жанр: рама
у головних ролях: Малкольм Макдавелл, Патрик Мегі, Воррен Кларк

Механічний апельсин

Видатна антиутопія, поставлена ​​Стенлі Кубриком за однойменним романом Ентоні Берджесса, і зараз вражає своєю революційною візуальною мовою. При цьому ідейно цей трансгресивний фільм про природу «старого доброго ультранасилля» і його привабливу сутність не можна назвати застарілим. Скоріше навпаки, картина здається ще більш актуальною, особливо це стосується країн Східної Європи. У свою чергу арт-критик Роберт Хьюз так охарактеризував його: «Жоден фільм за останнє десятиліття (а можливо, за всю історію кінематографа) не містить таких вишуканих і лякаючих пророцтв про майбутню роль культурних об’єктів – живопису, архітектури, скульптури, музики – в нашому суспільстві».

Johnny Got His Gun

режисер: Далтон Трамбо
жанр: антивоєнна драма
у головних ролях: Каті Філдс, Тімоті Боттомс, Дональд Сазерленд
фестивальна історія:
  • Премія «Золотий глобус» найкращому новому актору
  • Премія Гільдії сценаристів США в номінації «Найкраща адаптована драма»

Джонні взяв рушницю

Антивоєнна драма, яку поставив за власним романом опальний американський сценарист Далтон Трамбо. Написаний напередодні Другої світової війни, вже в сімдесятих роках минулого століття, на тлі В’єтнамської компанії, роман став ще більш політичним, ніж був у рік своєї публікації. У свою чергу в США картина не здобула великої кількості нагород та визнання. Хоча вже через роки режисерський дебют Трамбо, що відрізнявся оригінальним підходом до наративної структури стрічки, придбав культовий статус. У 2008 році роман був знову екранізований, однак картина Роуена Джозефа значно програвала в художньому плані стрічці Трамбо, в якій до того ж актор Тімоті Боттомс зіграв найкращу свою роль.

Harold and Maude

режисер: Гел Ешбі
жанр: чорна комедія
у головних ролях: Бад Корт, Рут Гордон, Вівіан Піклз
фестивальна історія:
  • Премія «Золотий глобус» за найкращу жіночу роль у комедійному фільмі
  • Премія «Золотий глобус» за найкращу чоловічу роль у комедійному фільмі
  • Премія BAFTA за найкращий дебют у головній ролі

Гарольд і Мод

Другий повнометражний фільм одного з лідерів Нового Голлівуду Хела Ешбі «Гарольд і Мод» знятий за однойменною п’єсою драматурга Коліна Хіггінса. Ця місцями в’їдлива, але здебільшого щира у своїй авторській безпосередності комедія зачіпає в досить провокативній формі такі затерті теми, як людська самотність і пошук сенсу життя. До того ж, не апелюючи надто філософськими категоріями. Ешбі розмірковує про втрачене покоління, яке все ніяк не може визначитися зі своїми життєвими пріоритетами. І тим яскравіше цей пошук пріоритетів і авторитетів сприймається в контексті дивної не те дружби, не те кохання між Гарольдом і Мод, які не бояться виглядати в очах оточуючих абсолютно чужорідними.

The French Connection

режисер: Вільям Фрідкін
жанр: кримінальна драма
у головних ролях: Джин Гекмен, Рой Шайдер, Фернандо Рей
фестивальна історія:
  • «Оскар» за найкращий фільм, найкращу чоловічу роль, режисерську роботу, адаптований сценарій та монтаж
  • «Золотий глобус» за найкращий драматичний фільм та найкращу чоловічу роль у драматичному фільмі
  • Премія BAFTA за найкращу чоловічу роль
  • Премія Гільдії режисерів США в номінації «Видатна режисура кінофільму»

Французький зв’язковий

Фаворит премії Оскар 1971 року, поліцейський трилер «Французький зв’язковий» Вільяма Фридкина є однією з етапних картин Нового Голлівуду. Похмурий і жорсткий, фільм Фридкина практично повністю позбавлений звичного голлівудського лиску. Реалістичність, яка близька до документальної, миттєво виділила фільм серед інших кримінальних драм і трилерів того періоду, прославивши режисера, який для зйомок у фільмі запросив не тільки досвідчених Джина Хекмена і Фернандо Рея, але й акторів-непрофесіоналів. Сам же Фридкин постійно вдавався під час зйомок до безлічі хитрощів, бо бюджет стрічки складав всього лише $ 1.8 мільйонів (при цьому картина окупилася в світовому прокаті повністю, зібравши понад 51 мільйон). Серед таких режисерських хитрощів можна навести приклад зйомки у Нью-Йоркському метро лише з дозволу незначного робітника метрополітену, якій після закінчення зйомок втратив роботу, хоча і отримав від Фрідкина нагороду у 80000 доларів. Але саме завдяки цьому глядач отримав одну із найнапруженіших сцен у стрічці.

Straw Dogs

режисер: Сем Пекінпах
жанр: кримінальна драма
у головних ролях: Сьюзан Джордж, Дастін Гоффман, Пітер Вон

Солом’яні пси

«Солом’яні пси» Сема Пекінпа по суті поставили золотий стандарт всім наступним фільмам про насильство і помсту: від «Порятунку» Джона Бурмена до суто експлуатаційного «Дня жінки» Мейра Заркі, і аж до такого постсучасного зразка жанру, як «Помста» Коралі Фаржо. Виконавець головної ролі Дастін Хоффман так пояснив суть свого героя: «У «Солом’яних псах» мене привернув образ хлопця, якого жахає жорстокість епохи, він біжить від неї, але не здатний знищити жорстокість у собі. Я думаю, він схожий на мене: де мова йде про фізичну силу, то я боягуз. Не люблю лізти в бійку, але завжди опиняюся в перших рядах тих, що билися». Напружений і жорстокий, цей фільм ілюструє, як часом легко відбувається відмова від гуманізму, якщо навколо немає ні натяку на справедливість. Втім, і про руйнівну силу насильства Сем Пекінпа теж вичерпним чином висловлюється в «Солом’яних псах».

Morte a Venezia

режисер: Лукіно Вісконті
жанр: драма
у головних ролях: Бйорн Андресе, Дірк Богард, Сільвана Мангано

Смерть у Венеції

Екранізація роману Томаса Манна майстром італійського неореалізму Лукіно Вісконті тонко, на рівні емоцій і внутрішніх душевних переживань головних героїв картини (композитора Густава і його коханого Тадзіо) говорить із глядачем про любов і смерть. Про красу першої та неминучість другої. Дірк Богард, який зіграв одну з найбільш значних ролей в своїй кар’єрі, описував в мемуарах перший перегляд готової змонтованої картини так: «Сьогодні я не можу описати всі почуття, що опанували мною, коли згас екран. Одне пам’ятаю: я мовчав, як риба. У фільму був заряд такої сили, що мене зачаровувало настільки, що моя власна участь у ньому здавалося фактом нікчемним. Слава богу, я не викликав у себе роздратування. Сказати мені було нічого».

Walkabout

режисер: Ніколас Роуг
жанр: пригодницька драма
у головних ролях: Єнні Агуттер, Девід Гульпіліль, Люк Роуг

Обхід

Саме з цієї пригодницької драми Ніколаса Роуга почалася австралійська нова хвиля в кінематографі. Історія кинутих в пустелі брата і сестри подається Роугом у яскравій візуальній манері, а сюжет максимально далекий від будь-яких жанрових кліше. Розпочавшись як жорсткий психологічний трилер, в другому і третьому актах картина набуває рис соціально-антропологічного дослідження австралійського національного характеру. До того ж, анітрохи не втрачаючи своєї динамічності і сюжетної химерності. «Обхід» також легко трактується і як такий собі кінороман з дорослішання головних героїв. Тим паче, що розставання з дитинством завжди відбувається болісно.

Como Era Gostoso o Meu Francês

режисер: Нельсон Перейра душ Сантуш
жанр: чорна комедія
у головних ролях: Ардуіно Коласанті, Ана Марія Магалхес, Едуардо Імбассахи Філхо

Який смачний був мій француз

Історична чорна комедія бразильського режисера душ Сантуша, сюжет якої заснований на спогадах мандрівників і дослідників Ганса Штадена, Андре Теве і Жана де Лері, брала участь у конкурсній програмі 21-го Берлінського кінофестивалю. Картина, що вийшла на світанку жанру фільмів жахів про канібалів (рік потому фільм «Людина з глибокої річки» італійця Умберто Ленці відкриє жанрову скриньку Пандори), в першу чергу є іронічним коментарем до різниці цивілізацій і про досвід цілеспрямованого винищення колонізаторами споконвічних мешканців тих чи інших земель.

Il Decameron

режисер: П’єр Паоло Пазоліні
жанр: еротична драма
у головних ролях: П’єр Паоло Пазоліні, Нінетто Даволі, Франко Чітті

Декамерон

Перша частина «Трилогії життя» П’єра Паоло Пазоліні, в якій італійський режисер звернувся до еротичних новел Джованні Бокаччо. Неймовірно чуттєвий і красивий фільм про пізнання любові на тлі подальших частин трилогії – «Кентерберійські оповідання» і «Квітка тисячі й однієї ночі» – виглядає найбільш м’якою картиною. Горезвісний авторський натуралізм тут мінімізовано й естетизовано відповідно до епохи, яка описується Бокаччо. Попри те, що структура картини складається з семи новел, фільм не виглядає рваним. Ба більше, загальна цілісність оповідання не перетворює картину в набір непристойних анекдотів.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

Залиште коментар

0 0 голос
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

інші матеріали

Як екранізувати
Юрій Самусенко

Книга краще: «Пляж»

Британські шаблони Денні Бойла проти метафори війни Алекса Ґарленда

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: