Спокуса «Євою»

Як екранізація кітчевого роману перетворилася на кітч

Екранізувати Джеймса Хедлі Чейза в різні роки з перемінним успіхом намагалися і Роберт Олдріч ( «Банда Гріссома»), і Патріс Шеро ( «Плоть орхідеї»), і Жюльєн Дювів’є ( «Мороз по шкірі»), і Фолькер Шлендорф («Пальметто»), і Джозеф Лоузі («Єва»). Для Лоузі фільм «Єва» 1962 року не став знаковою картиною в його фільмографії. Можливо тому, що сам роман одного з найбільш плідних авторів pulp fiction XX століття був витканий із безлічі детективних кліше, подолати які Лоузі не особливо прагнув. Через 40 із гаком років французький режисер Бенуа Жако зняв власну версію роману Чейза «Єва». Екранізацію, цьогоріч представлену на Берлінському кінофестивалі, можна без зайвого сумніву назвати абсолютно незначною як в кар’єрі самого постановника, так і акторів, у ній залучених.

Жако в першу чергу зосередився на створенні глянцевої, візуально холодної та вихолощеної картинки, яка зовсім не пасує до напруженого сюжету (навіть якби він був у фільмі, бо насправді його зовсім нема). Незважаючи на всі режисерські старання створити саспенс (у першу чергу за рахунок саундтреку), важко приховати його повну відсутність. При цьому «Єва» не перетворюється (на жаль) на дикий розгнузданий кітч у дусі Браяна де Пальма, оскільки у фільмі відсутня як така чітка жанрова опора. Помітно, що Жако намагався прочитати книгу Чейза по-своєму, уникнути повторів за Джозефом Лоузі і зняти з чистого аркуша історію про спокусу і злочин. Однак відсутність будь-якої пристрасті не вдається приховати – і фільм грузне в порожніх діалогах і надто затягнутих сценах.

Вся еротика у стрічці обмежується сценами, знятими в дусі малобюджетних еротичних трилерів дев’яностих. Відтак на місці Ізабель Юппер і Гаспара Ульєля легко уявити Шеннон Твід або Лу Даймонда Філіпса – до такої міри невиразними і абсолютно архетипічними вийшли дві дійові особи картини, які в ідеалі повинні були бути двигунами сюжету. Безперечно, у відносинах між Євою і Бертраном мається на увазі агресивна хімія, проте горезвісну іскру аж ніяк не випалює ні Юппер, ні Ульель. Їхні ролі відіграно технічно: ескізи персонажів, звичайно, створені, але в них не набагато більше життя, ніж у стерильному зображенні – і це ще сильніше підкреслює нехитру фальш стрічки Бенуа Жако.

«Єва» має вигляд архаїчного фільму, що запізнився принаймні років на двадцять, бо це навіть не неонуар – скоріш псевдонуар, місцями навіть самопародія. Безумовно, в основі сценарію картини лежить роман, передбачуваність сюжету якого зашкалює. Але навіть сяючі кліше можна зшити нитками виразного і, що важливіше, цікавого авторського висловлювання, однак «Єва» Жако лише безупинно промовляє банальні істини. Вся серйозність інтонації і вага оповідання врешті-решт обертаються проти фільму. Ближче до фіналу він сприймається як не найвдаліша комедія про вдачі дрібних людців, які не здатні ані любити, ані творити, ані навіть жити – таки собі паразити, що звикли будувати своє існування за чужий рахунок.

Eva
2017
режисер: Бенуа Жако
жанр: мелодрама
у головних ролях: Ізабель Юппер, Гаспар Ульєль

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: