«Людина-невидимка»: У ліжку з ворогом

Фантастичний трилер епохи #MeToo про домашнє насилля

Спершу може видатися, що Сесілії Кас в особистому житті дійсно пощастило. Її бойфренд Едріан – мультимільйонер і вчений – справжній тиран, що перетворив життя дівчини на пекло. Сесілія, зібравшися з духом, тікає від Едріана, а згодом отримує новину про те, що він закінчив життя самогубством. Тільки від цього факту не легшає, адже Сесілії починає здаватися, що за нею хтось слідкує, і цей хтось – Едріан.

«Нова етика» дедалі сильніше притискає ревізію не тільки окремих кіножанрів або надбань тих чи інших режисерів із темними місцями в біографії, але й поступово деконструює культових персонажів, що займали вагоме місце в жанровій іконографії. Справою часу була, наприклад, ревізія образу Людини-невидимки, який ще й належав до класичних монстрів студії Universal, зі своїм достатньо експлуатаційним бекграундом. До речі, двадцять років тому спроби ревізії Людини-невидимки можна було спостерігати в однойменному фантастичному трилері Пола Верговена, але той фільм зазнав як фінансового, так і художнього краху – зумовленого насамперед тотальним студійним диктатом на голландського режисера.

Тим часом новий фільм про мандри Людини-невидимки, знятий горор-мейкером Лі Вонелом, римується з картиною Верговена темою аб’юзу, тільки оптика цього разу інакша. І набагато більше спільного в нової «Людини-невидимки» не з кітчевою фантастикою Верговена, а з давнім мелодраматичним трилером Джозефа Рубена «У ліжку з ворогом», що своїм нехитрим змістом повністю занурений у побут і багатостраждальний реалізм. Очевидно, тема домашнього насильства після двадцяти років стала навіть більш актуальною, а рух #MeToo спричинив початок розмови про насилля над жінками в усіх сферах життя. «Жіноче» зі суто приватного стає в кінематографі (не тільки американському) – «загальнолюдським».

Тому фільм Лі Вонела точково потрапив у ціль, перейшовши з категорії експлуатаційної розважальної фантастики в категорію, що актуалізує аб’юз і газлайтинг у рамках винятково мейнстримного студійного жанрового фільму. Репрезентація насильства в картині, проте, не виходить за буї адекватності, режисер лише окреслює проблематику, не дозволяючи собі об’єктивацію головної героїні. Сексуальне насилля у фільмі обережно натякається – не більше. Набагато важливішою виявляється фіксація психологічного насильства, і те, як іншими людьми вкрай негативно сприймається поведінка Сесілії. Їй ніхто не вірить, вона навіть сама неохоче вірить у реальність навколо неї. І в цій щільній тканині насилля й сумнівів до певного моменту перебуває і глядач, якому дають можливість відчути себе в тілі жертви.

«Людина-невидимка» Вонела – це насамперед історія жінки, яка піддається всім видам насильства з боку свого агресивного бойфренда. І фантастичний компонент сюжету насправді тільки посилює цей конфлікт, доводячи ситуації чоловічого насильства до головної героїні до абсолютного рівня. Гіпотетично, прибираємо зі сюжету факт невидимості головного героя – і суть стрічки анітрохи не змінюється: сталкінг залишається сталкінгом, у якій би формі він не був. Ніякої додаткової інтриги та подвійного дна у фільмі, на жаль, немає. Хоча Лі Вонелу мінімальними художніми засобами вдається в перші пів години створити параноїдальну, мозкотравну атмосферу невідомості та дискомфортне почуття загрози, що чатує чи не в кожному куті. Основний інструментарій режисера – саспенс, саспенс і ще раз саспенс, однак одноманітність режисерських прийомів і їхня дещо тривіальність відверто втомлюють уже на другій годині картини.

Символічно, що головну роль у фільмі грає Елізабет Мосс – акторка, яка в багатьох асоціюється насамперед зі серіалом «Розповідь служниці». І весь фільм Лі Вонела – це ще й найсправжніший майстер-клас акторської гри Елізабет Мосс, персонажка якої протягом усього хронометражу переживає найтяжчі психологічні перепади. Загальна скромність кіномови фільму успішно компенсується фізіологічним, надривним виконанням ролі Елізабет Мосс. Власне, Вонелу навіть не варто було займатися зловживанням із нагнітанням постійної напруги в кадрі, оскільки в міміці, в усіх рухах і фразах Елізабет Мосс демонструє жах, що зашкалює й, нарешті, передається глядачам. Щоправда, Сесілія – і єдина по-справжньому прописана з погляду драматургії персонажка «Людини-невидимки». Натомість усі інші персонажі стрічки разом із невидимим, але смертельно небезпечним Едріаном зведені не до карикатурності, проте переконливості їм не вистачає категорично. Зрештою, їхню невидимість також можна вважати режисерським рішенням, адже в конфлікті між ґвалтівником і жертвою завжди можуть бути тільки двоє.

The Invisible Man
2020
режисер: Лі Воннелл
жанр: горор
у головних ролях: Елізабет Мосс, Олівер Джексон‑К, Елдіс Годж

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: