Через вигорання «До зірок» Джеймса Грея

Бред Пітт згорає в атмосфері

Рой МакБрайд працює астронавтом мало не все своє свідоме життя. Він завжди про це мріяв. Тим паче, його тато Кліффорд МакБрайд став першим, хто зумів долетіти до Юпітера та Сатурна. Після нещасного випадку під час виконання місії Роя викликає начальство та розповідає про причину катастрофи на об’єкті. На Нептуні 11 днів тому відбулися великі сплески енергії, що викликають техногенні лиха по всій Землі. Батько Роя зумів долетіти до Нептуна, але втратив зв’язок з компанією SPACECOM (NASA, ми знаємо, це ти, тож не ховайся). Тому син має сконтактуватися з татом та повернути його додому. Персонажу Бреда Пітта доведеться пройти буквально крізь зорі, щоб взяти Кліффорда за руку та змусити того полетіти на Землю.

Для режисера  Джеймса Грея це також перший політ у космос. Раніше фільмуючи не такі масштабні драми, він міг впоратися із зірковим складом, однак завжди створював далеко не популярне, хоча якісне кіно. Що ж привело його до зірок? Ймовірно, метафори у жанрі драми стали вельми мізерними, а самотність персонажів все важче передати з інтер’єрами голих стін та без меблів. Тож вовк-одинак Рой може просуватися у своїй аскетичності лише до верхніх шарів атмосфери. Власне, він це і робить. Апелюючи до глядача закадровим голосом, він поступово прояснює свою мотивацію, іноді виправдовується, а часом хоче пояснити самому собі власні вчинки. Тож доведеться змиритися, що «До зірок» – кіно з інтонаціями розжовування мотивів. І якщо цього недостатньо, Грей ще й режисує сцени, де надзвичайно секретний (Top Secret) SPASECOM протягує руку у темні коридори своїх інститутів. 

Відкинувши ці метафори, кіно цілить просто в лоба, розважаючи аудиторію подеколи дивними атракціонами. За дві години поневірянь на Роя нападають космічні пірати (sic!) на Місяці (яскрава перестрілка на супутнику Землі вартує кожної копійки за квиток), мавпи (оминайте, ненависники боді-горору) та найстрашніший з усіх монстрів – самотність. Це відчуття передалося йому неначе з молоком матері. Протагоніст дистанціюється від своїх дружини та співробітників, намагаючись зосередитися на виконанні завдань. Тож не дивно, як при проходженні тестів на психологічну рівновагу йому вдається зберігати спокій та пульс у 80 ударів на секунду. Режисер часом зловживає цим аскетизмом. Взявши космос за головну метафору, Джеймс Грей скоріше вкотре покаже похнюпленого Бреда Пітта, ніж нескінченний потік космічних об’єктів.

Тому і хочеться порівнювати «До зірок» з усіма фільмами про Weltschmerz у космосі. Від «Гравітації» тут порівняння смертного з вічним, від «Інтерстеллара» – родинні відносини, а від «Марсіянина» – клейка стрічка. Окей, щодо останнього порівняння варто пояснити: цей фільм увійде в плеяду тих, які називатимуть нереалістичними, попри відмінну роботу звуку та картинки. Часом здається, Джеймс Грей настільки захопився відтворенням стосунків батька та сина, що забув про бодай краплину автентичності подій. І весь цей картковий будинок руйнується в одне клацання пальцями. На поверхні ж видно, як це кіно ілюструє проблему вигорання матеріалом. На першому рівні персонажі вже не можуть нормально функціонувати в соціумі, бо запрацювалися на своїх роботах. На другому – режисер та продюсери довго зберігали фільм у шафці, не знаходячи правильного шляху, щоб представити його глядачам. Прем’єра трапилася в основному конкурсі Венеційського кінофестивалю і такий рішучий та сміливий крок міг би спровокувати хороший результат. Але великого захоплення після перегляду немає. 

Тогорічна «Перша людина» Дамієна Шазеля була приблизно на цю ж тему ізольованості. Втім, лауреат «Оскара» дуже детально та скрупульозно відтворював саме політ, а вже потім нашарував на нього емоції Ніла Армстронга. Тож і кіно вийшло технічно досконалим і нетривіальним. Вторинність «До зірок» з’являється вже на перших 30 хвилинах, коли ізольованість Роя диктується самим протагоністом, а його функції та місію сухо й беземоційно проговорює решта персонажів. Під час постійних нападів стресу Рой знову і знову проходить тест на психологічну стабільність і щоразу успішно. Навряд чи це можна сказати про глядача цього фільму, який або помітить у ньому всі стрічки про космос разом взяті, або побачить у космічному самураї Рої щось життєве та знайоме.

Ad Astra
2019
режисер: Джеймс Грей
жанр: фантастична драма
у головних ролях: Бред Пітт, Рут Негга, Томмі Лі Джонс

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: