За перший вікенд кінопрокату у США касові збори «Першої людини» не можна назвати космічними – 16 мільйонів при бюджеті 59 мільйонів доларів. Здається, що «Оскар» у режисера та Раян Гослінг у фільмі вже не грають такої потужної ролі, як раніше. Знімаючи байопіки, завжди ризикуєш не сподобатися аудиторії, адже варто досконально вивчити матеріал, аби тебе не звинуватили у нестачі автентичності. Можна і отримати прочухана від снобів, які вважають, що ти знімаєш кіно лише для «Оскара». Демієна Шазелла теж не оминула ця участь. Після показів на Венеційському кінофестивалі його заклеймили за відсутність сцени зі встановленням американського прапору на Місяці. Хоча варто-таки звернути увагу: прапор у фільмі є (і не лише на Місяці). Шазелл справді намагався догодити всім, ступивши на стежку фільмування crowd-pleasers*. І цього разу наблизився максимально близько не лише до Місяця, але й до формули створення фільму, який припаде до смаку прихильникам мелодрами і астронавтики (останні, на жаль, у меншості).
- crowd-pleasers – фільми, які подобаються великій частині аудиторії
На територію космічної мелодрами свого часу ступав Крістофер Нолан з «Інтерстеларом». Втім, «Перша людина» не має такого фантастичного контексту. Це все ще біографія Ніла Армстронга і тільки Ніла Армстронга, тому марно сподіватися на масштабне полотно про життя та смерть астронавта. Шазелл сконцентрував увагу на періоді шістдесятих, коли Армстронг готувався до польоту та власне здійснив його. Однак, це був би не Демієн Шазелл, якби цей політ не вартував головному герою надзвичайних емоційних зусиль (і фізичних теж). У стрічках цього режисера вже розбивали руки в кров заради музики і відмовлялися від стосунків задля мрії, тому і першій людині на Місяці довелося пережити найстрашніше у житті – смерть доньки, а потім ще й близьких друзів, які не пройшли випробування.
«Перша людина» – це стрічка не про першого астронавта на супутнику Землі, а про батька, який не знаходив часу для своєї родини. Режисер поділяє фільм на дві частини, де Раян Гослінг проводить тренування для польоту і повертається до дружини з дітьми спустошений після невдалих спроб здійснити той самий політ. Кожне випробування Шазелл робить справді захоплюючим: від першої сцени зльоту в стратосферу до самого висадження на Місяць. Ці епізоди вкрай напружені і зі страшним наркотичним ефектом, адже мають приголомшливий і водночас до біса страшний досвід, який провокує випробуваного знову і знову повертатися до експериментів. Ніл Армстронг у версії Шазелла саме такий – позбавлений будь-якої іронії чи гумору перфекціоніст, який двічі залізе у центрифугу, щоб довести свою перевагу.
З іншого боку його шлюб показують не таким напруженим випробуванням, і тому глядачу завжди хочеться повернутися з персонажем Гослінга назад у космос. Це особливо підкреслюється у крупних планах, якими переповнена стрічка. У нещодавньому «Народженні зірки» Бредлі Купер намагався виокремити історію двох людей із решти світу за допомогою «крупняків», але Шазеллю це вдається краще. Його крупний план настільки потужний, що плівка віддає зернистістю в епізодах перевантаження організму як в космосі, так і на Землі. Ось сльоза Раяна Гослінга так близько, що немов падає тобі на обличчя, ось морозний погляд Клер Фой ще більше занурює аудиторію в особисту трагедію родини. Та де по-справжньому грають крупні плани, то це у сценах польотів. Чорт забирай, місія «Джеміні-8» у залі IMAX має вигляд найбільш напруженого кіноатракціону року.
Після «Ла Ла Ленду» та «Одержимості» хочеться, щоб новий фільм Демієна Шазелла розбив серце і водночас його полікував. Його стрічки – це ризикований урок мудрості, на який рідко зважуються фільммейкери його віку. Таким ідеям зазвичай не дають великих бюджетів, тому трохи прикро, що режисер взявся зняти кіно не по своєму сценарію, зберігши за собою чарівну музику Джастіна Гурвіца, яка римується з тишею космосу. Не сумнівайтеся, наприкінці фільму Шазелл знову розіб’є серце важкими спогадами Ніла Армстронга про втрачені можливості на Землі, споглядаючи поверхню Місяця. Однак, посадка у чужий сценарій могла би бути трохи м’якішою.
