Три смаки помсти від Пака Чхан-Ука

Відчужена, детективна, комічна

Насилля для південнокорейського кіно – це вірний друг та постійний супутник, і до цього є декілька передумов. Першою стала військова диктатура, адже Південна Корея перебувала під владою жорстоких диктаторів аж до 1988-го року. Згодом країна обрала демократичного президента, але кіно «нової корейської хвилі» все ще осмислювало жорстокі події минулого. Та кривавий вектор корейського кіно можна пояснити й шаленим успіхом «Олдбоя» – культової стрічки Пак Чхан-Ука.

Улюбленець Канн та особисто Квентіна Тарантіно, Пак Чхан-Ук використовує насилля для осмислення дійсності й людської природи. Дослідники творчості виводять у ній так звану «трилогію помсти» – в цих трьох фільмах режисер використовує у своїх пошуках саме мотив реваншу. Moviegram детальніше розбирає кожну з частин трилогії – та намагається розрізнити в них три смаки помсти.

Тарас Співак:

Співчуття пану Помста

2002, Sympathy For Mr. Vengeance

На мій погляд, з усіх стрічок саме перша частина зображає помсту найбезглуздішою та найжорстокішою. В «Олдбої» О Де Су має цілком конкретний, особистий мотив помсти – якісь поганці змусили його 15 років знаходитися в нелюдському ув’язненні. Подібна ситуація відбувається і з головною героїнею «Співчуття пані Помста» – вона втратила свободу на 13 років. Погодьтеся, неважко здогадатися, до чого тут помста.

Та в першій частині акт помсти є дещо прихованим. Пак Чхан-Ук розповідає історію Рю, який вимушений шукати гроші на порятунок важкохворої сестри. Разом із дівчиною вони викрадають дочку заможного бізнесмена й вимагають у нього викуп. Розгніваний батько намагається з-під землі дістати викрадачів, поки ті призвичаюються до дівчинки (привіт, Вожде Червоношкірих!). Здається, помсту знайдено – і зрештою ненависть ошуканого батька таки знаходить свій ультракривавий вихід. Та насилля у Пак Чхан-Ука завжди має підґрунтя та відправну точку й не з’являється без першопричини. Режисер вбачає агресію в самій людській природі і спостерігає, як вона зростає, виливаючись у помсту. Тож викрадення маленької дівчинки у Пак вже є актом помсти за соціальну нерівність та системну несправедливість, на яку він непрозоро показує пальцем вже з перших кадрів.

Рю, хлопець із робітничого району, мститься не стільки людині, скільки капіталізму – і бізнесмен для нього має клас, але не має обличчя. Недарма дівчиною головного героя виявляється ультраліва активістка. Саме через неї стрічка поступово перетворюється на двогодинну симфонію помсти, що постає неконтрольованою та найбажанішою річчю в житті кожного з героїв. Пак Чхан-Ук наділяє помсту божественністю – вона завжди з’являється відусюди й нізвідки, а, завершуючись, залишає в героїв відчуття нестерпної пустки. Приготуйтеся, що по перегляді ви й самі відчуєте на собі гнітучу тишу помсти.

Юрій Самусенко:

Олдбой

2003, Oldeuboi

Другий фільм у формальній трилогії Пака Чхан-Ука вельми відрізняється від решти візуальним стилем. Пак дійсно намагався зробити його особливим і не полінувався випробовувати себе та колег на знімальному майданчику: актор Чхве Мін Сік схуд на десять кілограмів, а фінальну частину стрічки взагалі знімали у Новій Зеландії. Однак кожне випробування зробило цей шедевр справді значущим і вимогливим для глядача. Якщо ви пропустили це кіно, то варто нагадати сюжет: О Де Су замкнений у кімнаті-в’язниці на 15 років. Він не знає причини, але із сильною мотивацією помсти О Де Су несвідомо врешті знаходить вихід із ситуації. Та є ще одна проблема: він закохується у дівчину, що стане його найбільш фатальним вибором у житті.

Після показу у Каннах Квентін Тарантіно наспівав таких дифірамбів Пак Чхан-Уку, що з американським римейком не забарилися. Спочатку Вілл Сміт зі Стівеном Спілбергом приглядувалися до нової екранізації. Зрештою, дісталися до неї Джош Бролін та Спайк Лі. Та їм не вдалося придивитися до деталей так, як це зробив корейський режисер. Скажімо, фінальний твіст з гіпнозом, повністю проігнорований Спайком Лі, змушує всерйоз замислитися над достовірністю та мотивами персонажів. А ось у Пак Чхан-Ука нема навіть сцен, які не несуть для сюжету важливої інформації. Наприклад, режисер часто використовує символи, які ледве помітні непідготовленому глядачу. Сестра Лі У Чжина незадовго до свого самогубства читає книгу Сільвії Плат, яка теж вчинила самогубство. З таких крихітних пазлів і складається кіно, тому насолоджуватися ними можна під час кількох переглядів.

Крім вже згаданої теми помсти, режисер не цурається поговорити і про консюмеризм (сцена з телевізором), і про внутрішню та зовнішню трансформацію особистості під впливом інформації. Це таке багатошарове кіно, з кожним шаром якого з’являється новий і не менш важливий. Тому і помста стає по суті інтертекстуальною темою, якій доводиться миритися з гучними сусідами по сходовій клітці. Однак все ж таки помсті не вдається стати візуальною насолодою. Це брудний та болючий інструмент у руках імпульсивної людини, наче той самий молоток головного героя. Хотілося б вірити, що після таких шалених та подекуди моторошних сцен можна полікуватися гіпнозом.

Оксана Грушанська:

Співчуття пані Помста

2005, Lady Vengeance

Спроба прославитися добрими справами – річ сумнівна. Але якщо вирішити вдатися до цього у в’язниці, у яку потрапили за злочин, який не вчиняли – це призводить до такого накопичення абсурдності, яка вже цілком тягне на пристойний сюжет. Більш ніж пристойний, якщо подивитися на список нагород фільму «Співчуття пані Помсті» – заключній частині трилогії, присвяченій ідеї помсті. Тут і «Малий Золотий Лев», і «Золота канерейка»

Лю Гім Джа – добра й прекрасна. Вона допомагає всім у в’язниці: підказує повії шлях до спасіння її душі, жертвує нирку жінці, яка пограбувала банк.

Але все змінюється в день її виходу із в’язниці. Підбори на шпильках, бузкові тіні – Лю Гім Джа збирається втілити у життя свій план помсти, який вигадувала тринадцять років.

І якщо у тому самому «Олдбої» режисер відверто й зі смаком вивертає людину всередину, щоб продемонструвати нутрощі пекла, то у цьому фільмі він демонструє внутрішню порожнечу, фан заради фану, помсту заради прогодування ненажерливого его. Саме его, втім, така вечеря, чи то пак (Чхан-Ук-Пак) десерт – не особливо тішить.

До того ж стрічка грішить затягнутістю – і десь на середині хочеться поспівчувати самому собі, а не іншій пані.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: