Синдром множинної особистості в кіно

Про розлад ідентичності у біографічних та вигаданих історіях в кіно

Велика французька революція вразила не лише державний устрій Франції, але й розуми сучасників. Коли в 1791 році Людовик XVI тікав із Парижу, 21-річна німка із Штутгарта настільки близько до серця переживала революційні події, що в її тілі прокинулась друга особистість – французька. Дівчина щиро вважала себе аристократкою і майстерно володіла благородною французькою вимовою, в той час зовсім не даючи ради рідній німецькій. Лікар Еберхард Гмелин, який її обстежував, міг зафіксувати один із перших випадків прояву феномену множинної особистості.

На хвильку згадаймо про Біллі Міллігана. В тілі чоловіка спокійнесенько пробуджувалися особистості, одна за одною. Зрештою їх нарахували аж 24. Кожна володіла особливими навичками та навіть талантами. Звучить цікаво, проте для лікарів, які роки поклали на вивчення людського мозку, це виглядало трохи бентежно. Множинні особистості – досі неоднозначний феномен у психотерапії. Деякі спеціалісти вірять, що цей розлад ідентичності існує, та вважають, що його слід лікувати; деякі вірять у феномен, проте не рекомендують втручатися у свідомість пацієнта, бо він сам краще за інших зможе собі допомогти, якщо затоваришує з усіма своїми «братами та сестрами»; є й критики, які вважають синдром вигадкою, а пацієнтів – симулянтами та гарними акторами з нав’язливими ідеями.

Якщо ж говорити не про лікарів, то є ще дві групи людей: перша (особливо забобонна) вірить, що це не множинні особистості, а одержимість демонами; друга – що з цього може вийти гарне кіно. Саме вони нас і цікавлять. Почнемо з біографічних історій.

В 1957 році виходить стрічка режисера Наннеллі Джонсона «Три обличчя Єви». Це була екранізація документальної книги лікарів Корбетта Тігпена та Харві Клеклі, які лікували Кріс Коснер Сайзмор. У неї було виявлено більше 20 особистостей.

В 1976 режисер Деніел Петрі створює першу екранізацію історії Ширлі Ардель Мейсон – «Сибіла», у якої було 16 особистостей. В 2007 році виходить друга екранізована версія, режисером якої став Джозеф Сарджент.

В 1990 році «з-під пера» режисера Лемонта Джонсона виходить екранізація біографічної історії Труді Чейс, у якої були множинні особистості.

А от до історії Біллі Міллігана в режисерів руки так і не дійшли, хоча плітки про художню екранізацію біографічної історії не вщухають вже давно. Фанати з нетерпінням чекають, коли Ді Капріо приміряє на себе 24 ролі одночасно. Родзинка цих фільмів – у тому, що в основі лежать реальні історії, тож перегляд допоможе назбирати фактів про феномен та краще зрозуміти особливості його прояву.

Важко знайти більш скандальний та неоднозначний феномен у психотерапії, тож не дивно, що інтерес до нього не вщухає роками. Для акторів це професійний виклик, адже не кожен зможе зіграти в одній стрічці одразу декілька персонажів, особливо, коли їх може виявитися більше двох. Не просто добрий та злий, а ще й геніальний, творчий, маніакальний, маленький та будь-який інший. Для глядачів же це можливість побачити щось лякаюче, проте реальне та захоплююче. Режисери зрозуміли це та почали створювати вже вигадані історії про множинні особистості у своїх персонажів.

Множинні особистості – досі неоднозначний феномен у психотерапії.

У 1992 році вийшов трилер Брайана Де Палми «Виховання Каїна». Історія про лікаря-психолога, який сам страждав на множинний розлад особистості, штучно викликаним його батьком, вченим-психологом. Йому кортіло вивчити феномен множинної особистості, тож він охоче ставив експерименти на своєму синові та на інших дітях – «здорове» хобі.

А от про «Ідентифікацію» Джеймса Менґолда багато говорити не варто, адже цей містичний трилер в класичному дусі «Десяти негренят» Агати Крісті пропонує зібрати під одним дахом групу людей та самостійно зрозуміти (чи хоча б спробувати), хто з них – справжній злочинець. Стрічка вийшла в 2003 році.

Ан’єс Мерле вирішив зробити головною героїнею своєї французької стрічки маленьку дівчинку, тут вже знайшлося місце й версії про одержимість дияволом та різним містичним теоріям. Фільм 2008 року – «Дороті Міллс».

Dr-Jekyll-And-Mr-Hyde

У 2010 році вийшла стрічка Джефрі Сакса «Френкі та Еліс» з Геллі Беррі в головній ролі, якій довелося перевтілюватися в трьох персонажів. Не так багато особистостей, проте все ж не роздвоєння, а множинний розлад. Головній героїні буде несолодко, адже одна з її особистостей – расистка.

2016 рік став справжнім хітом для множинної особистості в кіно, тому що вийшов трилер «Спліт» М. Найта Ш’ямалана з Джеймсом МакЕвоєм у головній ролі. Режисер зосередився саме на акторській грі, щоб якомога правдивіше показати зміни характерів та особистостей в поведінці та голосі головного героя – Кевіна Венделла Крамба. Всього в нього було 24 Alter ego, проте не на всіх було зосереджено увагу. Можливо, їх побачимо у продовженні стрічки – «Скло», яка вийде на початку 2019 року.

Ви вже помітили дещо схоже між усіма цими фільмами? Ні, не лише феномен множинної особистості, а й жанри та головна ідея. Це трилери, які використовують розлад ідентичності з метою показати злочини, маніяків та різні містичні події з історіями, які жахають глядачів. Якщо згадати біографічні факти, то в кожного з людей із множинною особистістю була хоча б одна занадто агресивна, проте, чи справедливо присвячувати стрічку за стрічкою саме такому прояву феномену? Це вже ніколи не буде новаторською фішкою трилерів, тож чому б не спробувати висвітлити історію розладу ідентичності під іншим кутом. Зрештою, безліч талантів – ще одна невід’ємна складова «портретів» людей із множинною особистістю.

Чим зумовлена така цікавість до психічних розладів у кіно? Це дає можливість створити непередбачуваний хід сюжету, який повністю змінить сприйняття глядачів. Ось зараз ви дивилися стрічку, знаходячи своїх підозрюваних та роблячи ставки на наступну жертву, а вже за півтори години все перевертається з ніг на голову, виявляється, що всі головні герої – особистості одного персонажа з психічним розладом, вболівати більше ні за кого, винні усі. Найчастіше такі ходи використовують у трилерах, тож тут слід говорити про цікавість саме режисерів до психічних розладів як способів здивувати. Глядач же перед переглядом може навіть не підозрювати, що це фільм про психічне відхилення. Тож, вмикаючи трилер, слідкуйте за особистостями персонажів особливо пильно – раптом режисер лише майстерно грається з вашою свідомістю?

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: