♥ donate
Пошук
Close this search box.
Пошук
Close this search box.

«Незворотність» як репетиція: неочевидні факти про Гаспара Ное

Пригадуємо, які відомості про режисера не лежать на поверхні

У сім років Ное подивився «2001: Космічна одісея» Стенлі Кубрика і геть пропав. Втім, про його захоплення цим фільмом дізнатися неважко: от Алекс у «Незворотності» сидить прямісінько під постером «Одісеї», а от Мерфі з «Любові» бідкається, що Електра жодного разу не бачила його святині. Але є куди менш очевидні факти про Ное та його робити – до них і звернімося, аби вшанувати несамовитого режисера. Rise and shine, Гаспаре.

Батько Ное – славетний художник

До того ж, аргентинець Луїc Феліпе Ное в своїй царині не менш значущий, аніж його син – у кінематографі. Тато Гаспара мав потужний вплив на маловідомий у нас неофігуративізм, володів баром, протистояв репресивній владі та стверджував, що вірить у хаос як у цінність. А ще Луїс колись повіз сина до Франції і, коли літак почав сідати в Парижі, зловісно мовив: «Вони тут їдять коней». Гаспар пригадував, що ці слова і надихнули його на створення короткометражки «Падло». Що ж, вочевидь, гіперрецептивність – найбільша з чеснот постмодернізму.

Дружина Ное – також режисерка

А ще – повноправна співавторка його ранніх успіхів, хоча, звісно, все це ніякий не секрет. Спочатку Люсіль Хадзіхалілович монтувала стрічки Гаспара, потім відзняла власний короткий метр, а згодом дісталася й повнометражного дебюту під назвою «Невинність», що завиграшки приніс їй з десяток фестивальних нагород. Також в активі Хадзіхалілович робота над сценарієм «Входу в порожнечу» і другий повний метр, «Еволюція», що вийшов у 2015-му. До слова: пригадуєте, як звали колишню вже згаданого Мерфі? Правильно, Люсіль. Здається, це навіть зворушливо.

Трейлер стрічки «Невинність», 2004

«Падло» було в широкому прокаті

Саме тут вперше з’являється улюбленець Ное – твариноподібний М’ясник, що веде нерівну (і не надто старанну) боротьбу з інцестуальним потягом до власної доньки. Татко не чекає на менструацію своєї дозрілої дитини, тож, побачивши кров, вирішує, що її зґвалтували, і заганяє велетенського ножа в горлянку фактично першому-ліпшому. Ное ніби вже тоді готувався зайняти місце в авангарді Нових французьких крайнощів (які ще недолуго кличуть Новою французькою жорстокістю), але жодні плани на майбутнє не завадили йому отримати приз каннського Тижня критики, потрапити в прокат і там створити своєрідний тренд на демонстрацію фільмів середнього хронометражу – «Падло» триває лише 40 хвилин. І це навіть зважаючи на ультранасилля в його чи не найбруднішій подобі! Натомість кінотеатральний «треш» нашого часу – збіса талановитий, але порівняно стриманий «Неоновий демон». Вибач, Ное, ми все зіпсували.

Трейлер стрічки «Падло», 1991

Славетна сцена попередження з «Один проти всіх» – цитата

Ймовірно, Ное обігрує дещо нечесний, хоча й оригінальний трюк Вільяма Касла, винахідливого режисера й продюсера фільмів жаху, на яких страхували від смерті, били глядачів током, загрожували проникненням екранного монстра в залу – словом, чого тільки не робили, аби потішити аудиторію. Іронічно, що саме Касл вніс чимало у розвінчування другосортного амплуа горору – щоправда, не власними роботами, а продюсуванням «Дитини Розмарі» Романа Полянського. Ное цілком міг надихатись зовсім не Каслом, а, наприклад, «Вікендом» Годара, але надто вже подібними видаються прийоми. За одним винятком: попереджаючи про небезпеку, Ное аж ніяк не кокетує.

«Незворотність» була пограбуванням банку

Принаймні, так називає її сам режисер. Здається, Ное налаштований вельми скептично щодо фільму, який мають за його головне творіння: то каже в інтерв’ю, ніби влаштував тренування камери Бенуа Дебі перед зйомками magnum opus – «Входу в порожнечу», то взагалі стверджує, що «Незворотність» побачила світ випадково. Ное мав на руках два мільйони, Моніку Беллуччі, Венсана Касселя і сценарій під назвою «Небезпека», який згодом перетворився на «Любов». Проблема була лиш у тому, що ні Беллуччі, ні Кассель того сценарію не читали, а коли все ж заглянули в нього, одразу відмовились – мовляв, це аж занадто інтимно. Тому Ное нашвидкоруч поредагував історію, а під враженням від «Мементо» Крістофера Нолана ще й вирішив оповідати її з кінця в початок. «Ми знімали так, ніби мали хвилин п’ять, аби забігти в банк і забрати звідти гроші», – дошкулено пригадує режисер в одному з нещодавніх інтерв’ю.

До речі, у фінальній сцені (вона ж вступна) героїня Беллуччі читає книгу Джона Вільяма Данна, «Експеримент із часом», концепція якої фактично підсумовує й «Незворотність». Данн пропонує уявити час у якості роману, в котрому усі сторінки існують водночас, але читати їх можна лиш по одній. Далі автор ще й відправляє шукати майбутнього в сновидіннях, що на тлі сюжету видається геть зловісним – адже героїні Беллуччі наснився червоний перехід, що розколовся навпіл… Втім, найцікавіше в усьому цьому лише одне: що ж таке було в першому сценарії «Любові», котрий змусив Беллуччі й Касселя відмовитися від нього на користь менш інтимної «Незворотності»?

Трейлер стрічки «Незворотність», 2002

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

0 0 голосів
Рейтинг статті

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі