Бредлі Купер вирішив стати актором, перебуваючи під сильним враженням від стрічки Девіда Лінча «Людина-слон». «Я завжди знав, що буду актором, мій тато був страшним синефілом, а у нас у Філадельфії, прямо через вулицю від нашого будинку був – він і зараз є – кінотеатр, яким володіє сім’я. І ми з татом туди ходили. Я побачив того самого «Людину-слона», якого тепер граю, але тоді це був фільм Лінча… Мені було років шість. І я був вражений. Джон Херт — Людина-слон! Він грав одним оком, спотвореною пластикою… Неймовірно. Я зрозумів, що буду актором», — розповідав він. Проте по-справжньому світова слава до Купера, який із кінця дев’яностих років знімався на ТБ у таких серіалах як «Закон і порядок», «Шпигунка» і «Одним оком», прийшла лише десять років тому, із виходом ексцентричної комедії «Похмілля у Вегасі» режисера Тодда Філліпса.
До «Похмілля у Вегасі» на рахунку Бредлі Купера було кілька комедій: «Спекотне американське літо», «Непрохані гості», «Завжди говори “Так”». Однак саме роль Філа в картині Тодда Філліпса дозволила Куперу не бути на другому або третьому плані, перебуваючи при цьому в акторському ансамблі провідних коміків. «Мальчишник» – це своєрідне повернення до традиції «Американського пирога», тільки з набагато більш дорослими, на перший погляд, героями. Проте дорослість персонажів руйнується, навіть якщо копнути не дуже глибоко. Чоловіки, як повелося споконвіку, звикли збиратися великими компаніями і хвалитися своєю мужністю, часом перебільшуючи її, бравуючи своєї маскулінністю, намагаючись підвищити таким чином свою цінність в очах оточуючих. І саме Філ у виконанні Бредлі Купера виглядає в кінці кінців найбільш дорослим героєм серед інших.
Роль письменника Едді Морра в екранізації однойменного роману Алана Глінна стала першою головною в його кінокар’єрі. «Я прочитав сценарій і закохався в нього. Немов одержимий, я зробив все, щоб отримати роль», – зізнавався Купер у своєму інтерв’ю виданню Parade. Едді є квінтесенцією всіх попередніх ролей Бредлі Купера, який у своїй акторській палітрі з’єднує комедійність на межі фолу і драматизм, який плавно перейшов у трагічні відтінки.
Бредлі Купер чудово впорався з роллю Пета, створивши живий, переконливий, цілісний образ, майстерно продемонструвавши свій як драматичний , так і комедійний талант, що вже проявлялася і в інших фільмах. «Мій хлопець – псих» став також першим фільмом, у якому Бредлі Купер склав дует із Дженніфер Лоуренс, а згодом вони знову разом зіграли в «Афері по-американськи», «Джой» і «Серені». Втім, саме в цьому першому фільмі їхня акторська хімія є найбільш сильною.
Герой Бредлі Купера Ейвері не такий, яким він здається глядачеві спочатку. Звичний образ помірно чесного поліцейського у фільмі Сіенфренса проходить через жорна трансформації: із гравця за правилами він стає бунтарем, який згодом із майстерністю переграє системоутворюючу конструкцію життя, а потім і сам стає невід’ємною частиною цієї деструктивної системи влади і підпорядкування. І отримана влада природно псує людину. Але і його мотиви настільки ж зрозумілі і прозорі, як і мотиви, якими керується його супротивник Люк (Райан Гослінг) на протизаконному і небезпечному шляху – йому хочеться знайти свій затишний куточок, своє місце під сонцем у місті під соснами.
Дуже суперечлива роль у кар’єрі Купера в той же час виявляється і найсильнішою. Кріс Кайл – це «людина війни», яка виявляється не пристосованою до мирного і спокійного життя. Його існування поза війною, перестрілками, вбивствами позбавлене свого істотного сенсу; його життєва філософія із легкістю вкладається у принципи винятковості сили як єдиного способу розв’язання всіх існуючих проблем і завдань. І Купер зі своєю зовнішністю «стопроцентного американця» ідеально вписується у запропонований Іствудом типаж.
Розмова з режисеркою фільму «Лелеки завжди повертаються додому»
Чотири блоки глядацького документального кіно
Чотири нідерландіські прем’єри та одна світова
