П’ять облич Віллема Дефо

Найкращі ролі актора-хамелеона

Один із найхаризматичніших акторів сучасності Віллем Дефо часто знаходиться поза увагою. Але коли з’являється у кадрі, то викрадає увагу в кожній сцені за своєю участю. Першу свою роль у кіно актор зіграв у стрічці «Ворота раю», однак його безпідставно вирізали на монтажі. Попри все актор продовжував пробувати себе все частіше в кіно, аніж в театрі. Зовнішність Дефо не часто дозволяла йому пробиватися у головні ролі, але після «Взводу» Олівера Стоуна актор потрапив у поле зору кіноакадемії та взяв номінацію за актора другого плану. Він знімався у Ларса фон Трієра, Мартіна Скорсезе, Ентоні Мінгелли, Девіда Кроненберга та Девіда Лінча. Такій плеяді відомих режисерів може позаздрити будь-який актор, але лише Дефо намагається постійно відійти від наступного образу. Віллем грає найскладніші ролі: вампіра Носферату, режисера Пазоліні та самого Ісуса та, зрештою, зазвичай отримає визнання у кіноакадемії за ролі простих хлопців з передмістя, які мають велике серце та відкриті до нового. Ми зібрали п’ять найпомітніших ролей, які нас по-справжньому вразили та зачепили.

2017 рік, реж. Шон Бейкер

Проект «Флорида»

роль: Боббі

За роль у фільмі Шона Бейкера Віллем Дефо виборов собі номінацію на «Оскар» за найкращу роль другого плану. Звісно, номінації у нього були і раніше, але цей випадок особливий. Актор грає менеджера мотелю, якому добряче псує нерви головна героїня Муні – бешкетниця, що живе з горе-матір’ю. На перший погляд нічого дивовижного Дефо у ролі добродушного Боббі Гікса не робить: слідкує за камерами на вулиці, трохи прибирає територію та запобігає халепі зі сторони маленької Муні. Однак Боббі Гікс по суті виступає ангелом-хранителем дівчинки. Дефо в цій ролі цілком органічний: неначе і не грає, а стає самим Гіксом, який розчинився у цьому мотелі, став невід’ємною частиною будинку. Шон Бейкер знімає кіно з позиції дітей, тому персонаж Віллема Дефо схожий на такого собі дядечка-опікуна, який не спускає з тебе ока, аби ти не натворив біди, поки батьки не дивляться. Така щирість підкуповує, тому ця роль і запам’ятовується у фільмографії Дефо найбільше.

1988 рік, реж. Мартін Скорсезе

Остання спокуса Христа

роль: Ісус Христос

Безумовно, одна з найкращих ролей актора, яка вимагала від нього неймовірних зусиль, як фізичних, так і психологічних. Мартін Скорсезе з перших кадрів попереджає, що не екранізує Новий Завіт. Фільм є екранізацією книги Нікоса Казандзакіса. Ба більше, така інтерпретація розв’язує Віллему Дефо руки у зображення Ісуса. Стрічка Скорсезе досліджує подвійну природу особистості Христа, адже народжений серед людей він відчуває невидиму близькість з Богом і мотивує свій народ віддатися любові, а не ненависті. Мабуть, Дефо ще ніколи не був таким переконливим. За майже три години хронометражу він показує себе впевненим Месією та одночасно розгубленим чоловіком. У його очах можна прочитати любов і ненависть, страх і смуток. Звісно, актору не вдалося уникнути критики стосовно неправдоподібності. Однак, при такому грунтовному дослідженні двоїстої природи людини і сина Бога видається ризик, який взяв на себе і Скорсезе, і Дефо. Ризик насправді виправданий, адже мало знайдеться сміливців, які захочуть приміряти на себе образ Христа.

2009 рік, реж. Ларс фон Трієр

Антихрист

роль: Він

Ларс фон Трієр ще перебував у депресії, коли знімав «Антихриста», та постійно вибачався за це перед акторами на знімальному майданчику. Для Дефо цей проект був ризикований. Однак він не злякався перед новими випробуваннями та з головою поринув у фільм, в якому йому доводиться присмирити Шарлотту Генсбург. Вона бореться з горем, втративши дитину. Дефо по суті грає чоловіка-психолога, який стикається з чимось потойбічним. Несамовита сила волі виривається в його тіло і робить роль Його (Трієр позбувається імен) вимогливою до фізичних перевтілень. З першого перегляду важко помітити, але кожен рух актора говорить набагато більше, ніж слова. Як казав сам актор: «Я знаю, що це екстремально, але я не можу про це хвилюватися».

2014 рік, реж. Абель Феррара

Пазоліні

роль: Пазоліні

Вже не вперше Віллем Дефо грає у Абеля Феррари, але вперше він заглиблюється у свого персонажа так, що говорить його мовою. Так, Дефо дійсно говорить у фільмі італійською, хоча на постпродакшені його продублював інший актор. У стрічці йдеться про період життя П’єра Паоло Пазоліні від монтування «Сало, або 112 днів Содома» до власної смерті. Феррара не намагається вибудовувати власні теорії щодо загибелі або життя письменника та режисера. Стрічка насправді скидається вельми безпечною та поверховою. Чого не можна сказати про роль Дефо, адже актор дуже схожий на Пазоліні та грає його з особливим захопленням. У виконанні актора П’єр Паоло видається водночас спокійним і пристрасним. Віллем вже давно навчився зображувати два протиставлення в одній людині, тому грати конфлікт всередині самого себе йому вдається дуже точно. Стрічку Феррари показували на Венеційському кінофестивалі, однак особливої популярності вона так і не здобула. Натомість, дуже радимо ознайомитися з фільмом хоча б заради старанності Дефо у відтворенні образу режисера-провокатора.

1990 рік, реж. Девід Лінч

Дикі серцем

роль: Боббі Перу

У стрічці Девіда Лінча Віллем Дефо з’являється лише у другій половині фільму, хоча у титрах зазначений третім. Він грає гангстера Боббі Перу – небезпечного чоловіка з напівгнилими зубами та гелевим волоссям. Сказати, що Боббі Перу – один з найяскравіших персонажів у фільмографії Лінча – це не сказати нічого. За весь фільм у Дефо всього три сцени: знайомство з головними героями, яскрава спроба спокусити Лулу (Лора Дерн) та врешті-решт сцена пограбування, в якому у Боббі повністю їде дах і він стріляє, куди бачать очі. Крім вищезазначених рис обличчя, актор у фільмі носить тонкі вуса над губами, які нагадують глядачу образ Джона Вотерса. Такий негідник заслуговує і на яскраву смерть – Боббі розмазує собі мізки пострілом у голову, що викликає одночасно і шок, і посмішку від гротескного зображення його самознищення. Нічого додати, як жив, так і помер.

Бонус

2013 рік, реж. Антон Ланшаков

Людина-посмішка

роль: Smile man

У 2013 році Бренд Jameson проводив конкурс на найкращу короткометражку. У конкурсі взяв участь російський режисер Антон Ланшаков. Хоча його стрічка і не виборола собі нагороду, але міцно запам’яталася аудиторії своєю фабулою. Річ у тім, що Віллем Дефо грає чоловіка, який зазнав травми під час нещасного випадку – йому защемило нерв на обличчі і він постійно посміхається. Завдяки такому нещастю, головний герой постійно потрапляє в халепу, адже всі навколо гадають, що він кепкує з оточуючих. Якби ж це була звичайна посмішка, але ж це фірмова посмішка Віллема Дефо, тому ситуація щоразу ускладнюється. Після такого перфомансу не дати роль Джокера Дефо було справжнім злочином. Варто зазначити, що Антон Ланшаков привернув увагу своїм проектом навіть Кевіна Спейсі. Саме тому до стрічки і вдалося залучити Віллема Дефо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: