Хто це такий: Абделатиф Кешиш

Співець покинутих кварталів
Абделатіф Кешиш
дата народження: 7 грудня 1960 р.

Сенс виразу «У 40 років життя тільки починається» Абделатиф Кешиш розуміє як ніхто інший. Він розпочав кар’єру кінорежисера у досвідченому віці, і це явно зіграло йому на користь, бо з першого фільму Кешиш не втомлюється демонструвати цілком сформований погляд на те, що саме, на його думку, має бути сказано в кінематографі, а головне – яким чином. Кешиш розповідає історії про знедолених маргіналів так, наче лише про них і можна говорити. Чи не найулюбленішим його персонажем є мігрант, що намагається віднайти своє місце серед вже давно сталого ритму життя суспільства, що начебто приймає його, але насправді завжди відкидає на периферію, коли мета вже майже досягнута. І справа навряд полягає у тому, що Кешиш сам є тунісцем у Франції. Для французького кінематографу він свій, бо розмовляє його мовою – хоча й з акцентом.

Саме тому життя емігрантів не є для Кешиша темою номер один. Про кого б він не знімав – про школярів з передмістя чи про африканських служниць – він зніматиме чужинців. У кожному новому фільмі режисер звертається до різних соціальних зрізів, в яких кожен має боротися із власними вітряками. Проте загальна ідея залишається незмінною. Реальність, якою її бачить Кешиш, вступає у протиріччя з героєм. Точніше, він бачить лише ту реальність, в якій мрії героя якщо і можуть здійснитися, то лише у когось іншого. І герой із доведеним до абсурду стоїцизмом прийматиме обставини свого життя. Навіть якщо вони врешті решт вб’ють його. І хоча фільми Кешиша навряд можна назвати трагічними, він змушує майже фізично відчувати безпорадність своїх героїв. Так постає питання: чи то режисер демонструє нам світ, з яким неможливо боротися, чи то він навмисне розповідає про тих, хто не здатен цього робити.

Його стиль залишається незмінним упродовж усієї кар’єри, яка розпочалася у 2000 році. Пересуваючись сірими кварталами разом із героями, він розповідає про їхнє життя через нікому не цікаві діалоги. Вони можуть говорити про ціни на підгузки або цитувати есеї Сартра – це не має жодного значення. Здається, усі вони – лише випадково схоплені уривки діалогів, подібно до тих, на які ми часом звертаємо увагу під час прогулянки. Проте це враження є ілюзорним. І саме це робить Кешиша одним із найвпливовіших режисерів сучасної Європи. Він вміє створити ілюзію близькості між нами та ними – своїми персонажами. Начебто ми підглядаємо та підслуховуємо. Проте насправді він не обирає їх наосліп. Кожна випадково схоплена деталь – це те, на що він хоче звернути увагу. Бо те, про що важко говорити прямо, легше підслухати.

Саме тому Кешиша так люблять фестивалі і не дуже люблять глядачі. Його власний життєвий досвід цілком підпадає під загальну картину його творчості. Заради того, щоб завершити новий фільм «Мектуб, моя любов»,  довелося виставити на продаж свою нагороду за «Життя Адель» (до речі, її досі не купили). Задум вдався та приніс режисерові номінацію на Золотого лева та ім’я мало не живого класика. Тож мистецьке бажання ставати у спаринг із законами життя привело Абделатифа Кешиша до чергового тріумфу. Та одне лишається незрозумілим: чи можливий тріумф хоча б для одного з його героїв?

фільмографія
2000 — В усьому винен Вольтер
2003 — Виверт (Ухилення)
2007 — Кус-кус і барабулька
2010 — Чорна Венера
2013 — Життя Адель
2017 — Мектуб, моя любов: Пісня перша

Вибрана фільмографія

2000

La faute à Voltaire

жанр: драма
у головних ролях: Елоді Буше, Самі Буажіла, Ор Атіка

В усьому винен Вольтер

Дебютний повнометражний фільм Кешиша одразу привернув до себе увагу, а сам режисер отримав за нього нагороду у Венеції. Головний герой, нелегальний туніський мігрант, понад усе хоче залишитися у місті, яке може подарувати йому майбутнє, – у Парижі. Усіма можливими способами він намагається отримати дозвіл на проживання, проте бажане знову і знову вислизає з його рук. Разом із ним глядач проходить повз усі кола соціального пекла: бюрократію міграційних служб, притулки для бездомних, неможливість знайти роботу, проблеми особистого життя та постійний страх депортації. Вже у першому фільмі режисер боляче б’є по хворих місцях сучасності, в якій питання біженців стає все більш проблемним, проте складається враження, що він дивиться на світ не трагічно, а іронічно. Начебто навіть тут, на самому дні, не маючи жодного шансу на порятунок, ми все ще можемо мати моменти, які змушуватимуть нас сміятися.

2003

L’esquive

жанр: драмеді
у головних ролях: Сара Форестьє, Сабріна Вазані, Кароль Франк, Осман Ельхараз

Виверт

У цьому фільмі велику роль знову відіграє соціальний аспект. Головні герої – підлітки зі спальних районів, що більшість часу проводять у дворах, палять за рогом і, на диво, беруть участь у драматичних постановках. Здавалося б, навколо суцільний маргінес – батько головного героя сидить у в’язниці, друзі вирішують проблеми за допомогою лайок та бійок, все цілком відповідає стереотипним уявленням про життя на периферії. Хлопцеві подобається дівчина, він хоче зіграти разом із нею у виставі. Тож сюжет розгортається як низка діалогів: розмови друзів одне з одним – типові для учнів старшої школи теми про любов і честь, а також нескінченні репетиції п’єси «Гра любові і випадку» Маріво. Тут найкраще відчувається стиль Кешиша. Він слідує за героями навіть коли вони говорять ні про що. А ми, у свою чергу, наче отримуємо змогу дослухатися до розмов тих, повз кого проходимо по декілька разів на день.

2007

La Graine et le mulet

жанр: драмеді
у головних ролях: Афсія Ерзі, Хабіб Буфаре, Сабріна Вазані

Кус-кус і барабулька

Фільм, що зробив режисера знаменитим. Головний герой – арабський літній мігрант, якого звільняють з роботи. Він має велику родину та співмірну їй соціальну невлаштованість. Тому вирішує відкрити сімейний ресторан, де його колишня дружина готувала б свої фірмові страви, а вже дорослі діти працювали б. На шляху до цієї мети він зіштовхнеться з гнітючими проблемами бюрократії та тим, що можна було б назвати людським фактором. І знову у героя нічого не складається. Буденні проблеми, такі реальні, знову здаються нездоланними, вони так і просять покинути всі свої мрії та просто примиритися з ними. Але у цьому випадку все відбувається інакше. Насправді, це єдиний фільм Кешиша, в якому головні герої роблять вибір і діють. Хоча вони й зберігають вже звичний байдужий вираз обличчя, та все ж вступають у боротьбу зі світом, який так сильно не подобається режисеру. І зовсім неважливо, переможуть вони чи ні, головне – те, що вони ще вірять у те, що це має сенс.

2010

Vénus noire

жанр: історична драма
у головних ролях: Яхіма Торрес, Олів’є Гурме, Андре Джекобс, Еліна Ловенсон

Чорна Венера

Картина, що тематично є дещо відокремленою від інших робіт Кешиша. Єдиний історичний фільм водночас варто було б назвати і найбільш жорстоким. Властива авторові документальна манера тут досягає свого піку, і зображувані події стають агресивно правдоподібними. Це історія південноафриканської жінки, привезеної до Європи. Вона проходить шлях від участі у своєрідному шоу потвор, де вона є єдиною «зіркою», до життя у борделі, загубленому у нетрях, і, як наслідок, безславної трагічної смерті від венеричних хвороб. Педантична зосередженість на деталях у цьому фільмі лише посилює це враження. Головна героїня залишає дещо відсторонений вираз обличчя за будь-яких обставин, хоча й відчуває на собі тиск безжальних законів суспільства, в якому панують расизм, насилля та абсолютна байдужість до іншого. Вона дозволяє світові ламати себе, знущатися із себе яким завгодно чином заради того, аби ми могли побачити, як далеко може зайти людина.

2013

La vie d’Adèle — Chapitres 1 et 2

жанр: драма
у головних ролях: Адель Екзаркопулос, Леа Сейду, Жеремі Лаерт

Життя Адель

Найвідоміша робота у фільмографії Кешиша, напевно, має вважатися і найбільш суперечливою та провокативною. Про вражаюче довгі сцени лесбійського кохання, що межують із постійною емоційною напругою, тим самим перетворюючи фільм на три години чистої любові, свого часу не говорив лише лінивий. Та все не так просто. Ми бачимо юну Адель, яка не знає, чого хоче від життя. Вона зустрічає дівчину та закохується, вибудовуючи власний всесвіт навколо неї. Та життя не складається – прості до банальності проблеми руйнують її ідилію. Героїня з мріями про тихий побут та стабільну роботу не вписується у богемний світ своєї коханої-художниці: не їсть устриць та не бере участі у світських бесідах. Проте це не фільм про зіткнення класів. «Життя Адель» дозволяє зрозуміти, що означає бути чужим. Підлітковий бунт тут залишається бунтом заради себе самого; бажання бути інакшим залишається лише бажанням, а рутина врешті-решт виявляється сильнішою за мрію.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: