Орсон Веллс: Цезар-антифашист, фейкові марсіяни та «Громадянин Кейн»

Moviegram пригадує шлях Веллса до великого екрану – від театру й через радіо

У фільмі Орсона Веллса «Містер Аркадін» головний герой, якого зіграв сам режисер, пропонує гостям дуже символічний тост. Він розповідає історію про скорпіона, який одного разу звернувся до жаби із проханням перевезти його через ріку на власній спині. «Ні, скорпіоне! – відповіла та. – Адже ти вжалиш мене, і я неодмінно помру! – Але, жабо, – переконливо мовив скорпіон, – подумай сама: якщо я вжалю, коли буду на твоїй спині, то неодмінно потону разом з тобою. Хіба мені таке треба?» Жаба, подумавши, погодилася, дозволила скорпіонові залізти на її спину і попливла. Та посеред ріки відчула пекучий біль і зрозуміла, що скорпіон все ж вжалив. «Як же так?! – заволала вона, вмираючи. – Ти ж і справді потонеш разом зі мною! – Вибач! – відповів їй скорпіон, потопаючи. – Нічого не міг вдіяти – такий вже в мене характер!» І після цього Аркадін-Веллс пропонував гостям випити, власне, за характер.

Цей епізод немало говорить про самого Веллса, якому належить славетна цитата: «Чи не правда, дивно, що мене так багато, а вас так мало!» Починав Орсон з театру, де вже у двадцять два (а чого досяг ти?) здійснив щось на кшталт невеличкого перевороту. На дворі був 1937 рік, і Веллс представив модернову адаптацію шекспірівського «Юлія Цезаря», якою відкрив незалежний театр «Меркурій», ставши наймолодшим імпресаріо на Бродвеї, та зчинив чималий ґвалт загостреною антифашистською спрямованістю спектаклю. Про ці часи розповідає фільм Річарда Лінклейтера «Я та Орсон Веллс», вельми посередній, але досить точний у всьому, що стосується відображення тих славних веллсівських днів. Отож, Веллс підкорив Бродвей цією та ще кількома постановками, відчув, що йому там вже затісно – і вирушив на радіо.

Певне, всі чули про славетну радіоп’єсу за мотивами роману Герберта Веллса (ні, вони навіть не тезки) «Війна світів», та не кожен знає, що її авторство належить саме Орсонові Веллсу. Постановка входила до антології «Театр «Меркурій» в ефірі», а читав текст, звісно, сам режисер, актор, сценарист, диктор, швець, жнець і на дуді грець. Фактично, «Війна світів» 1938 року була близька до сучасних мок’юментарі, псевдодокументальних фільмів. П’єса була виконана у стилі випусків новин, які сповіщали про напад марсіян, а реалізму їй додавало те, що випуски «Театру «Меркурій» не переривалися рекламою. Кінокритик і режисер Пітер Богданович у своїй книзі «Знайомтесь, Орсон Веллс» розповідав, що після масової паніки, яку зчинила п’єса, її постановника засипали судовими позовами – але всі були вирішені на його користь. Втім. Орсон, людина широкої душі, вдовольнив один з них за власним бажанням: відшкодував вартість нових туфель чоловікові, який жалівся, що порвав їх через спроби врятуватися від космічного нашестя.

Отож, у кіно Орсон Веллс прийшов вже з чималим авторитетом і солідним багажем в інших мистецьких галузях. У 25 років він створює «Громадянина Кейна», який і досі займає верхні позиції в рейтингах найкращих фільмів усіх часів та народів. У роботі над цією стрічкою Веллс користувався нечуваними для дебютанта (та й для більшості пересічних режисерів 40-их) привілеями. Наприклад, йому належало право фінального монтажу картини – крім нього, така розкіш в часи Золотого Голлівуду була дозволена лише Вільяму Вайлеру, Френку Капрі та Джону Форду. Але «Кейн», незважаючи на дев’ять номінацій і «Оскар» за найкращий сценарій, все ж поховав кар’єру свого творця.

Причиною стала не тільки й не стільки новаторська кіномова картини. Прототипом свого героя, Чарльза Фостера Кейна, Орсон Веллс робить одразу двох медіамагнатів. За основу була взята вельми одіозна біографія Вільяма Рандолфа Герста, яку зухвалий режисер, наче того було мало, «приправив» ще й інтимними подробицями з життя Роберта Маккорміка – котрий, до речі, був проти вступу США у Другу Світову війну, що вельми перегукується з Кейном, який на початку фільму тисне руку Гітлерові. Обидва, звісно, були не надто задоволені таким перебігом подій, тож далі починається загальновідома частина. Герст зі своїм колосальним впливом на консервативний американський південь влаштовує бойкот «Громадянину Кейну», той провалюється в прокаті, а разом із ним – і добре ставлення студійних босів до Веллса. Починається довгий період його поневірянь, коли, за свідченнями вже згаданого Богдановича, Веллс здобуває жахливу репутацію у продюсерських колах. Спраглий до роботи, але майже позбавлений коштів, режисер постійно починав нові картини, не завершивши старі, фінансування яких вже скінчилося. Врешті-решт про нього стали говорити як про людину, що не може зняти навіть на власні гроші. Можете уявити собі гірше прокляття за часів студійної системи?

Та все це не завадило Веллсові вплинути на багато поколінь поспіль, надихати як режисерів часів Голлівудського Ренесансу, так і авторів французької нової хвилі, створити найкращу екранізацію «Процесу» Франца Кафки і увійти в історію в якості одного з найталановитіших режисерів. Однією з його фінальних робіт стало озвучення живої планети для катастрофічно поганого мультфільму «Трансформери» – але пам’ятатимемо ми все одно «Макбета» і «Леді з Шанхаю». Орсона Веллса все так само багато – а нас досі настільки ж мало.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: