ArteKino Festival: грецьке співчуття, еротична документалістика, батьки та діти

Фестивальні хіти доступні до он-лайн перегляду

ArteKino Festival вже не вперше проходить в Україні і цьогоріч пропонує глядачам дев’ять фестивальних стрічок, які різняться за своєю тематикою, але були високо оцінені на різноманітних європейських кінофестивалях. Разом із тим, після перегляду у глядачів є змога проголосувати за улюблену стрічку і є шанс виграти поїздку на кінофестиваль у Локарно. Фільм-переможець отримує грошову винагороду $30 000. Всі дев’ять стрічок вже доступні до перегляду, але можливість подивитися їх обмежується 31-им грудня, тому не зволікайте. Зібрали кілька причин, аби подивитися кожен із них.

24 Wochen, реж. Анна Зора Беррахд

24 тижні

Німецьке кіно поволі просувається у напрямку важливих соціальних тем. І на карті нових імен з’явилася Анна Зора Беррахд, яка зі своїм дипломним фільмом «24 тижні» говорить про аборти у XXI столітті. Головна героїня стрічки на шостому місяці вагітності дізнається про те, що її дитина може мати синдром Дауна і проблеми із серцем. Тому намагаючись якось балансувати зі своєю кар’єрою вона роздумує про пізній аборт. Фільми на таку тему раніше здавалися табуйованими, адже фінали стрічок про аборти ставили зазвичай не три крапки, а сміливо йшли напролом у своєму рішенні. Нещодавня «Очевидна дитина» взагалі просувалася у жанрі трагікомедії, але цілком чесно говорила про важливе. Беррахд ставиться до цього вкрай серйозно, і тому така зваженість не могла обійтися без уваги суспільства. Прем’єра відбулася у 2016 році на Берлінському кінофестивалі, де стрічка висувалася на премію «Золотого ведмедя» за найкращий фільм.

Flesh memory, реж. Яккі Голдберг

Тілесна пам’ять

Режисер Джекі Голдберг познайомився із героїнею свого фільму ще 12 років назад. Нині він дізнався, що вона працює «дівчиною на камеру»: влаштовує еротичне шоу на веб-камеру для користувачів в інтернеті. Її сина забрали через цю роботу соціальні служби, але ця ж робота і допомагає їй заробляти на життя і з часом може допомогти влаштувати дитину у пристойну школу. Голберга цікавлять три деталі у цій історії: віртуальність, самотність та подача себе через соціальні мережі. Він запустив кампанію на Kickstarter, щоб зібрати 5000 євро для зйомок. Натомість зібрав на період серпня 2018 року 7757 євро, що і дозволило закінчити проект його мрії. Власне, це вже достатня причина подивитися кіно, адже таких особистих історій про дівчат, які заробляють собі на життя еротикою, не так вже і багато.
For Some Inexplicable Reason, реж. Габор Рейс

З якоїсь незрозумілої причини

Ще одна дебютна стрічка у добірці ArteKino з якоїсь незрозумілої причини приховує мелодраму під виглядом комедії. Угорський фільм розпочинається як іронічне драмеді про 29-річного персонажа-невдаху Арона, який висить на шиї у батьків. Його кидає дівчина, але це не зупиняє Арона від запланованої поїздки у Лісабон. Він знаходить нову супутницю, щоправда мусить віднайти і нового себе для цієї мандрівки. Таке кіно скоріше прийде до смаку прихильниками фільму Марка Форстера «Персонаж» із Віллом Фаррелом, адже «З якоїсь незрозумілої причини» схоже своєю трагікомічністю на той фільм, де головний герой відчуває себе персонажем фікції. Перевідкривати себе ніколи не пізно. А якщо хочеться це спростувати, то завжди можна знайти квитки на Лісабон, аби опинится в кіно.

Crater, реж. Сільвія Лузі і Лука Белліно​

Кратер

Небагатьом режисерам вдається працювати органічно вдвох. Зазвичай, це або брати Коен, або сестри Вачовскі, тобто грають свою роль споріднені вузи. Режисери Лука Белліно та Сільвія Луці – не родичі один одному, але «Кратер» можна розглядати як їхню першу дитину у художньому кіно. Раніше вони знімали документальні стрічки, організувавши для цього цілу кіностудію. Втім, згадка родинних зв’язків у цьому тексті не випадкова, адже кіно саме про це: батько заробляє на таланті власної доньки, яка виконує фольк-музику. У світі, де батьки продюсують своїх дітей, це не така вже і новина. Щоправда, режисери показують цю ситуацію як справжню експлуатацію творчості батьками у темних тонах. Тому якщо після прочитання роману Тургенєва «Батьки та діти» залишається присмак недомовленості, то сміливо вмикайте. До того ж, приз журі у 2017 році на Венеційському кінофестивалі належить цьому фільму.
L'animale, реж. Катаріна Мюкштейн​

Тварина

Кому як не австрійцям знімати кіно про субкультуру та самоідентифікацію? «Тварина» розкриває ці теми, разом із тим знаходячи нові: стосунки батьків та дітей, квір-тематика, психологія натовпу. Таку чудернацьку суміш добре прийняли на Берлінале, де відбулася прем’єра стрічки. У фільмі йдеться про банду байкерів, які тероризують маленьке село. Дівчина Маті довіряє принципам своєї банди, але все йде шкереберть, коли у неї закохується подруга, і вона ризикує втратити решту своїх друзів. Найкраще стрічку описують слова режисерки Катаріни Мюкштейн: «Ми живемо в той час, коли відбувається постійне обговорення того, куди має вести наша орієнтація: чи довго ми повертатимося до романтизованої первинної держави, чи можемо подолати наш страх перед невідомим і піти вперед у пошуках прогресу?»

Flemish Heaven, реж. Петер Монсерт​

Фламандський рай

У стрічці з меланхолійною назвою «Фламандський рай» йдеться насправді не про меланхолійні речі, а про бордель. Бельгійський режисер Петер Монсерт говорить із глядачами про почуття вини, яке притаманне кожному із нас. За сюжетом матір притримує та турбується про жінок у борделі. Її шестирічна донька одного разу порушує єдине правило і заходить всередину. Звісно, це змінює її світогляд. Судячи з трейлеру, стрічка схожа на зустріч творчості Пола Верговена та Шона Бейкера. І з останнім візуальних паралелей набагато більше, адже Петер Монсерт закінчив Королівську академію у Генті зі ступенем магістра в аудіовізуальному мистецтві. Прем’єра фільму відбулася у конкурсній програмі міжнародного кінофестивалю у Сан-Себастьяні.

Pin Cushion, реж. Дебора Гейвуд

Подушечка для булавок

Добру традицію казковості, яка чимось нагадує ранні роботи Тайки Вайтіті, взяла на себе режисера Дебора Хейвуд. ЇЇ чудернацькі персонажі Лін та Айона переїздять до провінційного містечка, де намагаються вписатися у правила дорослого життя. Красуня Айона завойовує прихильність своїх однокласників у школі, а її мати Лін – сусідів (із перемінним успіхом). Хейвуд знімала стрічку у рідному містечку та школі, де провчилася всі роки своєї юності. Можливо тому ця стрічка матиме для аудиторії і сповідальний характер, адже зазвичай маленькі села показують у кіно вельми непрогресивними, і Дебора Хейвуд планує змінити таке положення речей.

Those Who Are Fine, реж. Сиріл Шеблін

Ті, хто в порядку

Френк Шек із The Hollywood Reporter написав, що «бюро туризму Швейцарії не буде в захваті [від цього фільму]». Втім, не слід відразу лякатися такої настанови. У фільмі йдеться про дівчину, яка працює в колл-центрі, а у вільний від роботи час вимагає від стареньких бабусь гроші. Сам режисер Сиріл Шойблін говорить про кіно так: «Назва нашого фільму стосується традиційної швейцарської фольк-пісні «Dene wos guet geit» Мані Матері. Це пісня про організацію багатства, про багатих і безнадійних. Злочин, зображений у фільмі, грунтується на трюку довіри, який використовується як відокремлення між поколіннями онуків та їхніх дідів та бабусь. Все, що відбувається з цим трюком, неначе є діями в анонімному просторі. Ми вважаємо цей «злочин» шансом зобразити та дослідити наше рідне місто». Шойблін ще й вчився у Лава Діаза, тому варто оцінити, як у своєму першому повнометражному фільмів він унаслідував уроки свого вчителя.

Pity, реж. Бабіс Макрідіс

Жаль

Українська прем’єра стрічки Бабіса Макрідіса відбулася на Одеському міжнародному кінофестивалі. Там же він отримав нагороду за найкращу режисуру та фільм. Однак, не нагороди роблять кіно найбільшої честі (хоча вони, звісно, теж важливі), а глядацький потенціал. Бабіс Макрідіс – режисер нової грецької хвилі, з якої нещодавно виріс Йоргос Лантімос. І власне, кіно Макрідіса має ідіосинкратичний вигляд у цьому сенсі: меланхолійні блакитні кольори, емпатичний головний герой та хороша доля іронії. Всі парадокси вміщуються у сюжеті. Дружина протагоніста знаходиться в комі, і чоловік за нею не на жарт сумує, але коли вона повертається до нормального життя, то він робить все, аби реанімувати своє відчуття жалю. Доходить до комічного: використання сльозогінного газу, аби спровокувати сльози або складання пісеньки про смерть і її виконання для сина. Нічого додати, стрічка може сподобатися прихильникам кіно з «холодним» гумором, у якому погляди говорять більше, ніж слова. Хоча важливі промови режисер все ж таки виокремлює білим текстом на чорному екрані.

Кінофестиваль ArteKino проходитиме з 1 по 31 грудня. Усі стрічки можна переглянути он-лайн.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: