7 найкращих українських фільмів 2019 року

«Додому», «Мої думки тихі» та ще кілька хітів прокату

Минулого року ми назбирали п’ятірку найкращих українських стрічок. Цього разу кількість місць зросла ще на дві. На момент написання цього матеріалу деякі з них не вийшли в прокат, якісь ще можна зловити в кінотеатрі, а за одним ми навіть поїхали полювати у Венецію. Тож керувалися принципом, аби цей фільм побачив світ, а не лише український глядач.

Найбільше радує, що українське кіно у 2019 році, нарешті, почало зважати на рух у світовому контексті, не лишаючи за узбіччям власної ідіосинкратичності. Прем’єри кількох фільмів із добірки відбулися в Карлових Варах, Каннах та Венеції, але вони залишаються авторськими історіями про близьке та зрозуміле цим режисерам та сценаристам. Почасти здається, що українські фільми дедалі частіше апелюють до жанру роуд-муві. Утім, ця тенденція знаходить найцікавіші втілення: від подорожей на машині до Криму («Додому»), Закарпаття («Мої думки тихі») чи судном до Одеси («Черкаси») і до внутрішньої міграції («Тато – мамин брат»).

Додому

Драма Нарімана Алієва з успіхом прогулялася кінотеатрами країни і вдало зрезонувала з глядачами. Про це свідчать реакція аудиторії, яка не відволікається на гаджети під час фіналу «Додому». Історія батька та сина, які везуть тіло загиблого родича з Києва до Криму, не має якихось глибоких метафор та символів, але грамотно розгортається перед глядачем у всій красі найкращих зразків поетичного кіно. До того ж, стрічка розвінчує ідіотські міфи про кримських татар, які постають у свідомості суспільства з кальянами та чебуреками. Це кіно вільне від таких упереджень і демонструє своєрідність кіномови Нарімана Алієва, який завдяки дебюту високо підіймає планку очікувань наступного проєкту. Вражає в «Додому» й наполегливість та кропітка операторська робота Антона Фурси, і неймовірні локації, які побачили глядачі не лише в Україні, але й на прем’єрному показі на Каннському кінофестивалі.

Evge

прем'єра в Каннах: 22 травня
прем'єра в Україні: 14 липня (ОМКФ)
у прокаті: з 7 листопада 2019 р.
режисер: Наріман Алієв
жанр: драма
у головних ролях: Ахтем Сеітаблаєв, Ремзі Білялов

Мої думки тихі

Здебільшого зразки сучасної української комедії засіли на телебаченні. У кінотеатрах виходять переважно яскраві за кольором підробки, які замість історії та сюжету містять традиційний для бізнес-проєктів cash grab. «Мої думки тихі» разюче відрізняється від своїх жанрових «побратимів». Це роуд-муві про матір-таксистку та сина-звукорежисера, які вирушають на Закарпаття, щоби записати голос рідкісної птиці – рахівського крижня. Дорогою вони з’ясовуватимуть свої відносини, проговорюватимуть амбіції та мрії та зупинятимуться в автентичному готелі «Твін Пікс» біля Мукачева. Якщо варто охарактеризувати дебютний повний метр Антоніо Лукіча одним словом, це не що інше, як «кмітливий». Ба більше, «Мої думки тихі» цілком згодяться для всієї родини, адже фінальна присвята матерям логічно вплітається в наратив стрічки. Завдяки його розважливості, фільм хочеться передивлятися знову і знову.

Мої думки тихі

прем'єра в Україні: 16 липня (ОМКФ)
у прокаті: з 16 січня 2020 р.
режисер: Антоніо Лукіч
жанр: комедія
у головних ролях: Ірма Вітовська, Андрій Лідаговський

Черкаси

Коли масштабний проєкт, заснований на реальних подіях – та ще й на воєнну тему, з’являється в кінопрокаті, ми зазвичай кривимося від такого патріотичного кіно. На Одеській прем’єрі «Черкаси» з легкістю зламали цей стереотип. П’ятихвилинні овації на титрах розставили всі крапки над «і». Фільм охоплює події березня 2014 року, коли російські військові захопили судно 311 «Черкаси» під час анексії Криму. Двоє хлопців із села намагаються подолати тиск служби у ВМС ЗСУ, але таке випробування перевірить на міцність і їхні принципи. Кіно має правдоподібний вигляд, на фільмі працював консультантом капітан судна. Та задля драматичного ефекту в сценарії вряди-годи з’являються епізоди, які ніхто б не зміг простежити або передбачити. Фікцією є й кульмінація фільму, але це свідомий крок режисера, щоби підкреслити трагічність подій у Криму. На будь-яку вигадку автора персонажі реагують адекватно та емоційно, тому вважайте, що це фільм не про постаті-пам’ятники, а про людей, які живуть поряд із нами.

Черкаси

прем'єра в Україні: 16 липня (ОМКФ)
у прокаті: з 27 лютого 2020 р.
режисер: Тимур Ященко
жанр: воєнна драма
у головних ролях: Євген Ламах, Дмитро Сова, Роман Семисал

Тато – мамин брат

Документальний фільм Вадима Ількова розгорається навколо постаті Анатолія Бєлова – соліста гурту «Людьска подоба». Через психічну хворобу сестри він узяв під опіку її доньку Катю. Між ними починаються взаємини батька та дитини, які знайомі багатьом родинам, але Толіку все-таки потрібно знайти баланс між життям богеми та сімейним затишком. Вадим Ільков не намагається розповісти історію за чіткою хронологією. «Тато – мамин брат» здається вдалим експериментом: автор витягує з життя людини деталі, створюючи образ відповідального поневолі. Тому епізоди з падінням у хаос стають не кінематографічним прийомом, а тим, що називають життям панка. Режисер тут стає невидимим спостерігачем, який достатньо наближується до головних героїв, але не перетворює їх на персонажів, що штучно грають на камеру. Усі емоції, нервові зриви та навіть недогляд за дитиною безжально зафіксовані на камеру. Тому цей фільм потрапив у нашу добірку найкращих, адже найперше в документалістиці цінується чесність.

Тато – мамин брат

прем'єра в Україні: 29 березня (DOCUDAYS)
режисер: Вадим Ільков
жанр: документалістика

Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго

Цей проєкт Надії Парфан мав неабияку витримку та пройшов дистильований процес творчості. Режисерка змінювала фокус із одного персонажа на іншого, хотіла зробити історію про хор Івано-Франківськтеплокомуненерго. Та, у результаті, кінотеатрами України пройшов хіт, що увібрав у собі багато трагікомічних історій. Однак, вони складаються в один гігантський пазл, що проговорює епопею повільної індустріалізації суспільства, рівноваги між хобі та роботою й абсурдності існування в цій системі закручених гайок та великих котелень. Кожен глядач може знайти тему для себе та почуватися комфортно в рамках фільму Парфан. Водночас, режисерка змушує аудиторію почуватися принцесою на горошині, адже «Співає…» діє на свідомість, наче соціальна ініціатива – ви більше не будете діставати своє теплокомуненерго злісними скаргами, адже знаєте про людей, які там працюють. Радше поцікавтеся, чого їм не вистачає. Можливо, вони просто хочуть співати.

Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго

прем'єра в Україні: 18 липня (ОМКФ)
у прокаті: 17 жовтня 2019 р.
режисер: Надія Парфан
жанр: документалістика

РоздІловІ. Наживо

Так-так. У нас ще один фільм Вадима Ількова, який завдяки своїй працьовитості встиг випустити дві стрічки за рік. Як і в «Тато – мамин брат», він вдається до документалістики, хоча цього разу взявся зафільмувати останній перформанс учасників мультижанрового проєкту мистецької агенції «АртПоле». По суті це фільм-концерт, у якому Сергій Жадан читає вірші під акомпанемент акордеону та експериментальних музичних інструментів. Та насправді це крихкий всесвіт, до якого боїшся доторкнутися, адже все розвалиться. Описувати тексти Жадана немає сенсу, вони говорять за себе значно більше. Музиці теж не потрібні відгуки, адже вона заповнює простір між рядками віршів. Залишається лише покластися на власний досвід, адже «РоздІловІ. Наживо» – це зафільмований процес творчості, і варто знайти потрібний настрій, аби поринути у вир кохання та війни разом із талановитими митцями.

РоздІловІ. Наживо

у прокаті: з 11 грудня 2019 р.
режисер: Вадим Ільков
жанр: фільм-концерт

Атлантида

У Венеційському залі гасне світло, і починається показ фільму – української дистопії «Атлантида», яка через кілька днів візьме головну нагороду в секції «Горизонти». Це трапиться в один день зі звільненням Олега Сенцова, тому цей день так чи інакше вже увійшов в історію. Ми чекали на прем’єру кілька років ще від задуму проєкту. Погодьтеся, що подивитися на Україну у 2025 році хочеться не лише крізь призму серіалу «Years and Years», але й очима свого співвітчизника. Результат справив сильне враження й на італійців також, які завзято ставили питання після показу. Заразом, «Атлантида» залишається не просто хорошим українським фільмом. Це авторське кіно Валентина Васяновича, який своїми минулими роботами поступово викарбував свій стиль та мову, що розкуто відобразилися в його останній стрічці. Як і напружена гра в шахи, «Атлантида» змушує думати не сьогоденням, а на два кроки вперед. Згадаєте хоча б один український фільм із таким досягненням? Отож.

Atlantis

прем'єра у Венеції: 4 вересня 2019 р.
у прокаті: з 19 листопада 2020 р.
режисер: Валентин Васянович
жанр: дистопія
у головних ролях: Андрій Римарук, Людмила Білека, Василь Антоняк

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: