Наріман Алієв: «Відсутність швидких перемог – це стимул рухатися далі»

Інтерв’ю з українським режисером про фільм «Додому»

Розкажіть, як пройшла прем’єра в Каннах? Як фільм прийняли?

Прем’єра пройшла дуже добре. Це дуже незвично, коли тисяча людей стоять в черзі на кіно і ти розумієш, що це черга саме на твій фільм. Раніше, коли я робив короткометражні роботи і їх показували на великих фестивальних майданчиках, все одно там було п’ять-шість короткометражних фільмів, на які люди йшли. А тут у мене це було вперше, коли ти бачиш чергу людей, які цілеспрямовано йдуть саме на тебе, на твій фільм. Це дуже дивне відчуття. Під час показу була дуже приємна презентація. Тьєррі Фремо нас представив, ми сказали вступну промову, після чого розпочався, власне, сам показ. І показ свого фільму дуже специфічний на таку велику аудиторію. 

Зал Debussy це реально дуже хороший технологічний кінозал, з гарним звуком, гарним зображенням, що відверто приносить задоволення людині, яка просто дивиться кіно. І коли я вперше дивився своє кіно на таку велику аудиторію, то загострюються відчуття від того, що відбувається у залі. І це помітили також і члени моєї знімальної групи. Тому що ти чуєш кожен шерхіт, чуєш кожен кашель і твої відчуття дуже сильно гіперболізуються. І через це якось напруженіше відбувається сам перегляд, ти не можеш розслабитися. Але це дуже цікаве відчуття. Все після фільму нам влаштували стоячі овації, це тривало десь хвилини три-чотири максимум. Це, знову ж таки, якесь таке приємне відчуття, коли люди не просто віддають тобі данину за те, що подивились твоє кіно, а відверто стоять і рефлексують на переглянуте. Мені кажуть, що багато хто плакав, якщо чесно я і сам зронив сльозу, тому для мене було тяжко оглядатися довкола, бо на мене світили софіти і це дуже незвичайне відчуття. Тому що всі поплескали, один одного привітали, ти якось хочеш йти далі, вийти з приміщення, адже почуваєшся ніяково та некомфортно, а люди продовжують плескати, і це дуже цікаво. Такого в Україні я ніколи не зустрічав, і в принципі звісно всі аплодують і віддають належне творцям, але в Каннах якось це по-особливому.

В інтерв’ю Яніні Соколовій Ви сказали, що фестивалі – дуже суб’єктивна річ. Чи важливі для Вас нагороди?

Так, насправді це так. Фестивалі – це абсолютно суб’єктивна річ тому, що як мінімум з величезної кількості робіт певна селективна комісія обирає певну невелику кількість робіт, яку будуть давати на розгляд професійному журі, у якого є своя думка. Тобто, насправді якщо взяти, скажімо, коефіцієнт похибки, то він дуже малий, бо він проходить дуже малу кількість людей для нагороди. І це абсолютно суб’єктивні речі, речі цих конкретних людей. Тут не можна якось оцінювати їхнє рішення як зріз усього глядацького світу. Адже існують професіональні люди, зі своїм смаком, світосприйняттям кінематографу і вони ведуть те, у що вони вірять. І знову ж таки, це моя перша повнометражна картина, але до цього в мене було кілька короткометражних фільмів, які їздили також по фестивалях, як великих так і не дуже. І в принципі, я досі не отримав ще жодної нагороди за свої роботи. І скажімо так, якщо я нарікав на всі рішення журі не на мою користь – я б навряд чи щось зробив у своєму житті. Тому нагороди для мене, звісно, не важливі. Нагорода – це певний тотем, який дозволяє тобі ще більше порадіти за те, що ти щось зробив у своєму житті. Але при цьому, скажімо, відсутність оцих швидких перемог – це певний стимул рухатися далі й продовжувати щось створювати. Якщо на дебютних роботах брати відразу премію в Каннах, я б дуже сильно розгубився з тим, як далі діяти у своєму творчому розвитку.

Нагорода – це певний тотем, який дозволяє тобі ще більше порадіти за те, що ти щось зробив у своєму житті

За синопсисом «Додому», це історія про спробу батька повернути сина на батьківщину. Чи варто зчитувати в ній метафору повернення Криму до України?

Таких конкретних, прямолінійних метафор там нема. Кожен сприймає для себе по-різному те, що відбувається на екрані. Якщо прибрати політичний контекст – це абсолютно людська, сімейна драма. Звісно, через те, що і я, зокрема, рефлексую на події, що відбуваються сьогодні в Україні, такі асоціації можуть виникати. І мені здається це нормально. Але я їх, як такі, не закладав.

Щодо фільму «Додому» нам, крім короткого синопсису, нічого не відомо. Чи оберігаєте кіно від спойлерів? Чи можете розказати більше про цю історію?

Насправді те, що є в синопсисі – це ті необхідні вхідні для розуміння того, що відбувається у фільмі. Тобто ми не оберігаємо сюжет фільму від спойлерів, просто навіть якщо ми розкажемо весь сюжет фільму від початку до кінця – це не дасть розуміння потенційному глядачу того, що там відбувається. Хай там що, це кіно не сюжетне в першу чергу. Адже кінематограф – це аудіовізуальне мистецтво, тобто те, яке користується аудіовізуальним інструментарієм. Навіть сам факт переказу подій на екрані не дасть того відчуття, яке ми хотіли з командою створити для глядача. Тому я не бачу необхідності розповідати сюжет, який насправді нічого не дасть. Тобто у нас є певні вхідні дані, з якими починається кіно, і вже для сприйняття історії необхідно прийняти правила гри, які даються творцями для того, щоб проемоціювати те, що відбувається на екрані. Вийде це чи ні, це інше питання. Але в принципі я не розумію цінності в тому, щоб розповідати сюжет фільму. У цьому немає потреби.

У вас було мало часу для зйомок та підготовки, адже за 2,5 місяці відбувся лише пре-продакшн та власне сам продакшн. Чи повністю задоволені результатом, чи хотіли би щось змінити?

Дійсно, підготовчий період та знімальний період у нас відбувався дуже швидко. І навіть монтажно-тонувальний період пройшов дуже швидко. Ми показали готове кіно через 9 місяців після початку підготовки, це дійсно мало. Але я можу сказати, що такий обмежений термін нам дозволив багато встигнути і застрибнути у цей потяг. Я не знаю, якби ми відтягнули зйомки на весну чи на літо наступного року, чи вийшло у нас все те, що ми отримали на сьогодні. Такий швидкий темпоритм на якомусь етапі нам і допоміг, він нас зарядив, він не давав охолонути над роботою. Тобто команда була ще в активній стадії знайомства з цим матеріалом. Звісно, я не вдоволений повністю результатом, адже хоч би що там було завжди є свої помилки, свої гріхи, з яких ти маєш робити висновки й рухатись далі. Це нормально для кінематографа. Чи хотів би я щось змінити? В мене є певне правило: коли я фіксую фінальну версію монтажу, я більше не вношу ніяких правок, навіть якщо мені сильно хочеться. Просто тому, що це нескінченний процес і потрібно вміти жити з тим, що тобі не подобається у твоєму фільмі. Приймати ці помилки потрібно для того, щоб врахувати це у своїх наступних роботах. Якщо мова йде про продакшн, чи змінив би я щось там – звісно ж, змінив би. Але поняття «а якби» в кінематографі, як і в житті, не існує. Все те, що я пройшов з цим фільмом, стане основою для майбутніх проектів, в яких, я сподіваюсь, в мене вже буде робота над помилками, яка мені допоможе краще працювати з матеріалом. Це нормальний процес і він природний. До нього треба відноситись правильно.

Вас доволі часто порівнюють з Нурі Більге Джейланом та Аббасом Кіаростамі? Чи лестять такі порівняння, чи навпаки – хочеться їх позбутися?

Мені дуже приємні такі порівняння, насправді фільми Джейлана і Кіаростамі були одними з референсів до моєї роботи. Це були ті фільми, які я намагався показати знімальній групі, щоб вони розуміли певну атмосферно-ментальну річ, з якою вони будуть працювати тому, що дуже схожий кінематограф іранський, турецький з тим, який я намагаюсь створювати. І якщо бути відвертим, то в мене є і на Джейлана, і на Кіаростамі прямі цитати. Тому мені звісно лестять такі порівняння і значить, я все ж таки роблю щось у тому дусі, в якому мав наміри. Мене це в жодному разі не кривдить, адже моє кіно у будь-якому разі є іншим, при цьому воно порівнюється з дуже хорошими режисерами.

Це нескінченний процес і потрібно вміти жити з тим, що тобі не подобається у твоєму фільмі

Ахтем Сеітаблаєв, що зіграв у Вашому фільмі – не лише актор, а й режисер. Як одному режисеру було працювати з іншим?

Потрібно віддати йому належне, адже він на майданчику був актором. Це для мене було дуже важливим. Людина повністю мені довірилася і для нього цей матеріал був дуже важливий, для нього ця роль була важливою і це було помітно. При цьому він з повагою ставився до того, що я говорив і довіряв тому баченню, який я репрезентував у своєму фільмі. І тільки такий спосіб роботи режисера з актором дає плоди. Є навіть такий анекдот: якщо два альфа-самці зустрічаються у маршрутці – одному доведеться вийти. Те ж саме на знімальному майданчику: якщо два режисери на майданчику, то комусь доведеться дати задніх. Адже це ніколи та нікому не працює у плюс.

Зараз все визначається, будемо вести перемовини з дистриб’юторами, визначатися з прем’єрою в Україні. Поки нічого конкретного сказати, на жаль, не можу.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: