Пітер Гріневей: «Я ніколи не знімаю кіно для вас»

Конспект лекції Пітера Гріневея на 48-й «Молодості»

Про історії

Кіно – це бізнес про створення історій. Чому? Найкращий спосіб розповідати історії – це розповідати історію дитині перед сном. Це неймовірна аудиторія, в якої ви маєте максимальну увагу. А ми, дорослі, маніпулюємо способами розповідати історії. Чому ми драматизуємо історію? Наразі я знімаю фільм з американським актором Морганом Фріменом, який ми робитимемо у північній Італії у вересні цього року. Це буде місто Лукка. Я написав кілька історій, що насправді існують на сторінках і в мене немає потреби у драматизації, але я все одно хочу представити їх в оголеній формі наративу. Я впевнений, що ви знаєте про поняття наративу у філософському сенсі. У західній Європі на це особливо звертають увагу. Чи потрібні нам історії? Коли ми передаємо історії, пам’ятайте: найкращі картини – це завжди наратив. Треба зважати, що ці ідеї витають у повітрі.

обкладинка: igormandic

фото: Molodist

Про кролика Роджера

Ви ніколи в це не повірите, але чи пам’ятаєте фільм «Хто підставив Кролика Роджера?» Така собі комбінація акторів та анімації. Дуже голлівудський продукт. Ви не повірите, але я був першим режисером, якому запропонували зняти цей фільм. У мене був дуже тупий лос-анджелеський агент, який не тямив, чим я займаюсь. І він подумав, що я підійду на цю посаду. Немає потреби наголошувати, що це кіно я не зняв.

Про виміри мистецтва

Є дві групи людей, з якими люблю працювати найбільше: танцівники та архітектори. Адже кіно – двовимірне середовище, а танцівники та архітектори справді розуміють цілих три виміри.

Про малювання на воді

Кіно – це 24 кадри на секунду. І це стає страшною картиною. Ми можемо виконувати роль, тільки підлаштовуючись під об’єктив камери. Чому ми не можемо це змінити, адже це свого роду гамівна сорочка для перформансу? Завдяки технологічним революціям та хитрощам це можна побороти. Сім років тому у Рочестері біля Лондона ми поставили 20 різних екранів. Я намагався зробити щось практично неможливе, а саме малювання на воді. Я залучив Лондонський філармонічний оркестр, звучала нова композиція Девіда Ленга, мінімаліста сучасного мистецтва, який приїхав з Нью-Йорку. Таким чином, я міг маніпулювати організацією картинок, щоб зняти цю гамівну сорочку 24 кадрів. […] Ідея тексту поряд з оперою потребує коригування. Адже ви можете погодитися зі мною, що більшість європейських опер лише відтворюють «Мадам Баттерфляй» знову і знову. Неймовірно нудно. Якщо ви хочете збадьорити мистецькі форми, то потрібно знаходити сучасні механізми виходу із ситуації. Тож я й вирішив малювати на воді. В американській літературі є багато робіт про воду. Семюел Тейлор Колрідж написав одну з таких історій, зрештою, «Мобі Дік» Мелвілла та «Буря» Шекспіра – також про воду. Тож я взяв тексти таких робіт і створив лібрето. Я можу взяти сенси музики та перетворити його у відео разом зі своїм колегою каліграфом Броуді Нойеншвандером, який наразі живе у Бельгії й ми довго з ним співпрацюємо. Якби я сам був каліграфом і малював літеру А, то я би зробив її маскулінною, фемінною, дитячою, порнографічною, зробленою з дерева чи вогню. Літера перестала бути залежною від того, як ви її малюєте. Такі методики зникли. Ми зламали зв‘язок між уявою, плечем, рукою та папером.

Кадр із стрічки «Гольциус і пелікан»
Кадр із стрічки «Інтимний щоденник»

Про неможливість фільмів для кожного

Це може звучати занадто помпезно, але я хотів би зробити багатоканальний безнаративний фільм у реальному часі. Це буде битва, яке відображатиме всі упередження, пов’язані з кіно. Адже кіно – це щось завжди про минулий час. Кожного разу дивитесь «Касабланку» – це одна й та сама чортівня. Кожного разу хочеться, щоб вона була різною. Але вона не може бути різною. Виробництво та дистрибуція влаштовані таким чином, що я можу зробити фільм у понеділок, але не можу змінити його для вас у вівторок, середу тощо […] Люди питають мене: для кого ви знімаєте кіно? Та мені видається неможливим зробити фільм для тебе, тебе і тебе. Когось цікавлять пінгвіни та мотоцикли, інших цікавить різанина. Окей, я можу зробити для вас такі фільми, але вони не задовольнять всіх. Тому на таке питання я зазвичай відповідаю, що знімаю кіно для себе. І ніколи не знімаю його для вас, бо це неможлива задача. Втім, незважаючи на тривоги та нетотожні політичні інтереси, у 2019 році ми, по суті, маємо одну й ту систему освіти. Тому якщо я вам згадаю Оппенгаймера, ви здогадаєтесь, про кого йде мова. Якщо назву Караваджо, то 95% зрозуміють мене. Те саме буде й з Енді Ворголом. Завдяки цифровій революції всі ці поняття та імена зрозумілі мені. Тому якщо я хочу зробити фільм, який задовольнить мої потреби і залучу свою фантазію, є шанси зацікавити і вас. Тому якщо я зумію зробити кіно з тисячею ідей всередині, люди в цій аудиторії зрозуміють 50% цих ідей. А інші 50% віднайдуть решту. Сподіваюсь, що існуватимуть цілісніші засоби комунікації.

Про мультиекрани

Я намагаюся користуватися кількома екранами, що уособлюють мультиплікативність природи світу. Але це також і питання масштабності та прозорості. Для цього не потрібна сидяча аудиторія, можна ходити навколо екранів, підходити збоку, тому це справді форма кінематографічної архітектури. […] Я також зацікавився перенесенням цього способу у повнометражне кіно, але можна легко зрозуміти, наскільки це важко – починаючи з питання фінансування і закінчуючи місцем демонстрації такого фільму. Можна побачити таку мультиекранність і зараз на Олімпійських іграх, виставках. Потрібна лише певна сума грошей, щоб втілити ці ідеї у життя.

Про віджеїнг

У своїй країні ви знаєте про шоу віджеїв. VJ означає Video Jockey (відеожокей). Це майже те саме, що і діджей, але лише з відео. Наша команда теж цим займається. У нас вже є близько 15 перформансів. Ми встановлюємо від 15 до 23 екранів на бульварах Сан-Пауло, просимо поліцію вимкнути світло хмарочосів, щоб дозволити десяткам тисяч людей танцювати на вулицях, де я граюся з відео. Якось я зробив великий проект, який я хотів би перетворити у фільм інформаційної епохи. Я це зробив, бо був розчарований тим, як кінематограф грає у тупі ігри з розповідями історій.

Кадр із стрічки «Ейзенштейн в Гуанахуато»

Про сучасне кіно

Технологія кіно, яка з’явилася у 1895-му, удосконалювалась протягом сотні років, поки ми не відмовились від целулоїда. Він уособлював багато роботи, роботи механічної. Тож ми перемістилися до більш витонченої роботи з електронікою. У Лондоні мене вчили мистецтву кіно, і у 1960-х я фізично вирізав кіно. Найбільш важлива частина кінопроцесу – це монтаж. Тому я дуже добре розумію процес монтажу. Найбільш значущий для мене режисер – Сергій Ейзенштейн, бо він міг майстерно впоратися з монтажем. Коли він їздив знімати у Мексику, і йому не дозволили змонтувати матеріал, результат був катастрофічний. А ось ідея Ейзенштейна полягала у тому, щоб скласти матеріал воєдино, структурувати його у дуже витончений кінематографічний спосіб. […] Є звісно кілька людей, як, наприклад, Тарантіно, які граються зі старомодним целулоїдним кіно. Тарантіно усвідомлює роботу Голлівуду і всього, що за ним стоїть, але не тільки продукту, а ще й самого виробництва. Наразі кінематограф здатен подарувати неймовірну картинку завдяки цифровій революції. […] Втім, я почуваюся розчарованим від того кінематографу, який ми наразі маємо. Не знаю, як добре ви знаєте історію кінематографу, але у 1900-х, 1910-х та 1920-х існувало дуже багато людей, які вважали кіно чимось по-справжньому фантастичним. Зараз я вважаю, що більшість цих людей були б розчаровані. Тоді технології були не такими витонченими. А ось у 2019 році у нас є інструменти, щоб поважати кінематограф та користуватися його здобутками, але ми цього не робимо.

Про продюсерів

Наразі у нас відсутнє картинне кіно. Мій улюблений художник Рембрандт сказав, що навіть якщо у вас є очі, це ще не означає, що ви можете бачити. Треба вчитися. Може звучати провокативно, але більшість людей нічого не розуміє у візуальному сенсі. […] У XXI столітті ми всі розуміємо, що світ складається з тексту, тексту і тексту. Мені сумно від цього, бо я навчався від самого початку як художник. Але візуального кіно у нас вже нема. Залишилося лише текстуальне кіно. Ми створюємо кіно у вигляді тексту. Чого хочуть продюсери? Я знову звучатиму провокативно, але це моя думка: більшість продюсерів неосвічені у візуальному сенсі. Навряд чи я можу прийти до продюсера з чотирма картинами, книгою роздруківок або малюнків і сказати – ось що я хочу зробити, дайте мені грошей. Він, бляха, не зрозуміє, про що я кажу. Для них це буде анафемою, бо вони не навчалися кіномистецтву таким способом.

Кадр із стрічки «Таємниці «Нічної варти»

Про дітей та освіту

Діти чудово справляються з базовими мистецькими формами. Вони можуть танцювати. співати і точно можуть малювати. Ніхто ж їх не просить влаштовувати виставки у Сучасному музеї мистецтв у Нью-Йорку, але вони мають можливість перекладати свої думки на мову мистецтва. Коли мені кажуть: «Пане Гріневею, я не вмію співати, танцювати та малювати», я кажу, що це нісенітниця. Ніхто ж не вимагає олімпійських стандартів. Але виходячи з початкової школи по всьому світу, діти починають заперечувати візуальне мистецтво і мислять текстами. Виходячи з початкової школи і це відбувається по всьому світу, діти починають заперечувати візуальне мистецтво і мислять текстами. Їм кажуть, що потрібно ставати серйозними і платити за навчання дітей, іпотеку, виживати тощо. І головною думкою стає те, що текст – це верховний спосіб комунікації.

Про сценаристів

Моє головне завдання і ви вже давно це помітили – зробити кінематографічне кіно (в оригіналі «cinema cinema» – прим. ред.) Справжнє кіно, використовуючи кінематографічний інтелект, не просто ілюструвати книгу, не просто створювати політичну програму, не бути буквальним у будь-який спосіб. Кажуть, що більшість людей ходять в кіно, щоб почути історію. Чи є хтось в аудиторії, хто прикидається сценаристом? Я хочу вас бачити, бо вас треба пристрелити! Ми вас не потребуємо. Зовсім. Кіномистецтво ґрунтується на зображенні, а не на словах. Чому б вам не піти писати оповідання, що є насправді вашим медіумом? Ваш медіум – це слова, а не візуальне мистецтво. Тому заберіть свої кляті слова з кіно! Ви витрачаєте свій час і вже точно витрачаєте мій час, якщо ми дійсно хочемо створювати кіно від кіно від кіно. То що, хочете продовжувати далі? Ну звісно, хочете.

Про смерть кіно

Більшість з вас дивляться фільм на великих екранах або вдома на телевізорі у спальні, або на смартфонах, можливо, навіть в офісі з одним-двома людьми. Ідея дивитися фільм з великою аудиторією стає все менш популярною. Та й сама ідея дистрибуції фільму стає все більш персоналізованою. Саме тому я вважаю поняття кіно мертвим. Тому що ми не дивимось кіно так, як це робили наші предки. Я живу в Амстердамі, де більшість людей просто не ходить в кіно. Люди, які ходять в кіно в Амстердамі, мають сиве волосся. І роблять це через відчуття ностальгії, адже згуртований перегляд свого часу став чудовою ідеєю комунікації. Але такі речі трапляються все рідше.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: