Партнерський матеріал

Дмитро Сухолиткий-Собчук: «Чим складніше кіно, тим цікавіше його розгадувати»

Інтерв’ю з режисером стрічки «Штангіст»

Режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук після фестивального успіху своєї короткометражки «Штангіст», готується знімати дебютний повний метр із назвою «Памфір».

«Памфір» – історія чоловіка, який хоче бути хорошим сім’янином, але доля дає йому випробування, де він звертає з чесного шляху заради своєї сім’ї.

Ми поговорили з Дмитром про те, у якій атмосфері зніматиме свій повнометражний фільм «Памфір», про експедиції, ізоляцію для акторів та реальний прототип головного героя. Автор зізнався, чому знадобилось чотири роки щоб розвинути ідею фільму, як змінився проєкт під час роботи у резиденції Каннського кінофестивалю, чому між театром та кіно він обирає театр і як живопис впливає на створення його фільмів.

«Це кіно про стосунки в сім’ї»

«Штангіст» був холодний як метал, а у «Памфірі» ми перебуватимемо у теплій атмосфері родини. Це буде абсолютно інше кіно з художньої точки зору. «Памфір» –  мій перший повнометражний ігровий фільм. Це буде кіно про сім’ю, про стосунки всередині сім’ї. Про певний надлом, який зазвичай існує у латентній формі у родинах і переходить в активну гостру фазу в моменти якихось життєвих потрясінь. 

І от в один з таких моментів ми будемо перебувати із сім’єю Памфіра. Головний герой запускатиме всі процеси,  переводитиме якісь внутрішні сімейні надломи з перманентного стану в активний. Випускатиме цю лаву назовні.

«Проект «Памфір» свого часу довелось поставити на паузу»

Ми лише підходимо до реалізації «Памфіра». Проєкт почав існувати десь  у 2016. Я привіз цілий архів спостережень після зйомок фільму «Красна Маланка». І тоді почав задумуватись, що можна написати щось таке, з чого ніяк не зробиш документальне кіно. Тоді з’явились перші варіанти трітмента, я подався на програму TorinoFilmLab (Script&Pitch). 

Але коли я почав розсилати проєкт на різні пітчинги та у фонди, з одного з них мені відповіли, що у мене немає короткого метру, який би довів, що режисер здатний зробити таке масштабне кіно. Тоді я поставив проєкт на паузу і зробив «Штангіста», який власне до сих пір переконує нагородами на міжнародних фестивалях.

фото: Олександр Панасюк

Було відчуття, що реального Памфіра не потрібно десь довго і далеко шукати. Це такий собі український середній клас

«Ми оторопіли, коли зустріли реальний прототип Памфіра у селі»

Коли отримали підтримку на розвиток мого фільму в Українському культурному фонді, то вирушили шукати локації для зйомок. Ми часто зупинялися біля різних сільських хат, шукаючи будинок для головного героя картини – Памфіра. І ось одного вечора, коли ми пригальмували біля однієї з хат, зайшли всередину і почали говорити з власником  – просто оторопіли. Чоловік майже з точністю переповів історію життя нашого головного героя. 

Він навіть мав дуже схожі подвір’я, недобудовану хату, дитину, постійні заробітки, зведення кінців з кінцями. Було відчуття, що реального Памфіра не потрібно десь довго і далеко шукати. Це такий собі український середній клас. Чоловік, який розривається між заробітками в ЄС та налагодженням життя в Україні.

фото: Дмитро Сухолиткий-Собчук

«Експедиція та ізоляція – найкращі умови для актора щоб зануритись у справжню атмосферу»

Кастинг акторів ми провели у Чернівецькій та Івано-Франківській областях, адже дія фільму розгортатиметься у прикордонній зоні. Для зйомок я розглядав частіше професійних акторів, це буде кардинально інший досвід ніж у «Штангісті». 

Непрофесійний актор – абсолютно і беззаперечно вірить тобі, йде за тобою і слідує всьому. Професійний актор –  твій співавтор. Він пропонує декілька варіантів і ви разом шукаєте. Такі актори можуть бути різними, перевтілюватись, одягати на себе біографію героя. Це певна магія, яка їм притаманна. Я переконаний, що аби зрозуміти героя, у якого щоденна робота на заводі, треба справді попрацювати на заводі. Зрозуміти  роботу станка, конвеєрної стрічки. Тож так ми і будемо працювати.

Плануємо пробути в експедиції у селі декілька місяців. Про те, що доведеться ізолюватись на деякий час, я озвучую акторам ще на етапі кастингу.  Звісно будуть вихідні і графіки будуть узгоджуватись. Експедиція та ізоляція – найкращий спосіб зануритись в атмосферу. 

У нас вже готові промоматеріали, зроблені фотосесії для презентацій, є локації для зйомок.  Ми на низькому старті. Чекаємо лише фінансування. Адже це можливість для кінематографістів отримати копродукцію.  А це можливо лише після того як ти отримаєш підтримку у своїй країні.

copiright CNC (Cannes Pitching)
фото: Сергій Ахременко

«Резиденція в Каннах відкрила мені багато дверей для проєкту»

У лютому цього року з «Памфіром» я виграв участь у Cinéfondation Residence Каннського міжнародного кінофестивалю. Це унікальна можливість попрацювати чотири з половиною місяці в Парижі над своїми проєктом, отримати консультації, познайомитися ближче з французькою кіноіндустрією. Ця резиденція – чудова можливість здобути зв’язки і побудувати копродукцію з Францією. Організатори все прекрасно продумали. За час перебування в Парижі ми мали дуже багато зустрічей з різними фондами, компаніями. Cinéfondation Residence покрили витрати з перебування резидентів на Каннському кінофестивалі від початку до кінця. Програма перебування там була дуже насичена – від подій пов’язаних із зустрічами, пітчингом, де ми представили свої проєкти до перегляду найсвіжіших світових фільмів. 

У Каннах також була продюсерка картини Олександра Костіна, компанія «BOSONFILM», з якою ми працюємо вже рік над проєктом. Разом ми зустрічались із зацікавленими компаніями, вели переговори, розповідали про проєкт, говорили про сценарій. В результаті переговорів було підписано угоду з польською компанією MADANTS, продюсер Клаудія Смея. За останній рік вона спродюсувала фільми Агнєшки Голланд та Клер Дені.

Завдяки Cinéfondation Residence нам вдалося привернути увагу топових міжнародних сейлз-агентів для проєкту «Памфір» і наразі відбуваються перемовини щодо міжнародної дистрибуції проєкту.

Актору треба дати «роботу», тобто щоб він виконував не просто якусь механічну або фізичну дію

фото: Сергій Ахременко
фото: Дмитро Сухолиткий-Собчук

«Я зняв репетиційний фільм, щоб побачити що працює в сценарії, а що ні»

Коли був написаний другий варіант сценарію, я був переконаний що він вже готовий до зйомок, але ми зробили передкастинг. Я зібрав акторів і разом ми впродовж тижня створили такий собі «догвіль» – репетиційний фільм в закритому приміщенні. Знімали з реквізитом, акторами, подекуди з костюмами. 

Було більш ніж 20 акторів, спеціальний графік. Щоб це все організувати працювало шість людей. Це для мене напівфабрикат, де можна намацувати як будувати картину. А це один із невіддільних етапів роботи над фільмом, він дає розуміння куди рухатись. Такий «догвіль» і для продюсера бонус, адже я багато чого доробив, переписав, переніс і змістив.  Якби ми це зняли, то потім думали б як вирізати. Це точно зекономить нам певну частину бюджету фільму.

Деякі сцени ми знімали на локаціях, де відбуватимуться зйомки. Це була така «солянка» для внутрішнього перегляду. Але вона дала зрозуміти, що сценарій потребує змін і можу сказати, що в драматургії сценарію «Памфіра» я змінив лише 15-20%.

Найбільше потребувала змін робота з акторами. Стало зрозуміло, що актору треба дати «роботу», тобто щоб він виконував не просто якусь механічну або фізичну дію. Актор повинен не просто вдягати пальто і виходити з дому, а існувати у певному стані та розуміти звідки цей стан прийшов. І коли це є в тексті сценарію – в нього є робота над собою. Деякі характери героїв я дописував. Читка переконала, що хороший актор – це співавтор. Так з’явився третій драфт сценарію.

фото: Сергій Ахременко

«Можу годинами розгадувати живопис. Так само, як і кіно»

Між походом в театр і в кіно – оберу театр. Мене приваблює близькість до актора, особливо у камерних театрах. Кіно – це константний акт повторюваності, коли на екрані вже нічого не змінюється. Такі ж прояви неповторюваності цікаво знаходити у різних видах мистецтва. Театр один із них. Хоча найбільше мене надихає живопис. Це ребус і код. Так само і в кіно. Можна багато чого розплутувати. Як у фільмах Кубрика так і в картинах Ван Дейка можна знаходити нові й нові нюанси, яких раніше не помічав. Є ряд картин перед якими я можу простояти годину. Потім читати про неї, а згодом приходити і дивитись знову. Те ж саме і з фільмом.

Матеріал створено за партнерства

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: