Фатіх Акін – німецький режисер турецького походження. Його батько переїхав у Німеччину задля заробітків, а мати приєдналася трьома роками пізніше. Акін зняв про це документальний фільм під назвою «Думаючи про Німеччину: ми забули повернутися» (2003) та повертається вже ігровими засобами до подібного досвіду у стрічці «Небезпечний».
Режисер ріс у бідному районі Гамбурга, – місті, яке оспівує у кожному своєму фільмі. Його зв’язок з містом можна порівняти з Нью-Йорком Скорсезе (до речі, Акін називає себе німецьким Скорсезе) чи з Римом Фелліні. Вдень Гамбург Фатіха Акіна брудний і задимлений, але вночі він оживає: темні бари, сяючі клуби і вогні нічного міста автор протиставляє сірості «робочого часу».
Міста Акіна майже завжди існують з музикою на тлі, яка надає ритму сценам, надає сенсу життя. Музика є головним символом ідентичності у стрічках режисера. Вона заповнює собою майже кожну сцену: герої співають, танцюють, слухають музику, говорять про неї. Один з фільмів режисера навіть названий на честь рядка з пісні The Doors – це стрічка «Душевна кухня».
Фільм розповідає про героя, який тримає дешеву забігайлівку, де вештається безліч диваків і невдах. Чоловікові постійно не щастить: ресторан хочуть знести, закрити, а потім його програє в карти брат власника, який нещодавно вийшов з тюрми. Проте одне залишається незмінним – душа, яку попри всі негаразди зберігає заклад.
У «Душевній кухні», мабуть, найповніше проявляється тема аутсайдерства, яка близька для Акіна. Він, як мігрант часто міг відчувати себе чужим або іншим. Проте як і його персонажі, режисер не втрачає гумору, що присутній майже у кожній стрічці автора. Іронічні самі герої, які через свою романтичну натуру потрапляють у всілякі пригоди, але ніколи не здаються у боротьбі за своє щастя, завжди йдуть до кінця, навіть якщо інші не бачать у цьому сенсу.
Основою для більшості героїв та героїнь стали реальні люди, з якими Акін провів дитинство і молодість у Гамбурзі. Часто це були не найкращі приклади для наслідування, якийсь час режисер навіть був у підлітковій банді. Він говорить, що лише мати врятувала його від долі багатьох друзів, які сіли до в’язниці або померли від передозування.
Тому тюрма, наркотики і алкоголь є невід’ємними атрибутами його стрічок. Саме під пляшку алкоголю чи косяк марихуани герої діляться найзаповітнішими мріями і секретами. А в’язниця є важливою локацією ще й тому, що вона протиставляється свободі – ще одній вагомій темі у творчості режисера.
Символом свободи у фільмах Акіна є подорож: персонажі перетинають країну чи континент на автівці, кораблі або літаку. Зазвичай, в аеропорті мрія залишає головного героя (наприклад, у «Це було в липні», «Душевній кухні» та «Головою об стіну» від героя летить дівчина), він вирушає за нею або сумує, аж поки не розуміє, що справжнє щастя завжди було під самим носом. Попри мрійливість його персонажі вчаться цінувати, що мають, знаходити нових друзів, сім’ю і кохання, як колись доводилося робити самому Акіну.
Під руку зі свободою у творчості режисера йде протест. Герої бунтують проти усталених правил, закону чи ролі, яку їм нав’язує суспільство та оточення. Мабуть, найповнішим втіленням протесту можна вважати Ксатара – головного героя «Небезпечного». Він встигає розлютити правоохоронців декількох країн, записати протестний альбом і встановити власні правила на маленькому, але важливому клаптику його життя – майданчику для гри у баскетбол. І все це не беззмістовний бунт, просто лише так герой може вписатися у ті умови, в яких опинився.
Доля персонажів Акіна також завжди залежить від одного випадку, який кардинально змінює їх життя. У «Головою об стіну» – це ненавмисне убивство, яке випробовує кохання персонажів. У «Це було в липні» – випадкова зустріч із дівчиною, за якою через весь континент прямує головний герой. Але в обох фільмах долю вирішує не випадок, а старання і вчинки героїв, які йдуть всупереч обставинам. Таким чином Акін надихає боротися за мрію і просто бути собою у бурхливому світі, що постійно змінюється.
Протагоністи-чоловіки – улюблений тип героїв режисера, але знаходиться місце і для сильних персонажок. Часто вони виходять навіть живішими і цікавішими за чоловіків. Акін не романтизує і не примітивізує жінок, він показує їх справжніми: вони хочуть жити, займатися сексом, вони не можуть стриматися від тяги цигарки під час вагітності, п’ють і танцюють. Адже як втриматися, коли на фоні грає музика, за яку Акін заплатив цілих 300 тисяч доларів? Принаймні, так було у «Душевній кухні».
Якщо дивитися фільмографію режисера хронологічно, то можна помітити, як яскраве сонячне кіно поступово похмурішає та серйознішає, аж поки не доходить до «Золотої рукавички» – жорсткого, жорстокого та безпросвітного фільму, який багато хто зненавидів. Втім, найцікавіше, що навіть у цьому випадку, Фатіх Акін виходив з позитивної інтенції. Він хотів показати, що насилля жахливе, а не красиве, як його показують на телебаченні та у кіно. І в цьому весь режисер – невиправний оптиміст.
Вибрана фільмографія
Це було у липні
Im Juli, 2009
Останній день навчання перед літніми канікулами. Невпевнений в собі вчитель фізики купує перстень зі знаком сонця й одразу зустрічає дівчину з таким же символом, вирішуючи, що це доля. Після проведеної разом ночі дівчина вирушає до Стамбула, і головний герой прямує за нею, беручи в напарники продавчиню персня, яка таємно закохана у вчителя.
Веселе роуд-муві, наповнене музикою, сонцем і пригодами. Атмосфера магії, розлита у повітрі нагадує дечим Милорада Павича, де подібності притягуються, а двійники та подвійні символи завжди до чогось призводять.
Головою об стіну
Gegen die Wand, 2004
Кахіт – небритий, брудний і грубий панк, який вирішує покінчити життя самогубством. Йому це не вдається, і доля зводить його з Сібель. Та змушує Кахіта на ній одружитися, щоб позбутися впливу консервативних турецьких батьків.
Те, що починалося, як авантюра, переростає у справжнє кохання, шалене і дике, як обидва головних герої. Їм на заваді стане лише нещасний випадок, який перевірить на міцність стосунки.
Ця похмура драма про турецьких мігрантів у Німеччині виграла «Золотого лева» на Венеційському фестивалі й відкрила Фатіха Акіна світові. Але крім жорстокості життя у фільмі є місце для гумору, музики і духа бунтарства. Тут ви побачите одного із найкращих жіночих персонажів у творчості Акіна, зіграного Сібель Кекілі, яку режисер випадково зустрів у супермаркеті. Це показує роль випадку в нашій долі не лише у фільмі, а і в реальності.
Душевна кухня
Soul Kitchen, 2009
Фільм про власника невеликого ресторанчика, у житті якого все йде не так: його кидає дівчина, заклад хоче знести злий забудовник, ще й грижа постійно надокучає. Проте герой до останнього бореться за свій дім і друзів.
Чудова комедія з ансамблем ексцентричних персонажів показує романтику Гамбурга з вузькими європейськими вуличками, вогнями нічного міста і смачними кадрами готування. Хоча це кіно складно вважати політичним, тут Акін дуже добре показує з чим має справу малий бізнес – і відгукнеться це не лише німцям та німкеням.
На межі
Aus dem Nichts, 2017
Одна з рідкісних картин Фатіха Акіна, де головна роль – жіноча. Фільм розповідає про теракт, у якому загинули чоловік і син головної героїні та складається із трьох частин. Це драма про переживання втрати, судова драма і трилер. Фатіх Акін майстерно поєднує три різні жанри у цілісну картину, можливо, не так ефектно, як Пон Джун Хо в «Паразитах», але стрічка однозначно варта уваги.
Не в останню чергу через геніальний перформанс від Даяни Крюгер, що отримала за цю роль приз у Каннах. Протягом перших двох частин Фатіх Акін знайомить нас із героїнею. Рухома камера Рейнера Клаусмана (постійного оператора режисера) всюди слідує за героїнею, щоб у третьому акті ми розуміли її без слів, адже погляд Даяни Крюгер промовистіший за десятки сторінок діалогів.
Цей похмурий і стильний фільм на Голлівудський манер заснований на реальних подіях. Акін під час підготовки був присутній на трьох засіданнях суду проти представників націонал-соціалістичних рухів Німеччини, завдяки чому фільм виходить живим, а частина із судом, змушує дивитися його на краю стільця.
Золота рукавичка
Der goldene Handshuh, 2019
Історія про будні маніяка, який убивав у Гамбурзі в 70-х роках минулого століття. Назва присвячена барові, де чоловік споював секс-працівниць, перед тим як розчленувати їх і сховати в стіні своєї квартирки.
Це один з найогидніших і найнатуралістичніших фільмів, які ви коли-небудь побачите. Він вийшов через рік після «Дому, що збудував Джек» Ларса фон Трієра, але на відміну від нього «Золота рукавичка» не займається філософією чи грою з метафорами і психоаналізом. Стрічка лише спостерігає за жахливими вчинками маніяка, що є алюзією на післявоєнне німецьке суспільство, яке намагається ігнорувати свої «трупи у стінах».
Життя більшості персонажів було понівеченим ще до зустрічі з головним героєм, на них давно наклала відбиток війна і бідність. Тепер ці люди лише спиваються у згаданому вище барі, забуваючи жахливу реальність навколо.
Небезпечний
Aus dem Nichts, 2017
Справжня кримінальна фреска, яке охоплює мало не все життя хлопця на прізвисько Небезпечний (Xatar). Спершу він разом з родиною мігрує з Ірану до Німеччини, а згодом опиняється в Амстердамі, щоб його не переслідувала німецька поліція. Попереду – кар’єра гіп-гоп-виконавця, яку не зможуть зупинити навіть тюремні стіни.
Для Акіна, здається, це кіно є таким собі підсумком пройденого шляху, бо тут є все, що очікуєш побачити у стрічках режисера. Масштабність його історичних драм, тема ув’язнення та свободи, бунт проти усіх можливих правил, позитивний погляд на життя попри все, політична повістка пов’язана з мігрантами, засилля музики та посилання на факти з власної біографії.
Через бажання засунути сюди все, стрічка постійно несеться й кількість подій не дасть засумувати, але й встигнути за ними може бути не дуже просто.
