«Маленька червона сукня»: В одному чорному-чорному магазині висіла червона-червона сукня

Психоделічний омаж класиці джалло

«Маленька червона сукня» Пітера Стрікленда втілив у собі чи то джалло, то чи містичний трилер, чи то повітряний поцілунок Кроненбергу, Лінчу та, як не дивно, Майку Лі. Прем’єра картини відбулася восени минулого року на Міжнародному кінофестивалі в Торонто та була тепло зустрінута критиками. Майже за рік «Сукню» показали на сорока шести фестивалях планети, зокрема і в Україні – гостям ОМКФ. Інша, крівна та нібито жанрова стрічка – «Суспірія» Луки Гуаданіньо вийшла на фестивальні екрани приблизно в той самий час, що й «Сукня», але пригорнула до себе значно більше уваги: зібрала значний врожай нагород, стала надбанням історії джалло й горора, а також принесла чимало радості фанатам Тома Йорка.

Варто відзначити, що «Маленька червона сукня» здається логічно послідовною роботою на кіношляху талановитого англійця. Позаминулий фільм Стрікленда, «Студія звукозапису «Берберян» – джалло про звукорежисера (Тобі Джонс ідеальний в запропонованій ролі), що згорів на роботі в підпільному італійському кіноцеху. Попередній – «Герцог Бургундії» – фетишистська притча про лесбійську пару, гідна бути знятою Хесусом Франко або Пазоліні. І вже у новій картині всі частини пазла режисерського досвіду складаються: тут вистачає і крові, і фетишів і критики капіталізму.

Типові для джалло вразливі герої, час дії (сімдесяті-вісімдесяті роки минулого століття), червоні декорації, саундтрек від краутрок групи Cavern of Anti-Matter, постер, стилізований під фільми категорії Б – маючи всі ці інструменти, Стрікленд затіває з нами гру, зовсім не схожу на ту, в яку стильно грав талановитий ремейк-мейкер Лука Гуаданіньо.

Що ми маємо? У першій частині історії – темношкіру жінку віком 45+ на ім’я Шейла (Меріанн Жан-Батист), яка виховує дорослого сина, а заодно і його дівчину. Героїня пристрасно бажає звільнитися від похмурої рутини та наповнити життя іншим сенсом. Це бажання штовхає її на пошуки любові за оголошенням. А щоб гідно триматися на черговому побаченні з потенційним суб’єктом із тодішнього тіндера, потрібно бути чарівною. Сукня з модного лондонського бутика точно зробить її такою, думає вона. І вже перед прилавком, де стоїть лячна продавчиня міс Лакмур (яку зіграла постійна актриса фільмів Стрікленда родом із Трансільванії – Фатма Мохамед) бажання володіти червоним предметом розкоші стає вищим за інстинкт самозбереження. Мадам продавчиня, спритно, як ворожка, передрікає долю побачення з черговим Адонісом, і Шейла опиняється цілком у владі червоного кольору.

Стрікленд упивається червоним кольором. В об’єктиві оператора Арі Вегнера однаково зловісними видаються червоний лак для нігтів, помада, телефонний апарат, ширма, візерунок шпалерів тощо. Іноді на екрані взагалі залишаються лише два кольори: чорний і червоний. Для чогось світлого тут взагалі презирливо мало місця – монтаж Матяша Фекете дійсно змушує хвилюватися. Ажурні фактури і фрактали художника Пакі Сміта паморочать голову крутіше будь-якої магії.

У другій частині історія робить відверто лінчевський сюжетний поворот і перетворюється на гіпнотичний технотрилер. Герой виявляється ще більш уразливим, ніж героїня, співчувати йому можна лише крізь глузування. Якщо до цього Стрікленд гигикав, тепер він починає відверто сміятися нам прямісінько в обличчя.

«Маленька червона сукня» – запрошення до обговорення феноменів споживання і фетишизації. «Хто одягне мене – той пізнає мене» – ось, що написано на смужці на вивороті смертоносного відрізу тканини. Але хіба ті, хто купують подібні речі на розпродажах, дивляться на етикетки або цінники? Сучасні бутики, ще з більшою хіттю, ніж сорок років тому, перетворюють людей на манекенів, яких раз у сезон потрібно будь-яким способом одягнути в нову колекцію. Мода стає культом, володіння речами – ритуалом, персонал магазину – лідерами секти.

Стрікленд не просто лякає нас чортівнею або скаженою сукнею, а створює атмосферу жаху, гротескно випинаючи темні сторони суспільства і знущаючись з персональних страхів. Тим самим проблематизує ці теми, як істинний незалежний британський режисер, попри тимчасове східноєвропейське місце проживання. Втім, поціновувачі фільмів жахів із цифрами в їхніх назвах, можуть залишитися розчарованими психоделічним дійством і сюжетними віражами, що наприкінці призводять до дійсно неочікуваної розв’язки. А ось фанатам італійської предтечі слешерів або тим, хто хоче насолодитися соковитими, сексуальними операторськими знахідками «Маленька червона сукня» точно припаде до смаку. Хоча, навіть якщо ви не дивилися жодного класичного джалло-фільму, тут вас може підкорити щось інше. Наприклад, чорний-чорний англійський гумор. 

in fabric
2018
режисер: Пітер Стрікленд
жанр: комедійний горор
у головних ролях: Гвендолін Крісті, Меріанн Жан‑Батист, Гейлі Скеарес, Фатьма Мохамед

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: