«Одеські незалежні»: як створювалося авторське кіно 90-х

Огляд позаконкурсної програми ОМКФ 2020

11 Одеський міжнародний кінофестиваль в сучасних умовах усієї індустрії не втратив надії зібрати цінителів фільмів у офлайні. Тоді, як уся конкурсна програма «прийшла додому» до глядачів, деякі покази все ж відбудуться на великих екранах. Ідеться про ретроспективу від Довженко-Центру «Одеські незалежні: вільне кіно 1990-х». Фільми можна переглянути на «Сцені 6» у Довженко-центрі з 26 вересня до 7 жовтня.

У програмі представлені чотири режисери з п’ятьма їхніми стрічками. Це перша спроба осмислення одеського авторського постперебудовного кіно початку 1990-х.

Постперебудовне кіно

Фільми, зняті в період 1990-1994 років називають ще постперебудовними фільмами. У них уже значно менше оптимізму – в порівнянні з фільмами, створеними під час самої перебудови. Але пристрасть до експериментів зберігається повною мірою.

Режисери, які створюють фільми в цей період, здебільшого експериментують із формою – деякі зі стрічок відходять від традиційної манери оповіді й нагадують радше «потік свідомості», де час і простір – лише формальність. Вони шукають нові стилі та свій голос, або точніше – свою оптику, що дасть можливість глядачам побачити звичні речі під новим кутом зору.

Через багатоголосся, жадібне «хапання» найрізноманітніших стилів та їхнє поєднання, безкомпромісність режисерів, які будь-які зауваги сприймали як виклик і критику їхнього авторського погляду – часом складається враження, що режисери не дійшли згоди самі зі собою й не визначилися, яке кіно, врешті, прагнуть створити. Фільми-сповіді, каяття за минуле, маніфести-настанови майбутнім поколінням, документальні щоденники теперішнього?

Як говорив один із кінорежисерів Елем Климов, радянські режисери все життя пробивали стіну, а коли вона розсипалася, виявилося що за нею – дзеркало.

І в цій межовій чесності, здатності побачити себе та прийняти – чи ні – почало з’являтися нове кіно. Режисери осмислювали матерію нової реальності, в якій опинилися після розпаду Радянського Союзу. Та з уважністю дослідників, цікавістю дітей, сміливістю провокаторів – випробували цю нову реальність, нехай і лише у створеному власноруч кіносвіті.

Звідси – бажання «позагравати» з вічними темами в навмисно стилізованому світі, перетворення на пророків звичайних людей, занедбаного простору – у місця сили.

Незалежні

Режисери, які творили «вільне кіно» – передусім вільне від замовників та цензури, могли втілювати будь-які свої ідеї, і хоча це мало безліч своїх плюсів, усе ж оберталося значною фінансовою збитковістю.

До прикладу, американські кінорежисери 50-х, були захищені так званим «законом про розлучення», за яким кіновиробництво було відділено від прокату. «Незалежні» режисери мали змогу знімати авторське кіно й віддавати його у прокат. А от режисери, які творили авторське кіно в Україні 90-х не мали можливості демонструвати фільми публіці на широкому екрані кінотеатрів.

Відтак, для деяких стрічок, представлених на ретроспективі від Довженко-Центру «Одеські незалежні: вільне кіно 1990-х», – це буде прем’єрний кінотеатральний показ.

Кульгаві ввійдуть першими

26 вересня, субота, 19:00

Відкриває програму фільм Михайла Каца «Кульгаві ввійдуть першими». Це своєрідна кіноімпровізація на тему оповідань Фланері О’Коннор: «Кульгаві ввійдуть першими» (The Lame Shall Enter First) та «Добру людину знайти нелегко» (A Good Man Is Hard to Find). У центрі історії – проповідник містер Шеперд, який прагне перевиховати складного підлітка Руфуса. Той не піддається педагогічному такту наставника, ба більше – з усією силою підліткового бунтарства намагається розхитати впевненість Шеперда в його світогляді.

Як і герої авторки південної готики – герої Михайла Каца перебувають у обставинах, які не просто пригнічують і нависають безпробудною сірістю, а, здається, витягують із людини все світло, що ще залишилося. Але якщо у Фланері О’Коннор герої лише на короткий час відчувають надію на краще, то в Михайла Каца – надія містера Шепарда набуває майже релігійних обрисів і не полишає його.

У цій стрічці режисер не просто в провокативній манері сперечається з радянськими педагогічними принципами виховання, а й порушує теми, які ще донедавна вважалися табуйованими, як, наприклад, показ смерті дитини.

Філософське питання між добром і злом Михайло Кац перетворює на поетичний вислів. Що врешті буде, якщо людина все життя сподіватиметься на краще? До яких наслідків може призвести невмотивовано оптимістичний погляд на світ, не підкріплений нічим із реальності?

1993
режисер: Михайло Кац
cценарист: Михайло Кац
оператор: Валерій Махнєв
художник: Олег Іванов
музика: Давид Голощокін

Людина К

1 жовтня, четвер, 19:00

Сергій Рахманін починав як театральний режисер, але вже у 90-х відчув, що потребує інших інструментів для вираження своїх ідей, і почав створювати авторське кіно. Дебютував із фільмом «Людина К» – екранізацією щоденників Кафки з елементами імпровізації.

Головний герой стрічки – літератор, якого критики називають генієм і навперебій пророкують місце в історії літератури. Та сам він радше жертва синдрому самозванця та відчуває величезний біль і роздратування через подібні хвалебні коментарі. Стиль зйомки – своєрідний омаж до творчості Андрія Тарковського, тут такий же повільний ритм, монохромність, занурення людини у внутрішній світ і пошук себе серед інших.

Після цієї картини Сергій Рахманін створив ще одну – «Другий», після чого емігрував в Аргентину. Там він плекає свій найбільший задум – фільм за мотивами тексту Олександра Бєляєва «Людина-амфібія» – «Іхтіандр», про концепцію якого не втомлюється говорити в пресі.

1992
Україна, ТО «Одеса», Одеська кіностудія, 86 хв.
режисер: Сергій Рахманін
cценарист: Сергій Рахманін
оператор: Віталій Соколов-Олександров
продюсери: Борис Бальчінос, Олександр Бурко
композитор Анатолій Дергачов
у ролях: Микола Кочегаров, Любомирас Лауцявичус, Олена Кондулайнен, Геннадій Митрофанов

Пустеля

2 жовтня, п'ятниця, 19:00

Михайло Кац остаточно утвердив себе як негласного лідера одеського авторського кінематографа цієї стрічкою, що вийшла в один рік із «Кульгаві увійдуть першими». Як і в попередньому фільмі, тут – звернення до біблійних образів, але вже не задля повчання, біблійні сюжети тут радше задають настрій і темп усій стрічці, а за звичайними мешканцями зчитуються алюзії на біблійних героїв.

Фільм створений у стилі гіперреалізму, у ньому знімалися непрофесійні актори, що допомогло створити особливу атмосферу межової чесності.

Стрічка взяла приз професійного журі Міжнародного кінофестивалю «Кіно, за яке не соромно» (Нестыдное кино) та головний приз Міжнародного кінофестивалю у Колумбії.

1991
СРСР, «Дягілєв-центр», студія «Одісей», 128 хв.
режисер: Михайло Кац
cценарист: Михайло Кац, Армен Ватьян
оператор: Валерій Махнєв
продюсер: Юрій Любашевський
композитор: Гія Канчелі

Лавка «Рубінчик»

6 жовтня, вівторок, 19:00

Стрічка з перших кадрів дає зрозуміти глядачу: все, що зараз відбуватиметься на екрані, має свої правила й закони. Посеред поля розташована фантасмагорійна крамниця Ісаака Рубінчика, зібрана зі шматків фанери, дошок, білих простирадл, що нагадують вітрила, обклеєна газетними вирізками. Головний герой Ісаак Рубінчик приймає відвідувачів: професора, міліціонера, молоду пару. І для кожного в його крамниці знаходиться те, що їм потрібно (навіть якщо вони самі не знають, за чим прийшли).

Ісаак веде постійний діалог – з дружиною, якої немає поруч, з Богом. І якщо на початку складається враження, що це така форма розмови зі собою, то вже на середині фільму стає зрозуміло, що Ісаак весь час звертається до глядача, не втомлюючися ставити запитання.

Раз за разом у кадрі з’являються солдати, налякані жінки, зосереджені на грі діти. Вони видніються на горизонті або ж наближаються до крамнички і скидаються на привидів спогадів героя, яких він здебільшого ігнорує.

1992
Україна, ХТПО «Одеса», 77 хв.
режисер: Юрій Садомський
cценарист: Юрій Садомський
оператор: В’ячеслав Сьомін
художник: Георгій Кац
композитор Ігор Юсим
Продюсери Борис Бальчінос, Олена Борисова
у ролях: Євген Лебедєв, Євген Євстигнєєв, Олександр Калягін, Віктор Павлов

Дорога в парадиз

7 жовтня, середа, 19:00

Головний герой працює листоношею та розносить «похоронки». Не маючи сили зіштовхуватися з розпачем і болем адресатів, він одного разу підроблює телеграму. Через це листоноша втрачає роботу, але це не заважає йому бути впевненим, що він знайшов своє призначення – приносити людям добро. Точніше, те, що він вважає добром для цих людей.

Трагікомедія на межі абсурду висвітлює беззахисність і надію знайти місце для гуманізму та добра заради добра, попри все шаленство, що відбувається у світі. Ідеалізована мрія головного героя, що запускає низку кумедних і сумних ситуацій, усе ж залишається світлом від маяка, що свідчить – допоки люди спроможні на такі вчинки, ще не все втрачено.

Стрічка з-поміж інших, представлених у програмі, вирізняється стилісткою поетичної кінопритчі. Водночас, фільм є й певною збіркою кліше: тут і цитати з Олександра Пушкіна, і звернення на партзібраннях, і дитячі казки та патріотичні пісні. Завдяки авторському прийому ці речі звучать дещо відчужено – а цей наратив поступово відходить у минуле.

1991
Україна, Одеська кіностудія, 88 хв.
режисер: Юрій Белянський
cценарист: Юрій Белянський
оператор: Олександр Вотінов
продюсер: Юрій Коваленко
композитор: Олексій Залівалов
У ролях: Ігор Маслов, Лев Дуров, Катерина Дурова, Олексій Залівалов, Володимир Осипов, Олександра Свенська, Алла Люшина, Ніна Авасапова, Лідія Полякова, Олег Єфремов, Аракел Семьонов

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

0 0 голос
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: