«Меланхолічка»: самотність у рожевому кольорі

Інтелектуальна комедія про збайдужілих гіпстерів

Якщо ви думали, що найсумніші на світі дівчата – це Лана Дель Рей, Адель і Біллі Айліш, то ви серйозно помиляєтеся. Найсумніша – це Меланхолічка.

Повністю відповідаючи своєму імені та назві фільму, вона ніколи не посміхається, не отримує задоволення від життя і навіть від деяких найсолодших його проявів. І я зараз кажу зовсім не про морозиво чи гумових ведмежат. Героїня у будь-якій незрозумілій ситуації перебуває в апатії й час від часу розповідає, що «сумує, щоб ми могли бути щасливими». Та її стан не вичерпується цією християнською жертовністю, а має ще декілька вимірів, один із яких – політичний. Меланхолія, як політична позиція, чом би й ні? Такі думки щиро порадували б молодого Годара, вплив якого на Сюзанне Гайнріх відчувається повсякчас.

З депресивними настроями «Меланхолічки» контрастує гіпстерське кітчеве довкілля – майже пластиковий жуйковий barbie world. У ньому є все, щоб зробити будь-кого щасливим, і цілком можливо, що ця надмірність – ще одна причина пригніченості героїні. Та напевне знає лише її психотерапевт.

У світі «Меланхолічки» закладені широкі можливості для актуальної критики сучасності. О, тут Сюзанне Гайнріх ні в чому собі не відмовляє! Вона з гумором у стилі постіронії проходиться старим добрим капіталізмом і консьюмеризмом, не забуває копнути модель традиційної сім’ї та роздати на горіхи бездушним тіндер-побаченням and so on, and so on. Зрештою, навіщо себе обмежувати? Інтелектуальна комедія ще з часів перших стрічок Вуді Аллена та Тодда Солондза відкрита до широкого кола питань.

Частина піднятих тем перегукується з іншою німецькою інтелектуальною комедією – «Самокритика буржуазного пса» Юліана Радльмаєра. Це дуже рідкісна птаха, яка долетіла до українського прокату, власне як і «Меланхолічка». «Самокритика буржуазного пса» розповідає про те, як режисер намагався знайти гроші на свій новий фільм, а в результаті перетворився на того самого буржуазного собаку з назви стрічки.

Вже антикапіталістичних настроїв, національності режисерів та прямої відповідності назви до подій картини було б достатньо, аби проасоціювати «Самокритику буржуазного пса» з «Меланхолічкою», але є ще дещо – формальне рішення. Обидві картини надають перевагу нерухомим планам і статичній камері. Збіг? Не думаю.

Хоча говорити про якусь гіпотетичну німецьку школу інтелектуальної комедії лише на основі двох фільмів теж передчасно і зовсім необов’язково. Навряд чи приналежність або не приналежність до певної течії знизила якість перегляду відвідувачів Берлінського і Роттердамського кінофестивалів чи «Молодості». Думаю, зовсім не знизила. І ще менше вона впливатиме на відчуття спраглих до нетипових комедій у кінотеатральному прокаті.

Das melancholische Mädchen
2019
режисер: Сюзанна Гайнріх
жанр: драмеді
у головних ролях: Марі Ратшек, Лорна Ішема, Ніколо Пазетті

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: