Минулого року такого ефекту розголосу на Берлінале зуміло досягнути «Обличчя» Малгожати Шумовської. Втім, там де закінчуються польські роздуми над релігійними спільнотами, які застрягли у своїх пересудах, десь там починається і копродукційний фільм з Македонії про Петрунію. Дівчині вже 31 рік, але її мати пильно за нею стежить. Вирушаючи довгою дорогою до ще однієї співбесіди, Петрунія проганяє свою маму, яка хвилюється за неї. На співбесіді до протагоністки пристає директор фабрики, справджуючи страшні кошмари Петрунії. Дорогою додому вона помічає змагання між чоловіками: священник кидає хрест у воду, а найспритніший чоловік мусить його зловити. Втім, релігійна традиція порушується, коли Петрунія забирає хрест додому.
Режисерка Теона Стругар Митевська – це справжнє відкриття у новій хвилі македонського кіно. Через постійні та важливі розмови про фемінізм нарешті почало проростати зерно цікавих ідей, які втілюються неочевидним шляхом. Уся місцина навколо обурюються на Петрунію. Її забирають у відділок, але за законодавством не можуть пред’явити протагоністці жодного правопорушення. Громада починає тиснути на поліцію, поліція тисне на священника і з цього хаосу виростає сенсація, яку підхоплюють місцеві ЗМІ. Журналістка Славіца та оператор Бойкан – це чи не єдині персонажі, яких сценарій ставить на роздоріжжі між здоровим глуздом та підтримкою напівбожевільних молодиків, що чергують біля відділку. Власне, з журналістами відкривається ще одна тема стрічки – «Бог існує, її ім’я – правда».
У другій половині фільму Митевська перетворює історію на камерний спектакль, який розвивається крізь ворота поліцейського відділку. По один бік сидить вперта Петрунія, для якої збереження хреста для себе стає принципом. З іншого боку знаходяться полісмени та журналісти, яким залишається лише бідкатися та розводити руками. Градус абсурду підігрівається ще й зацькованими батьками головної героїні, які полюбляють грати на камеру для ЗМІ та знаходять у собі первісні інстинкти батьківства, що досі не проявлялися.
Митевська жодним чином не вступає у проповідництво, хоча спокуса до цього у фільмі велика. Абсолютно геніальний зачин, що налаштовує глядачів на правильний трагікомічний лад – знаходить свої відгуки і всередині, і наприкінці стрічки. У цій історії бракує хіба що погляду натовпу, що безумовно зробило б фільм довшим за наявний хронометраж. Та натомість режисерка дуже тонко та майстерно розігрує на екрані мольєрівський настрій з нальотом балканської культури. І нехай цей меседж зводиться до просто «Давайте жити мирно» – Митевська все ще не відпускає у фіналі цей гіркий присмак поразки суспільства перед прогресом. Це дуже сміливе рішення попри те, що у «Бог існує…» в першу чергу бачитимуть фестивальне кіно не для всіх. Однак, мусимо запевнити, що сучасна Македонія давно не продукувала таких глядацьких фільмів. Тим паче фемінізм у цьому кіно не має вигляд мозолю, з якого треба вичавити весь непотріб. Ні, стрічка про Петрунію гуманно та прозоро пояснює, як поодинокі прогресивні люди не втомлюються тримати світ на своїх плечах. Хоч цей світ і падає додолу.
