«Час відплати» Карін Кусами та коп-драми старої закваски

Врятувати рядового детектива

Який автор не мріє зняти міцне жанрове кіно? Карін Кусама не просто мріє, але й іноді знімає. Так, до її стрічок багато претензій в аудиторії та критиків, адже не все вдається з першого разу. «Еон Флакс» ледве зміг видертися з-під тиску блокбастерів, які лягли на нього у 2005 році. Про «Тіло Дженніфер» говорили скоріше у контексті сценаристки Діабло Коді, тому всі провали та здобутки неодмінно відзначаються її іменем, а не режисерським. Нарешті Карін Кусама сподобилась зняти ще один жанровий трюк – коп-драму з домішками трилера. Для привернення уваги приєднався й інтерес Ніколь Кідман, яка останнім часом грає чи не найкращі ролі у кар’єрі. І начебто, все. Залишилось лише отримати хороший сценарій і зняти таке кіно, яке б брутально витримувало будь-яку критику, якщо дивитися його на пару з умовною «Смертельною зброєю». Та виявилося, що Кусама неначе сама не отримує кайфу від знятого матеріалу, хоча потенціал у нього видатний.

Кідман грає жінку-детектива з Лос-Анджелеса, яка має на руках нову справу – нагадування про старі гріхи. Років із сімнадцять назад вона проникла у банду виродків, які збиралися пограбувати банк. Залишалося лише завадити їм зробити це. Але минуле перетворилося на сиве волосся, зморшки та похмуре обличчя Кідман, з якого зрозуміло лише одне – настав той самий час відплати. Якщо кожен звук із цього синопсису нагадує вам перемотану касету із сюжетами про копів-самітників, які не працюють у парах, маєте рацію в хоча б в одному. Це таки перемотана касета, що раз за разом демонструє нудне проходження обов’язкових квестів для полісмена-детектива. Кусама навіть не цурається зняти з персонажа Кідман всі відповідальності світу в екстремальних ситуаціях. Жанр вимагає її хапатися за зброю у будь-який невдалий для головної героїні момент.

І нехай чорт забирає той запал режисерки (а його немає) при зйомках найбільш просякнутих саспенсом сцен. Зрештою, трейлер жодним чином не натякав на лихацький екшн. Скоріше чекаєш від перегляду самаритянської терпимості, але і її тут немає. Довгі погляди Ніколь Кідман не зчитуються як помста, яку потрібно подавати холодною. Це скоріше понівечений троп, який Кусама проносить через всю стрічку, ненавмисно перетворюючи його на кумедне кліше. Від таких занадто похнюплених облич у фільмі хочеться лише відвернутися. І не тому, що бридко за задумом Кусами, а завдяки їхньому беззмістовному розкидуванню по всьому двогодинному хронометражу.

Найімовірніше режисерка передивилася безліч коп-драм, в яких стражденний детектив-самурай проходить крізь емоційні, психологічні та фізичні випробування, аби спрямувати свій передсмертний погляд на захід сонця. І, на превеликий жаль, за півгодини до кінця «Часу відплати» ловиш себе на думці, що Карін Кусама навсправжки намагається закінчити свій фільм так. Окей, із зрозумілих причин легше не вигадувати нові сюжети, а повертатися до старих. Кінематограф невпинно повторює самого себе. І нехай існують відеокасети, DVD-диски чи Blue-Ray з коп-драмами, але із зернистої плівки не вдасться стерти самоіронії всіх «робокопів» та «джонівмаклейнів». Попри суворі обличчя, автори коп-драм не приховували людяності та щирості у своєму прагненні повеселити чи полоскотати нерви глядача. «Час відплати» серед такого колажу жанрових набутків стоїть не просто осторонь: це скоріше запалення апендиксу від усіх улюблених фраз чудових кінодетективів.

Головна героїня «Часу відплати» з гірким поглядом повідомляє колезі, що «це її справа і вона мусить довести її до кінця за будь-яку ціну». Таких витівок ми бачили у кіно багато, але проблема полягає у тому, як Ніколь Кідман про це говорить. Її колишні знайомі-злочинці не становлять тепер великої небезпеки. Справа полягає лише у мільйонних гонорарах, а не кількості життів цивільних. То чому ж ставки такі високі? Чому ця справа коштує усамітненого полювання за кримінальними вершками? І невже помста повністю збиває головну героїню від шляху логіки, адже допомога їй би справді не завадила? Для Карін Кусами ці питання не стоять так гостро, але їх не можна не ставити при такій блідій побудові епізоду, як наприклад, пограбування банку. Виправдання естетикою трилеру тут аж ніяк не спрацьовують, адже доказової бази немає, як такої. І як результат, післясмак стрічки створює настрій лише віри у класний детектив з харизматичними копами. Натомість хочеться мати не віру, а такий фільм зараз у кінотеатрах.

Destroyer
2018
режисер: Карін Кусама
жанр: драматичний трилер
у головних ролях: Ніколь Кідман, Себастіан Стен, Тетяна Маслані

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: