Чому «В обіймах брехні» Ніла Джордана не працює як трилер

Кошмар із дев’яностих

Привернути увагу аудиторії до своєї стрічки набагато легше, аніж повернути її після невдалої спроби. Ірландець Ніл Джордан назавжди залишиться в історії кіно, як автор «Інтерв’ю з вампіром», хоча з кожним наступним фільмом йому вдавалося лише доводити, що це була чиста вдача. Зійшлися зірки (Том Круз, Бред Пітт та Кірстен Данст) і стрічка дуже добре вистрілила в прокаті, ставши культовою. Ніл Джордан же продовжував знімати трилери різної якості, вряди-годи даруючи прихильникам жанру горор «У компанії вовків» чи «Візантію». Найстрашніше, що може трапитися з культовими авторами, це їхні спроби погратися у чужий жанр. Голлівудська слава насправді така: одного дня ти знімаєш «Хрещеного батька», а вже через десятки років ходиш з Велом Кілмером біля пластикових декорацій за кілька доларів. Списувати хороших режисерів – це надзвичайно грубо, хоча і привабливо для глядачів, які споживають контент щоденно. Втім, другі шанси іноді дарують чудові твори. «В обіймах брехні» Джордана міг би бути одним з таких, але натомість став схожим на безхарактерного підлітка, який бажає дорослості.

Кіно відчиняється кольоровою картинкою безтурботного життя двох дівчат Френсіс та Еріки. Перша знаходить у нью-йоркському метро жіночу сумку та відносить її хазяйці, яка живе у невеликому старому будинку. Хазяйку звати Грета, вона почувається самотньою і тому постійно потребує уваги. І коли Френсіс знаходить безліч подібних сумок, то намагаються відкараскатися від старої дами. Однак, Грета не відпускає її. У їхньому протистоянні народжується конфлікт двох інтересів, адже спершу Френсіс бачить у своїй новій подрузі матір, яку втратила нещодавно. Для Грети – новий друг стає просто втіхою, аби закрити свій гештальт з дозвілля. Коли їхні стосунки напружуються, трапляються дивні у своїй логіці речі.

Наприклад, Ніл Джордан не розрахував комплекції своїх персонажів. Коли Френсіс загрожує справжня небезпека, то вона завжди має можливість дати міцного ляпаса своїй противниці. Кумедно спостерігати, як Ізабель Юппер зі своїм невеликим зростом ослаблює психіку жертви, а потім ще й несподіваними ін’єкціями шприца у шию послаблює її організм. Таких недолугих проколів персонажка Морец могла запобігти ще на початку фільму. Коли ж пройшла дія загадкових речовин у тілі Френсіс, вона все одно сахається кожного погляду свого ворога. Кумедність цієї ситуації найчіткіше проявляється у третьому акті. Складається враження, що Ніл Джордан неначебто викинув нудний сценарій у вікно і щосекунди намагається здивувати вже не глядача, а самого себе. Головну героїню чомусь миють у ванній, потім зачиняють у велику скриню. Після цього епізоду Френсіс прокидається, але насправді це пробудження – ще один сон. І від таких карколомних трюків очікуєш принаймні виправдання, але у відповідь лише тиша.

Іншою проблемою «В обіймах брехні» стали діалоги, що вкрай дивно для Джордана, який розпочинав свою кінокар’єру сценаристом. Френсіс катається у шкіряних штанях по своїй квартирі на велосипеді та спілкується зі своєю подругою про сталкеринг Грети, наче це цукерка від стоматолога. Якщо ці речення були надруковані на папері, то режисер навряд чи переглядав календар останніх років двадцять. Справляється враження, що він абсолютно не розуміє, як живуть нинішні студенти та як комунікують між собою. Дівчата користуються iPhone, однак мають у квартирі дротовий телефон. Вони працюють офіціантками у дорогому ресторані, але винаймають квартиру у найдорожчому районі Нью-Йорку – на Мангеттені. На таких тонкощах постійно ловиш себе на думці: а чи не намагається Ніл Джордан всістися на двох стільцях.

Він неначе досі не виріс із тих фільмів жахів, які знімав у дев’яностих і сподівається, що всі тогочасні прийоми будування  саспенсу працюють і понині. Та насправді зі своєї молодості у нього залишилася лише майстерність класно направляти світло на своїх персонажів та посприяти Ізабель Юппер грі на піаніно (Ганеке, привіт!). Навіть Нью-Йорк має вигляд вітальної листівки, яка з’являється тільки для завантаження наступної сцени з діалогами. Відгадка цьому проста: основна частина зйомок відбувалася у Дубліні. Ніл Джордан не може запропонувати навіть сінефільську насолоду від B-Movie, яке б саме іронізувало над своєю трешовістю. Лише останні півгодини розгойдуються до якихось абсурдистських  масштабів зі снами та марними розслідуваннями найманого детектива. Фінал того й годі вдається до лінивого прийому Deus ex machina. Найбільше шкода у цьому фільмі Ізабель Юппер, яка марно витрачає свої зловісні погляди на Хлою-Грейс Морец. Після перегляду хочеться лише повернутися до фільму Содерберга «Не в собі», аби побачити, як справжній сталкеринг доводить жертву до безумства.

Greta
2018
режисер: Ніл Джордан
жанр: драматичний трилер
у головних ролях: Хлоя Грейс-Морец, Ізабель Юппер, Майка Монро

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: