Шоуранер «Перших ластівок»: «Люди досі не готові до суперечливих тем»

Євген Тунік про другий сезон, межі дозволеного та українську мову у серіалах

Минулого року на телеекрани вийшла підліткова драма «Перші ластівки», що мала неабияку популярність серед українського глядача. Актуальні для молоді проблеми, зокрема насилля в сім’ї, булінг,  тощо – чи не вперше набули серйозного звучання на теренах українського телебачення. Другий сезон серіалу далі висвітлює гострі соціальні явища, але з новими сюжетними лініями, персонажами та подекуди більш провокативними візуальними рішеннями.

Ми поговорили з Євгеном Туніком, автором ідеї, сценаристом та незмінним шоуранером серіалу – про те, яка його роль на знімальному майданчику, чи змушував канал цензурувати серіал та за що гейтять «Перші ластівки».

фото: прес-служба Нового каналу

Які рішення залежали від вас на знімальному майданчику? Який вплив має шоуранер у контексті українського телебачення?

Ти маєш відповідати за процес від початку до кінця: починаючи з першої букви сценарію й закінчуючи останнім кадром у монтажі. Якщо щось трапилося – біжать до тебе, якщо не відбулося – ти вже сам біжиш і говориш, що тобі не подобається. Це доволі всеосяжна відповідальність. Необхідно передбачити можливі проблеми наперед і зробити так, щоби люди, які організовують різноманітні процеси, не лише уникали помилок, а ще й дотримувалися початкового художнього задуму. Лише від тебе залежить, чи фінальний результат виправдає очікування.

Рекламна кампанія першого сезону робила акцент на драматичному складнику історії. Промотування другого – більш яскраве, звертається до сексуальних підтекстів та стильних візуальних образів. Чому була обрана саме така форма просування серіалу?

Перший сезон був про шкільне життя. Його теми та фабула в певних моментах менш провокаційні, тому й потребували іншого висвітлення в промо. Другий сезон доросліший, його теми ще гостріші. Звідси відповідне промотування: яскраве та в певних сценах із сексуальним підтекстом, що цілковито відповідає змісту серіалу. Я не займався рекламною кампанією, але на сто відсотків задоволений тим, як команда з маркетингу розробила матеріали для промо. Вони точно зрозуміли той посил, який ми закладали з авторами та режисером.

До серіалу ставляться по-різному, і я на це реагую адекватно

Під час виробництва серіалу враховували смаки представників старшої вікової категорії? Якщо молодь, вочевидь, спокійно споживає контент із провокаційним змістом, то певна частина телевізійної аудиторії навряд чи до цього готова.

Я чесно вам кажу, що не орієнтуюся на аудиторію, яка дивиться типові серіали на українському телебаченні, а коли бачить жінку в латексі на екрані о двадцять першій, то хрестить його та поливає свяченою водою з Єрусалиму. Це не мій глядач, тому я абсолютно спокійний, що хтось вдається до гейту. Комусь подобається, комусь – ні. Для однієї людини це занадто відверто, а для іншої, навпаки, недостатньо. Якщо під кожного підлаштовуватися, можна втратити ідеї, які ти закладав. Твоя робота може перетворитися на догоджання аудиторії різної вікової категорії. Але всіх однаково не задовольнити. До серіалу ставляться по-різному, і я на це реагую адекватно.

Для масового глядача подібний продукт здається занадто провокативним

У мережі вже можна зустріти відгуки глядачів, які ображені зовнішнім виглядом деяких персонажів, їхніми діями або словами. Чи подібні думки якось вплинуть на майбутнє проєкту?

Багато сцен у другому сезоні спричиняють у людей подібну реакцію. От зберіть усі ці коментарі, об’єднайте в одне величезне есе – і ви матимете образ середньостатистичного глядача. Я дивився певні дослідження щодо цього, тому впевнений, що люди досі не готові до суперечливих тем. Це не вирок. За автором залишається право – зважати на цей момент чи ні. Для масового глядача подібний продукт здається занадто провокативним, для тих, хто розуміє всі посили, які ми закладали, – це прийнятно.

Окрім того, що серіал транслювався у вечірньому слоті, він також ішов у повторі вдень. Чи канал піддав його цензу під час виробництва через цей факт, особливо з огляду на відвертість деяких тем?

Серіал транслювався на телебаченні, а не на стрімінговій платформі, тому потрібно враховувати певні норми та обмеження. Все, що має провокаційний зміст, необхідно втілити так, щоби це не порушувало межі дозволеного. Наприклад, якщо говорити про сексуальні сцени, їх треба правильно показати. В нас у кадрі жодного разу не з’являється чоловіча або жіноча оголеність. Так, у серіалі є статеві акти, але й вони відтворені так, щоби не потрапляти під визначення чогось забороненого. Хоч пуританські установки деяких глядачів однаково змушують їх бити у дзвони.

Контроль за тим, щоби зміст деяких сцен серіалу не вийшов за межі дозволеного, здійснювало керівництво каналу чи все-таки була самоцензура?

Авжеж, є позиція каналу та продюсерів, із якими ми успішно співпрацювали в першому сезоні. І я вдячний їм за кредит довіри, який вони мені надали в другому. Ви маєте рацію – здебільшого на знімальному майданчику діяла моя самоцензура, а також самоцензура режисера та представників інших департаментів моєї команди. Але в межах, які ми визначили від початку з каналом.

Чим відрізняються між собою перший і другий сезони у вашому розумінні?

Перший сезон був для мене пробою пера. До нього я не робив серіалів. Усе було нове, усе хотілося спробувати. Після його прем’єри помітив деякі помилки, яких припустився під час роботи над сценарієм і які хотів би виправити. Другий сезон створений більш тверезо. Мені здається, що він точніше відповідає настроям сучасного покоління. Реального, а не такого, що нам нав’язують на телебаченні, чи яким його здебільшого бачать старші люди. Для мене він значно важливіший, ніж перший сезон. Ми реалізовували все, що нам дозволили, і могли собі це дозволити.

Другий сезон створений більш тверезо

«Перші ластівки» багато порівнюють із молодіжними серіалами «Ейфорія», «Еліта» тощо. Чи дотримувалися ви під час створення другого сезону певних референсів?

Звісно, ми дивимося й надихаємося цими серіалами. Хочемо зробити певною мірою щось схоже, але в наших реаліях. Багато переосмислюємо. У другому сезоні є відсилання до масової культури, які ми зробили свідомо. Наприклад, цитування окремих сцен із культових фільмів, які я люблю.

За основу історії була обрана тема кількох залежностей, відповідно до них підібрані персонажі. Що саме змусило вас зосередитися саме на цих сучасних проблемах?

Спершу з’явилася тема серіалу. Ми звернулися до проблеми залежностей, зокрема, наркотичних та сексуальних, а також пов’язаних із ринком наркозбуту серед молоді в Україні. Після цього знайшли арену, де будуть розгортатися події – факультет журналістики. Сам я також маю журналістську освіту, тож почав пригадувати тих, хто вчився разом зі мною. Якщо враховувати, що відтоді минула певна кількість років, виникла потреба актуалізувати героїв. Врешті ми створили оригінальних персонажів. 

Я неодноразово чув запитання: «Чому в серіалі немає звичайних студентів?» Тобто тих, які просто ходять в університет і особливо не вирізняються серед інших. Погоджуюся з цим зауваженням, але хочу нагадати: в нас є лише вісім годин, щоби охопити найгостріші проблеми молоді. Звісно, ми сконцентрували їх у головних героях. Якщо ти завітаєш на факультет журналістики, не одразу зустрінеш дівчину, яка продає свою цноту, або хлопця, який бере участь у нелегальних боях. Але ж на потоці навчаються не п’ять студентів, навколо яких зосередилася наша історія, а близько ста. Серед моїх однокурсників були й такі. Із персонажами серіалу ми спробували відтворити багато темних сторін життя сучасних підлітків.

Якщо, наприклад, подивитися на матеріал, що створюють підлітки у соціальній мережі TikTok, можна натрапити на колажі з їхніми улюбленими персонажами серіалів. Чи брали ви за приклад образи, якими захоплюється ваша цільова аудиторія?

Звісно, ми розробляли образи кожного персонажа з огляду на референси багатьох реальних героїв. Наприклад, якщо ми говоримо про персонажа Вані, відразу розуміємо, що його потрібно вдягти в речі від Phillip Plein з черепами та стразами. Такий стиль модний на думку блатних чуваків. Коли подібні люди дориваються до того, що коштує шалених грошей, вони прагнуть стати наймоднішими у світі. Для Альбіни ми підібрали лук, який відтворює подобу такої собі «інопланетянки», а Влад носить крутий спортивний одяг відомих брендів. Кожен образ відповідає тій історії персонажа, яка за ним стоїть.

Із персонажами серіалу ми спробували відтворити багато темних сторін життя сучасних підлітків

Особистість головного антагоніста першого сезону залишилася під питанням. Чому вирішили не вести далі його сюжетну лінію?

Чому ж? Ми створили єдиний всесвіт для цих двох сезонів. Історія про Друга згадується в першій серії. Просто намагалися вести її більш реалістично. Усі розуміють, що перший сезон був заснований на легенді про «синього кита», тому в одній зі сцен серіалу лунає повідомлення, що гра «ластівки» набрала популярності серед молоді. Ми пояснили, чому це явище стало таким поширеним. Буквально кілька небезпечних за змістом повідомлень висвітлили газети, радіо та батьківські чати у Viber, а потім роздмухали все до гігантської катастрофи. От ми й мали протягом кількох років гру, яка «вбиває наших дітей». 

У другому сезоні запитання: «Хто такий Друг?» вже не було актуальним, бо представлене як наслідок масового психозу. Це абсолютно метафоричний образ. У кожного з нас може бути свій Друг – наприклад, страхи, що нас сковують та підштовхують до чогось.

У серіалі немає єдиної лексики. Ми свідомо намагалися цього досягти

І в першому, і в другому сезоні нас очікує умовний хепі-енд. Справа в дидактичній меті серіалу?

Я не можу назвати це хепі-ендом. Це лише арки персонажів – у них має бути початок і кінець. Ніякого моралізаторства я не закладав. Лише певні наративи. Жоден із героїв не каже: «От, дивіться, який шлях я пройшов. Був наркоманом, а тепер став щасливою людиною. Якщо ви в подібній ситуації, беріть із мене приклад, і буде вам щастя». У кожного персонажа має бути своя точка А і своя точка Б, до якої він має прийти.

У серіалі є епізод, де герої розмовляють про непослідовну позицію критиків щодо української мови в кіно. Це пов’язано з тим, що першому сезону дорікали використанням суржику?

Так, це питання ми теж хотіли окреслити. В одній зі сцен серіалу герой завітав до редакції україномовного видання, що орієнтується на культурі та мистецтві. Я замислився, про що буде говорити з головним редактором людина, яка прагне влаштуватися на роботу. Ця тема тригерить не лише мене, а й багатьох моїх колег, щоразу, коли вони випускають якийсь проєкт та читають критику щодо нього. 

Якщо ти робиш продукт винятково українською літературною мовою, тебе звинувачують, що персонажі спілкуються неприродно. Коли чують росіянізми, суржик або розмовний діалект, вимагають припинити паплюжити мову. У цьому питанні немає золотої середини. Ту ж Наталку Ворожбит критикували за те, що в серіалі «Спіймати Кайдаша» вкрай багато суржику. Але вона робила серіал про село, де переважно так спілкуються. Звісно, хотілося би знайти ідеальний мовний зразок, який сподобається всім, але мені здається, його наразі немає. 

Така вже реальність, що залежно від регіону країни українська мова має деякі відмінності. У нашому серіалі є різні герої. Єва – з Фастова, живе в релігійній сім’ї, де спілкуються суржиком. Блогерка Альбіна комунікує зі свою аудиторію так, як вимагають підписники. А є Каріна, яка розмовляє винятково літературною мовою. У серіалі немає єдиної лексики. Ми свідомо намагалися цього досягти.

За використання російськомовних пісень ви також отримуєте несхвальні відгуки. Чим ви керувалися в доборі музичного матеріалу?

Щодень читаю коментарі на кшталт: «Невже немає українських пісень, українських виконавців, яких можна залучити?» Розумію позицію людей, яким не подобається російськомовна музика й не маю нічого проти цього. Відповідаю на запитання: «Невже немає україномовної музики, яка б відповідала художньому задуму серіалу?» Особисто я таку наразі ще не знайшов. Як автор я поки що не бачу виконавця, який співає винятково українською, а його музика ідеально лягає на історію. Поки лише DaKooka може ідеально впоратися з цим завданням та відповідає настрою серіалу, у якому так само поєднуються лірика та жорстокість. Одна сцена може бути про відчай, де необхідно звучання піаніно, а вже в наступній ми бачимо люту вечірку. DaKooka використовує жорсткі електронні мотиви, що ідеально лягають на контекст історії. Саме тому Катерина Єременко – головна композиторка серіалу. Якщо знайду інших виконавців, звісно, українських треків у серіалі стане більше.

Під час побудови концепції серіалу ви орієнтувалися на інші ринки, окрім українського?

Ми робили універсальну історію. Я не згоден із деякими людьми, які кажуть, нібито вона зовсім не має зв’язку з реаліями України. Ми зображали дійсність такою, як того потребував задум серіалу. Вважаю, що висвітлені в серіалі проблеми будуть зрозумілі як в Україні, так і за кордоном.

Якщо другий сезон також буде мати успіх, чи можемо розраховувати на створення цілої франшизи?

Давайте трохи зачекаємо. Чесно, поки що зарано давати на це відповідь. Я все ще відходжу від другого сезону. Нехай мине час, а тоді подивимося.

Я все ще відходжу від другого сезону

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

5 1 голос
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: