Двоє матусь живуть в ідеалістичному до абсурду світі, у якому одна з них несподівано пропонує іншій свою доньку – подруга забирає дитя назавжди. Джилл, яка віддала свою дитину, попри утопічність реальності, страждає від докорів сумління і намагається повернути доньку, підібравши ввічливі слова (це ж ідеалістичний світ). «Мені неприємно це чути», – відповідає подруга, тож Джилл лишається зніяковіло посміхатися крізь брекети і втішатись грою у футбол свого сина, який посеред фільму несподівано перетвориться на собаку. Аби склеїти всі геги воєдино, в історії з’являється таємничий вбивця, який очевидно вписується у сюжет стрічки, що, втім, не завадить йому теж познущатися з головних героїв.
Жослін Де Бур, яка грає Джилл, сама ж і зрежисувала цей ідеалістичний світ під назвою «Трава зеленіша». У 2015 році вона випустила однойменну короткометражку, яка повністю повторює вищезгаданий сюжет. У 2019 році на кінофестивалі Sundance Де Бур представили повнометражну «Траву зеленішу». І хоча категоричних змін у новому фільмі не зазнали ні зміст, ні форма, у сценарії режисерка на повну знущається над провінційністю персонажів і жодної секунди екранного часу не стримує себе в жартах на неполіткоректні теми. Результат вельми сміливий – сюжет скетч-комедії на півтори години практично не провисає і постійно зацікавлює новими гегами. Наприклад, історія перетворення сина на собаку ставить його батьків у ступор: у своєму ідеалістичному світі вони змушені прикидатися «нормальними», коли все навколо є протилежним. Тож Джил з чоловіком продовжують водити свого «сина» до школи та грати з ним у боулінг.
«Трава зеленіша» схожа на дуже довгий скетч Кайла Муні та Бека Беннета, який не соромиться викручувати ідіотську поведінку персонажів на максимум. Ба більше, зірка касту SNL Бек Беннет виконує тут одну з головних ролей, тому це порівняння стає ще більш очевидним. В одному із епізодів він п’є воду з басейну, насолоджуючись кожним ковтком, а потім ще й приносить цю воду із собою в ресторан, рекламуючи своїм друзям її смак. У цьому ж таки ресторані офіціант випускає тацю з їжею на підлогу і просить нікому про це не казати. Закінчується скетч колективним поїданням їжі з підлоги. Недостатньо абсурдно? Кожен з персонажів ще й поводиться, наче незграбний слон у магазині антикваріату. Так, а ми уже казали про обов’язкові брекети у кожного з героїв стрічки?
Зрозуміло, що такий гумор доступний та зрозумілий не широкому колу глядачів. «Трава зеленіша» – це кіно з того маленького прошарку інді-фільмів, які рідко опиняються в українському прокаті, але тим не менше мають своїх прихильників. Чому ж він заслуговує на увагу? Насправді Жослін Де Бур та ко-режисерка Доун Люббе (яка теж має яскраву роль) створили свою версію «Степфордських дружин», яка не лише працює як жарт заради жарту, але й поволі виходить на несподівану доріжку меседжів та відкриттів. Таке рідко трапляється із жанром абсурдної скетч-комедії. Тим паче з американськими пародіями на сімейні мелодрами.
Стрічка Де Бур та Люббе змальовує світ, у якому зникли ненависть один до одного. Натомість з’явилася манірна та лицемірно-ввічлива поведінка мешканців передмістя, яку ми вже спостерігали, наприклад, в останньому фільмі Джорджа Клуні «Субурбікон». У «Трава зеленіша» персонажі сперечаються один з одним, втім, роблять це боязко і обережно, зважаючи на емоції один одного, мінімально завдаючи шкоди своїм близьким. Тому через постійне уникнення тригерів з’явиться і трагедія, що набуває масштабів наприкінці фільму.
Де в такому світі знайти зону комфорту, якщо ти постійно граєш роль усміхненої домогосподарки? І де можна знайти щастя, якщо фейкова родина, неначе з вінтажного постера 1950-х, не приносить справжніх емоцій? Режисерки добряче копнули в товщу упереджень американського суспільства, вмонтувавши в основу абсурдної комедії біблійний постулат – не ображай ближнього свого. І в цих тісних рамках дійшли до, можливо, і очевидного та вкрай необхідного висновку: особисте щастя не має нічого спільного із загальноприйнятими правилами. На цей висновок доведеться поглянути крізь покриті слиною брекети головних героїв. Однак, якщо глядач відкритий до інтерпретацій гегу, з цим не має бути жодних проблем.
