Минулого року «Київський тиждень критики» порадував усіх спраглих прихильників фестивального кіно. Вщент розпродані квитки на «Фатальну спокусу» Софії Копполи вкотре доводять обізнаність українського глядача в якісному авторському фільмі. Звістка про другий «Київський тиждень критики» здійняла теж зрозумілий ажіотаж – новий фільм Ларса фон Трієра покажуть на місяць раніше кінопрокату. Окрім показів різноманітних стрічок із фестивалів у Каннах та Роттердаму, в межах тижня відбудеться обговорення тем, що стосуються створення та сприйняття кіно в Україні. Вхід на ці дискусії вільний, а ось із квитками на покази радимо прискоритися. Не щодня в Києві показують улюбленців Каннського кінофестивалю.
Щасливий Лазар
Lazzaro felice, АЛІЧЕ РОРВАХЕР
Третя стрічка італійки Аліче Рорвахер отримала на Каннському кінофестивалі приз за найкращий сценарій. У фільмі йдеться про спільноту, яка працює на примхливу та підлу маркізу де Луна. Всі навколо збирають урожаї на плантації тютюну і слухняно коряться їй. Лише юнак Лазар зробив кроки проти волі маркізи. Він допомагає її сину у власному викраденні. Режисер Мартін Скорсезе настільки зацікавився цим фільмом, що допоміг Рорвахер у дистрибуції – 30 листопада стрічка з’явиться на стрімінговому сервісі Netlfix. Втім, такі витончені картини краще переглядати на великому екрані.
На межі світів
GRÄNS, АЛІ АББАСІ
Ще одна стрічка із програми Каннського кінофестивалю. Фільм Алі Аббасі виходить в український кінопрокат на початку листопада, але вартує уваги прихильників магічного реалізму. «На межі світів» – це історія про самотню Тіну, яка працює на митниці і буквально винюхує порушників правопорядку. Одного разу вона знайомиться з подібним до неї чоловіком, який відкриває правду про її сутність. Але це лише початок їхніх дивних романтичних стосунків. Стрічка стала черговою екранізацією Юна Айвіде Ліндквіста, роман якого «Впусти мене» аж двічі адаптували для великих екранів. Стрічка Аббасі теж має скандинавський вайб, який пасував вампірам. Цього разу у центрі уваги тролі.
Дім, який побудував Джек
THE HOUSE THAT JACK BUILT, ЛАРС ФОН ТРІЄР
Кожен фільм Ларса фон Трієра – це подія світового масштабу. 6 грудня стрічка вийде в український прокат, але відчути шокову кінотерапію від датчанина хочеться тут і зараз. «Дім, який побудував Джек» продовжує чудову традицію Трієра фільмувати літопис про маніяків, і трейлер цілком очевидно натякав, що боятися варто Метта Діллона у ролі серійного вбивці. Вже знайомий візуал лише підкреслює, що після затяжної депресії, алкоголю та наркотиків Ларс знову у формі і готовий демонструвати свої фрески ще з більшою енергетикою, аніж після «Меланхолії». Сподіваємось, що режисер не розгубив саркастичного гумору та запалу з прем’єри останньої стрічки.
Попіл – найчистіший білий
JIANG HU ER NV, ЦЗЯ ЧЖАНКЕ
Здається, останнім азійським фільмом в українському прокаті була «Служниця» Пак Чхан-Ука. Минуло два роки, і на кіноекрани виходить один із скарбів Китаю «Попіл – найчистіший білий», який переосмислює бандитські двотисячні. У світі Цзя Чжанке не існує справедливих судів. Єдина справедливість вершиться руками головних героїв. Дівчині доводиться провести 5 років у в’язниці, аби врешті-решт самій встановити порядок в індустріальному окрузі Датун. У Каннах стрічку сприйняли вельми добре і навіть пророкували перемогу в окремих номінаціях. Та режисер може обійтися і без нагород, адже у рідному Китаї його цінують не менше, ніж на Лазуровому узбережжі.
Комахи
HMYZ, ЯН ШВАНКМАЄР
Абсурдистські комедії – рідкісний гість кінопрокату, а фільми Яна Шванкмаєра якраз славляться своїм божевільним візуалом, тому переказати сюжет видається марною справою, хоча в основі і лежить п’єса братів Чапеків. За словами режисера, «Комахи» стали його останнім фільмом. Можливо, цей прикрий факт і дозволив Шванкмаєру швидше назбирати гроші через краудфандінг, у якому взяли участь його прихильник Ніл Гейман та Гільєрмо дель Торо. Чеський авангардист не просто зняв стрічку, але і знявся сам. Він зіграв цвіркуна, тому при перегляді дивіться уважніше – раптом пролетить.
Менді
MANDY, ПАНОС КОСМАТОС, КРІС «КАСПЕР» КЕЛЛІ
У далекому 2010 році Панос Косматос зарекомендував себе як режисер-візіонер завдяки дебюту «За межами чорної веселки». Нині він воскрешає кар’єру Ніколаса Кейджа у фільмі про сектантів, помсту та всі улюблені речі авторів експлуатаційного кіно. «Менді» стала останнім фільмом для композитора Йоганна Йоганнссона, і цей саундтрек по-справжньому трагічний, меланхолійний та гіпнотичний. Косматос працював над ним кілька років, аби відтворити стан головних героїв у певному напівмагічному ореолі. І схоже, що йому вдалося. Аудиторія у Каннах зустріла його стрічку оваціями.
Діамантіно
DIAMANTINO, ГАБРІЕЛЬ АБРАНТЕШ, ДЕНІЕЛ ШМІДТ
Якщо при згадці цього фільму на думку спадають діаманти та собаки, то ви не будете далеко від правди. Справа в тому, що головний герой, коли грає у футбол, бачить лише собак замість гравців та рожеву піну (яка віддзеркалюється, мов діамант) замість газону. Цей гравець переживає депресію, його сестри хочуть продати футболіста на клонування, батько помер, а збірна програла найважливіший матч. Радує Діамантіно лише усиновлений хлопчик, але і з ним не все в порядку. Така вибухова суміш абсурду взяла головний приз «Тижня критики» Каннського кінофестивалю. Посміятися чи поплакати над трагедіями головного героя – це вже вибір за глядачами, але таку гру уяви пропускати не годиться.
«Бергман 100»
Шведському перфекіоністу Інгмару Бергману виповнилося би сто років. Тому цілком резонно відсвяткувати його фільмографією переглядом найкращого у кіно. «Київський тиждень критики» зробив добірку дійсно знакових стрічок геніального режисера, деякі з них не дійшли до українського глядача навіть завдяки місцевим кіноклубам. Якщо ранні фільми Бергмана вражали своєю ностальгією по дитинству («Літо з Монікою»), то пізні – аналізували це ж дитинство з несамовитою скрупульозністю («Фанні та Олександр»). Власне фільмографія шведа – це суцільний психоаналіз свого життя, яке складається у епічну фреску знайомих образів зі зрадами, трагедіями та звичайним коханням, яке Інгмар Бергман не романтизує. Нарешті на великому екрані можна подивитися і славнозвісну гру у шахи зі смертю («Сьома печатка»), і терапевтичну гру в образи («Персона»), і дослідження жіночої сексуальності («Шепоти та крики»). Не обійшлося у програмі і без «Години вовка» – можливо, єдиного фільму жахів драматурга за участі Макса фон Сюдофа та Лів Ульман.
Українська програма
За українською програмою не соромно вивчати історію українського кіно. Здається, на те і був розрахунок, адже все починається із довженківського «Арсеналу», який став основою історичної драми, і закінчується на кіно 90-х «Приятель небіжчика» – екранізації однойменного роману Андрія Куркова. У програмі є і улюблений фільм Сергія Параджанова «Совість» про незламність українського села перед загарбниками з нацистської Німеччини. Актуальний як ніколи фільм Леоніда Осики «Камінний хрест», який неминуче матиме приголомшливий ефект на великому екрані. І певно, головна перлина фестивалю – це «Астенічний синдром» Кіри Муратової, що своєю гостротою б’є в самісіньке серце прихильників творчості режисерки, яка пішла з життя цього року.
