Рецензії
«Єретик»: Г’ю Ґрант, чорничні пироги та розмови про віру
Що спільного у релігійних пророків та Джа-Джа Бінкса?
Кінофестиваль «Відкритої ночі» відбувається вже 22 раз у Києві. Змагатися з ним у довговічності може не так і багато кінофестивалів, але його завжди вирізняє добірка якісного сучасного короткого метру з України. У різний час тут показували свої фільми Дмитро Сухолиткий-Собчук, Мирослав Слабошпицький та Марина Врода. Прихильників короткометражок збирає не лише можливість перегляду хорошого кіно, але й концепція фестивалю. «Відкрита ніч» щороку стає ще доступнішою та медійнішою. Кінофестиваль безкоштовний і проходить просто неба. У Києві подія запланована 29 червня на Арт-причалі. Втім, організатори не обмежують себе і цьогоріч хочуть увійти у Книгу рекордів України, показуючи короткий метр одночасно на 100 майданчиках. Після огляду програми фестивалю здається неможливим осягнути все побачене, але ми спробували висвітлити найважливіші кіноподії, які не варто пропускати.
В ігровому конкурсі існує якась тенденція на грі або в гумор, або у новорічні дива. Серед восьми стрічок знайшлося місце двом режисерами, які вже неодноразово забирали призи на різноманітних фестивалях, – Павло Остріков та Юля Дегліна. Обоє зняли комедії про метаморфози: «MIA DONNA» (про дорослого, який перетворюється на школяра) та «LoveSocks» (про чоловіка, який ніколи не знімає шкарпеток).
До новорічних тематик вдалися Валерія Сочивець з «Гойдалками» про родину, яка пережила трагедію під час свята, та Максим Наконечний, який зняв «Новий рік у сімейному колі». У ньому родина переселенців свариться один з одним під час різдвяних свят.
Про дорослішання знімає кіно Лілія Остапович. У її фільмі «Олекса» школяр закохується і змушений подолати свої страхи, щоб зробити крок назустріч своїм мріям. Маленький хлопчик з’являється і у фільмі Михайла Маслобойщикова «Київська історія». Він викрадає велосипед у головного героя, який байдуже ставиться до навколишнього оточення, але пізнає на собі всі біди, схожі на ті, які пережили персонажі Вітторіо Де Сіки «Викрадачі велосипедів».
Якщо говоримо про омажі, варто згадати в конкурсі «Дівчину на кулі» Іванни Саніної. Синопсис обіцяє зізнання у прихильності до творчості Пабло Пікассо та Чарлі Чапліна, адже мова у фільмі йде про двох вуличних артистів – міма та живу статую.
Восьмий фільм у конкурсі немов навмисне має назву «Між рядами» і певною мірою зачіпає всі стрічки програми. Молодий хлопець вирушає на екскурсію містом і закохується в екскурсовода, але як і годиться молоді, не може розшифрувати таємних знаків дівчини. Хоча, можливо, це і не знаки зовсім.
Якщо вважаєте, що DocuDays закрив цьогорічні питання по документальному кіно, «Відкрита ніч» дає відсіч, адже добірка з чотирьох фільмів більш ніж має достойний вигляд.
Режисер Андранік Берберян зняв кіно про національну ідентичність з точки зору російської хірургині, яка рятує життя постраждалих на Майдані 2014 року. Ще одне кіно про Майдан зробив Пьотр Армяновський, який вчився у Януша Балдиги та Марини Абрамович. Власне його стрічка «Чорний суботник» розповідає про той день, коли муніципальні служби повністю прибрали наметове містечко з Майдану. Режисеру ця подія нагадала твір Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Звідси і з’явилася назва. Олександр Потрян з Чернігівщини почув історію про орган у місті Славутич та дівчинку, яка на ньому грає, та зафільмував їх у «Сильну долю». Музикантка Юлія Ландау їздить зі Славутича до Києва, аби відвідувати репетиції, але у її місті знаходиться мало людей, які готові розділити з нею інтерес до органної музики. У програмі документального кіно покажуть також стрічку «Поліське. Післячуття» – історія про містечко (сусіднє з Чорнобилем) з понад 600-річною історією, яке піддалося евакуації після вибуху на ЧАЕС лише через 10 років.
Кожен фільм з позаконкурсної програми овіяний таємничістю. Воно і зрозуміло. З короткометражних робіт хочеться зберегти принаймні сюжет. Найбільш секретним у цій добірці, ймовірно, буде «Kolonas – Холодним вітром». Поки що відомо, що кіно наповнене щирими емоціями та присвячується батькам та дітям, які пережили війну. Драматичну лінію підтримує і фільм Анни Кішко «Жертва». У ньому гімнастка стає перед нелегким вибором, який за традицією жанру мусить змінити її життя. А ось Любов Гончаренко зняла кіно, якого так бракувало Україні – про брейкапи та незрілість стосунків. Шукайте у позаконкурсній програмі під назвою «Щось закінчилось…». Без комедій теж не обійшлося. Сергій Зленко екранізував жах всіх міленіалів – смартфон прилипає назавжди до руки. Іронічна назва «Влипла» лише підкреслює наші здогадки про найкумедніший фільм фестивалю.
Ситуація навколо анімаційних стрічок в Україні покращується з кожним роком. На зміну постійним абсурдистським рефлексіям аніматори почали звертатися до неживих предметів, аби розповісти живі історії. Так, у конкурсі є однойменні короткометражки про пляшку та донер, які ожили і почали пізнавати світ. Анімація Микити Лиськова теж частково звертається до теми олюднення: прорізним механізмом, який об’єднує його історію у «Коханні» став звичайний пакет. Катерина Возниця, наприклад, вирішила покепкувати з декомунізації, яка забрала назву у станції метро «Петрівка». До дитячої анімації звертається Степан Коваль. У його роботі «Як розвеселити Самотність» конячка займається тим, що винесено у заголовок, а натомість знаходить друзів. За пригодницький аспект у цій конкурсній добірці відповідає Анна Дудко. Її стрічка «Сама собі тут» розгортається навколо дитини, яка загубилася у великому місті.
Ця програма представлена лише трьома фільмами, але вони точно будуть цікаві принаймні прихильникам цих режисерів. Наприклад, Павло Остріков, який від’їздив зі своєю «MIA DONNA» ледве не всі фестивалі України, покаже ще й свою комедію «Зупинка». Режисер Тарас Працьовитий теж не вперше взяв участь у «Відкритій ночі». Його торічний фільм «Про біг» також комедія. Сам Тарас бажав би, щоб над його фільмами реготали та гірко плакали, тому показ його стрічки – це вже свого роду випробування для його висловлювання. Третя стрічка «Проти Сонця» належить Валентину Васяновичу, автору «Рівня чорного». Насправді її персонаж зі своєю самотністю певною мірою перегукується з головним героєм останнього фільму режисера. Готуючись до прем’єри «Атлантиди», передивимось і його короткий метр.
Напевно це добірка з найприємнішою назвою, яку окрім країни виробництва, об’єднує ще й хронометраж. Жодна із запропонованих короткометражок не довше за чотири хвилин (і не менше за три). Серед авторів цього альманаху знайшлося місце молодим талантам. Наприклад, Кадім Тарасов представлятиме свій екзистенційний вестерн «Домовина». Добірка наповнена різноманітними темами: від діалогу про покоління («Янгол» та «Урок»), так і важкими фільмами про добро серед війни («Чоловік» та «Дякую»). Вражає і жанрова різноманітність, адже поряд із серйозними стрічками про смерть, добірка включає і романтичну комедію про вихід із зони комфорту («Шнурочки») та омаж на «Заплати іншому», в якому головну роль виконує улюблений напій киян («Підвішена кава»). Режисерка Оксана Тараненко зняла кіно про шкільний булінг та перемогу над ним («Інклюзія у школі»), стрічку Олександри Бровченко «Серцеїдка» ви, ймовірно, вже навіть і бачили перед показом якогось з фільмів у кінотеатрі. Втім, українське кіно часом приємно дивитися навіть двічі, адже двічі – краще.
Серед добірок фестивалю «Відкрита ніч» показує і найкращу рекламу, зроблену в Україні. Вона демонструватиметься окремим блоком між конкурсною та позаконкурсною програмою. Також на фестивалі пройде презентація трейлерів майбутніх українських фільмів, які вийдуть на екран в найближчому майбутньому.
27 червня о 20:00 кіноклуб :Кінокульт покаже зібрання найкращих фільмів фестивалю під назвою «Відкрита ніч. Передмова» у телецентрі «Олівець».
Арт-причал
вул. Набережно-Хрещатицька, причал №2
29-30 червня
вхід вільний
18:00 – дискусія на тему «Кінотеатральна дистрибуція короткометражного кіно» з Ліаною та Сергієм Зленко
19:00 – показ фільму «Сьомий маршрут» режисера Михайла Іллєнко, 1998 рік
21:00 – офіційне відкриття фестивалю
22:00 – програма показів
04:00 – нагородження переможців та закриття фестивалю
Що спільного у релігійних пророків та Джа-Джа Бінкса?
Від українського доку до піксарівської анімації
Коли Ендрю Гарфілд зустрів Флоренс П’ю
