Без справ сердечних не обійшлося і цього разу: новий фільм, знятий Наталією Мещаніновою, яка писала й сценарій до стрічки «Аритмія», вмістив у себе саме серце світу. Принаймні, у назві.
В обох фільмах простежується симетрія. В «Аритмії» режисер Борис Хлєбніков, сценарист Наталія Мещанінова, в «Серці світу» режисер Наталія Мещанінова, сценарист Борис Хлєбніков; «Аритмії» у головній ролі лікар, який рятує людей, в «Серці світу» – лікар, який рятує тварин.
Головний герой працює ветеринаром навчально-тренувальної бази для тварин. Кілька вольєрів із собаками, десяток кліток із лисами, кози та олені – піклуватися Єгору (Степан Девонін) є про кого. Що він і робить із деяким сентиментальним трепетом: не відчужено й осторонь, а наче щоразу зі скальпелем розкриває і своє серце.
Своєрідна симетрія є і всередині самого фільму: хлопчик Ваня (Вітя Овдоков), син родини, яка теж живе на тренувально-навчальній базі, нагадує головному герою його самого у дитинстві. І тому спілкування з ним позбавлене моралізаторства чи якої б то не було критики – лише уважна терплячість і бажання присутності. Чим не психологічна терапія?
У фільмі навіть на візуальному рівні простежуються переплетіння свідомого й підсвідомого, і хоча картина знята майже з документальною натуралістичністю, деякі деталі виглядають фантасмагоричними. Наприклад, великі північні олені, які прогулюються двором.
Візуальний ряд – темні кольори лісу, низькі темні хмари, постійне болото під ногами; на фоні цього кілька яскравих плям: руді лисиці та білі собаки. Сонячний день лише один: коли Єгор вчить плавати Білку, яка вже майже одужала, і тій нарешті вдається проплисти кілька метрів. Сонце віддзеркалюється у бризках води, Єгор сміється, обіймає Дашу (Яна Сексте), яка стоїть поруч – і цей момент видається найсяючою точкою щастя, концентрацією світла й сміху.
Картина сповнена сентиментальності та ніжності, вкладеної у деталі, як серцевина у горіховому ядрі: от головний герой годує маленьких кіз, от – оберігає поранену собаку від шуму, і навіть його нишпорення у ящиках чужого будинку скидається на момент, коли дитина вперше залишається вдома сама й перебирає речі дорослих. Він і справді у деяких вчинках нагадує дитину: ту, яку недолюбили в дитинстві, і яка всюди тепер шукає цю любов і увагу, а ще схожий і на того, хто здатен на шокуючу жорстокість і всепробачення.
Картина позбавлена стандартної сюжетної лінійності, центральне питання, це хіба – «Чи одужає Білка?», яке, втім, вирішується вже на середині фільму. Але будьте впевнені – емоційних гойдалок у стрічці вистачає.
Однак, точок дотику головного героя та світу, який його оточує, куди більше, і простежуються на двох рівнях: фізичному та ментальному. На фізичному – він робить перев’язку тваринам, оперує господаря будинку, годує тварин, відчиняє двері заплаканому й наляканому Єгору. На ментальному – шукає уваги родини, яка живе поруч, та самого себе, свою зграю.
А місце у самісінькому серці світу в нього вже є і так.
